Епідемія грипу. Зачепило?

Захворів мій племінник, йому 10 рочків, він талановитий хлопчик, грає за Динамо Київ. Всі аналізи і обстеження вказують на ангіну прогресуючу, легені перевряємо щоразу. Та коли температура сягнула 40,1 у нас був шок, сльози, паніка. Швидка не встигає виїжджати на усі виклики по Києву (це при тому, що в Києві начеб то епідемії грипу ще нема). Дурдом!

Я дуже хочу аби всі дітки, які хворі сьогодні, зібралися з силами і побороли цю незрозумілу хворобу, аби їхні батьки найшли в собі сили, аби пітримати малят. Здорових людей прошу робити все для того, аби не втрапити у це колесо хвороби, бережіться будьласочка. не можна дозволити придуркуватим вірусам здолати Україну!

Проститутка

«І терпкість дум

про смак цілунку…

І тяжкість слів

у рясі тиші…

Ти лиш збагнув:

моєї думки

Не стане

й після писку миші.

 

Ти лиш збагнув

А я хотіла,

Щоб ти замовк…

Не псуй моменту!

Та пізно вже…», —

Вона зібралась,

Телефонуючи клієнту .

Я не вмію любити?

Сьогодні Хем мене звинуватив у тому, що я не можу бути постійною, що я вимотую його нерви і це свідчить тільки про те, що я його зовсім не люблю. І я не розізлилася, як би це зробила у інші дні. Я мовчки сприймала докори. Я не писала йому бозна скільки часу. Не відповідала на його повідомлення. Зникла. Але ж осінь. Я кохаюсь у своїй меланхолії, у своїх роздумах і у молоці з кавою.

Та йому було наплювати на мої переживання стільки часу. У своїх меседжах він говорив про те, як йому скрутно. Як йому потрібна моя підтримка і любов. А я шукала хоч в одному слові, хоча б між рядком піклування про мене. Ось до чого дійшли… Товарно-риночні стосунки.

Цей його випад свідчить, що він злий на мене. Отже я йому не байдужа.Чи я знову намагаюсь якось виправдати того Хема? Фак!

Меланхолія жіночого роду

Кружляв жовтий мокрий листок, падаючи, приклеївся мені на щоку-ніс… «Тож холодно, паршивцю!», — верескнула я. Та йому потепліло, сам злітати не хотів. Руками змахнула його.

********

В квартирі було так непривітно і холодно, що роздягатися і почуватися «як  удома» бажання не було. Такий дурний період, адже опалення включають з 15 числа, а було тільки 13, холод нереальний.

Статтю в журналі відхилили і забракували.

Робота втомлювала, бо було нудною, дурною і механічною.

Душа навість свята не прагла, хотілось постраждать.

Я замислювалась про те, чого в житті вже досягла? Крім того, що навчилася точити ляси та записувати їх — нічого. Хотілось, аби прийшов якийсь закоханий у тебе мен і вирішив усі твої проблеми. Але щоб він нічого не хотів навзаєм. Потім згадала, що, як правило, такі мени надто вибагливі, і якщо ходити у такому одязі як ото я зараз (бо в хаті холодно), то не бачити мені його, як власних вух. Ну й до курвиної мами. Треба дуже.

********

Буває так, що стосунки набридають усі за раз. Я ж розумію — осінь. Гарячі барви тільки на листі. Ну і в чашці з чаєм. Ви знаєте, що люди спиваються найчастіше восени? Ну то й їжаку зрозуміло, але якось не хочеться приєднатися до тієї когорти… чи хочеться? А чим погано жити веселіше, аніж зараз? Кому, власне, здалася ця дурнувата реальність? Навіщо її сприймати, якщо не сприймати її набагато краще?

********

Я б хотіла жити в іншій країні. Тільки тому, що надто люблю Україну і бачити оце позорисько просто нема сили. Ви запитаєте, а чого ж, ласкава пані, тільки язиком меле, а нічо не робить?! Я намагалась робити і коли побачила таке несвідоме стовпотворіння політиків, які як Лебідь, Щука і Рак в різні боки деруть країну, то…

Я не ображаюсь на країну. Я не дружу з деякими політиками.

 

 

Меланхолія жіночого роду.

От чого ми — дівки — ніяк не вгомонимося і завжди у всьому шукаємо підтексту? А ще ми в полоні власної меланхолії. Коли все спокійно — нам не вистачає пристрасті. Коли багато шквалу в стосунках — нам подавай рівноваги. Я  сама від себе втомлююсь. Адже ніхто так мене не заплутує, як я сама. Найскладніша людина живе в мені, і того чорта залюбки вигнала б. Може, якби мої бажання і плани були ясніші, то 1) я б не була такою невгамовною, 2) люди навколо тільки подякували б.

Хочу змін. Але насамперед в собі. Треба втримуватися від шалу імпульсивних рішень і слів.