Хем. Welcome back.

Чоловіки, які примушують страждати — бісять найбільше. І приваблюють саме такі. Хем один з тих, шо вимордовував мене своєю багатогранністю почуттів до мене, як ніхто більше. І весь цей час мені хотілося певности від нього. Та коли її отримувала, тішилася тим недовго, Хем змінював тактику і далі продовжував вести мене за собою по лезові ножа.

Я відчула усі грані ревнощів: то мені було зле від власної втоми, сльози котилися, і я навіть не мала сили їх втирати; то я поривалася вкресати чимось йому в голову, зупиняла сама себе… Сьогодні то я розумію, що це все дуже поступово і довго мене прив’язувало до Хема, бо емоційно я була поруч нього, навіть коли мені здавалося, що я геть про нього не думаю.

Розуміла, шо він мене любить. Бо ж не відпускав мене зі свого поля зору ні на день. Крім того, що «собачив» мене, то ще й турбувався, вирішував частину моїх проблем, які часом шокували його (я мастак на екстраординарні проблеми).

В якийсь момент — і це закономірно — я втомилася від цих гопок. І, традиційно, виставила крапку. Виявилося, що то двокрапка була, бо після неї все почало відбуватися конкретно і пояснюЮЧЕ попередні події.

Завтра я знов відчую його подих у себе на шиї, горнутиме мене, бо я єдина для нього »zor kadIn», » honey», »button», »moya miiila» і т.д. Підозрюю, що саме через оту нашу непростоту ми будемо разом завжди, та після цього Нового року усе буде дещо певніше, бо ж ми обоє вирішили для себе, що варті одне одного, і що «так ніхто не кохав», і що «ілі аду, ілі яду…», і «я ладен світ змінити заради тебе, мила», і «півподих твій ловлю устами…»

Найдорожча листівка

Минуло  День народження. Не знати чого я завжди його сприймаю гостро. Але менше з тим.

У кожного в житті є такі люди, які дорогі по-особливому. Може, ми й не бачимось часто. Може часом дратуємо одне одного. Але особливий зв’язок пришпилив отаких двох людей.

Я люблю її і завжди любила. Її родина — моя родина. У її кімнаті я наче б то у себе вдома. І дотримуватись її порад — нормально, бо ж дурного не скаже.

Жіноча дружба — то трохи неправильне визначення для наших з нею стосунків. Ми обидві надто маскулінні для того, аби разом ходити за покупками. І ми б ніколи не обирали разом косметику. І жіночих штучок не дарували одне одному. Ми були поруч на зовсім іншому рівні. Ну, ми, звичайно, розповідали інтимно-драматичні секретики одна одній, але то не для того, аби почути улесливе втішання. Ми розруховували тільки на серйозну, рішучу критику.

Ми не бачились з Нею з пів року, напевне. Та на День мого народження Вона з’явилася, дала грошей зі словами «То тобі на розумну книжку» і листівочку, маленьку, ручної роботи, де написала:

«Троцюк-Цитрина!

Бажаю тобі мене!

Бажаю мені тебе!

Бажаю нам не втратити магію взаєморозуміння,

спільних болісно-солодких тем,

цих повернень одне до одного

коли світ стає картонним і нафіг не потрібним!

Будьмо!»

 

Після отих всяких драм стає зрозуміло, що такі люди будуть поруч завжди, що ти важливий комусь не за великі груди (бо ж вона і свої має), вона ніколи не зрадить, бо  і не роглядає можливості якось скривдити мене. Отака вона — моя майбутня кума (і шо цікаво, дітей і в планах немає ні в однієї, ні в другої :)) Ми родичі за іншими критеріями — наші стосунки не поплямовані корисливістю, мізерністю власних інтересів. Нехай Бог оберігає цю важливу мені дівчину!

Невловимий.

Існує категорія людей, яких утримати зась.

Отже, симпатія.

Його навіть і не варто просити звонити та писати, бо він геть асоціальний, і то йому завдаватиме мало не фізичного клопоту. І в цьому він такий єдиний (бо буває таке, шо людям не пасує бути асоціальними і все таке сприймається як шось невимовно тупе). Планувати — то теж не про нього. Мріяти — так, але не планувати. І, певно, навіть Він залишатиме свої мрії просто мріями, бо то гарна ілюзія, що гріє. Всі навколо — для нього вони просто є. Має значення тільки та людина, яка зараз з ним в одній кімнаті. Мені пощастило мати для нього значення

 

H[appy].B[irthday].

Ніколи не любила свого дня народження. Ну воно ніколи не відбувалося, як мені того хотілось. А ще чомусь сумно, бо дорослішою. І вже коли тобі 24, то все-таки варто подумати про надбання якихось цінностей, у яких ше ні в зуб ногою. Спроби аналізу — моя слабкість, та не зараз. Бо нема шо підкреслювати — все продовжується. І цілий рік мене 23-річної на загал був цікавим, насичений адреналіном, емоціями, сварками, примиреннями. Звичайно є люди, які давали мені особливість — так добре шо вони (ті люди) у мене не такі як всі 🙂

Сталося й трохи неприємностей — я не свята всепробачаюча дівчина — тому ще й далі злюсь на тих людей, які скривдили мене (принаймні не лицемірю в очі, як одна мадам).

Переповнена вдячністю до тих людей, які складають моє найближче оточення. Кажуть, що людина то синтез тих персон (не менше 5), з якими вона спілкується найбільше — то дякую моєму оточенню за  те що воно не тупе, дуже веселе, складне, розумне і любляче.

Кохання надає людині витонченості у смаках, чуттєвості, здатність сприймати по-філософськи. Бажаю собі кохання. Хочу врешті прокидатись з тим, з ким люблю (ну черепаху-каплумбу я люблю, та мені набридло спати з нею))). Хочу хотіти готувати їжу для когось. Ще хочу хорошої робити (так-так, «моя теща своє плеще»), бо без неї ніяка моя реалізація неможлива.

Дякую мамі і татові, бо я є.