⚤ Хочу його!

Не звонив цілий день. Дурень. Та оскільки я у думках вже попрощалась з ним, то не допускала, аби виходити з ним на зв’язок. Відчувала, що він нікуди не зникне. Дівчата таке відчувають.

Звичайно, я погодилась на зустріч — хто ж позбавить сам себе таких поцілунків? Взяла для полегшення з’язування стосунків пляшку моренго. Вдома у нього відчутний аромат паперу і кави. То найзвабливіший аромат у світі — і це може зрозуміти тільки той, хто любить читати, насолоджуватися смаком Гватемали та тягти сповільна тонку цигарку…

Є хлопці, в яких закохуються, а є —  яких хочеш. Чомусь думають, що у жінок не так. А от і так!

Ореста я хочу не тільки за таку красу. А ще й за розум. За те, що він любить читати. За те, що пише тексти спочатку від руки, а потім передруковує. За те, що соромиться говорити про свій талант. За пахучі шарфи. І за його шию…….. Шия настільки ароматна і злегка небрита, що я хочу там жити, на шиї у цього писаки. Шия доступна тільки обраним — мені наприклад — він її прикриває від інших, як мудра східна жінка прикриває голову хеджабом — краса для одноєї людини.

Ми говорили ледве не пошепки, таким легким здавалося наше порозуміння. Наче б то підвищення голосу могло знову нас посварити.

Теплі його руки гріли не лише мої холоднючі пальці, а й мою душу.

Маренго ми таки пили. І чим менше залишалось його у літровій пляшці — тим ближче ми сиділи…

Пика сьогодні пече мені від його отієї легкої небритості:)

А ще пече мені одна думка:як далеко я можу зайти у своїй придуркуватості? :))



♛ Забытая мной Бельгия

Нашла свой блокнот с момента моей короткой экскурсии странами БеНиЛюкса. И поняла, почему почти ничего не понмю. Я очень парилась моментом расставания со своим (на тот момент) любимым.
Я писала о том, что мне не интересны пейзажи за окном и я только зря потратила деньги, на то, чтоб отвлечься.
Помню меня как то спросили: 
— Ты была в Бельгии?
И я не нашлась с ответом. Потому что я помню, что  такое было, а может снилось? От алкоголя (так я глушила свою боль) все перевернулось в башке. Ужас.
Вывод: нужно путешевствовать в нормальном настроении. И трезвой.

⚤ Орест читає мій блог :)

Позвонив ввечері і сказав:

— Чегеварка, я стаю популярним, дякую, — розізлився і поклав слухавку.

Блін, якого чорта? Закурила на балконі (хоча клялася усім святим — що більше не палитиму). Не люблю  чоловічих вибриків. Всім відомо, що істерія і все таке — то жіночий привілей. Намагалася доперти, що я написала у блозі не так — нічого для нього не могло стати новиною. Він знає про Хема, знає, що люблю того ж Хема, і трактат йому сподобався…

Телефонувати йому — це вже геть проти моїх принципів, але я дівка безпринципна такими вечорами, тому зазвонила. Він таки узяв слухавку — чекав мого звінка.

— Можна пояснити шо сталось?

— Так. Ти виставляєш мене дурнем.

— Чим?

— Тим, що всі розуміють, що я ненадовго. До того часу, допоки ти поїдеш.

— Всі розуміють, так і ти ж розумієш, — не здавалась я.

— Але це не обов’язково було знати всім.

Ясно. Хлопці завжди переймаються думкою інших. І не люблять бути дурнями. Я не стала більше говорити з ним.  В думках попрощалася зі звабливим інтелектуалом. Так гарно цілуватися — і бути примітивним у соціумі...

2 години я просто читала свого Іваничука, насолоджувалася правильною, толковою літературою і запивала свою неприємність какао з молоком. Відчувала, що мені тісно у цьому світі разом з моєю ненормально налаштованою головою.

Орест увірвався у моє середовище на мить. Залишив багато приємностей. Залишив смак своїх уст (до цього часу, можу побожитися, таких приємних уст я не знала), вказав мені на правильний напрям в белетристиці. І пішов.

Нічого не буває даремним. Для чогось Орест був. А для чого? — Час покаже.

♚ Бути українкою

Недавно одне кохане ліцо неукраїнської національності висловилО претензію мені: «Твоя проблема в тому, що ти вважаєш українців найкращими у всьому. І завжди катаєш скандал, коли чуєш протилежне»… Дивно, а я проблеми в цьому не бачу.

Хіба гріх у тому, що я вважаю українок найсексуальнішими дівчатами у світі? Настільки сексуальними – що навіть я, дівчисько, не витримувала спокуси – і таки цілувалася з дівчатами.
Українки поєднують у собі секс і розум. Кохаються з розумом – іншими словами. І тому виходить так класно і майстерно 🙂 (а шановний «претензіоніст» запав на українку і то досить давно – то чого ото виступати?)

Чи може негаразд у тому, що українська література найчуттєвіша? Особисто я реву над текстами українців, наче худобина, мені щемко шкода – якщо треба пожаліти і дзвінко смішно – якщо гумор в творі.
Я вважаю дійсно оригінальною нашу літературу, хочаб за супер назву сьогоднішнього літературного процесу СУЧукрліт.

Далі буде.

⚤ До мого серця вхід заборонено!

Орест! Починає мені снитися і влазити нахабно у мої думки. Я ж поїду скоро! Мені зовсім не потрібні оті підліткові емоційні зрушення. І я ще здатна на такі дурні вчинки, виявилося.
Близько 12 ночі мій домашній телефон заграв своєю дурнуватою мелодією. І голос, який не так давно казав мені «На добраніч, Чегеварка» каже що не може заснути, шо перепрошує, але зараз він буде геть поруч, під моїм під’їздом, бо треба поговорити…
Ну про що ж говорити, якщо говорили по телефону так довго? Кажу, шо настала його черга перепрошувати. Але я спати. Фігушки. Сказав за 10 хвилин буду і повісив/поклав/зрештою просто вимкнув слухавку.
Часу на прикраси не було, зрештою, причесавшись рукою, я вийшла на перший поверх.
Питається: навіщо приходити і збивати зі сну тьотку? Я й без цього знала, що гарно цілується. Що має вуста, які примушують вискакувати моє серце горлом. Але все таки ми прийшли до конструктивної розмови – він перечитав мій трактат – перший, хто його прочитав. Просто відчула – він зрозуміє. Посміхаючись казав, що то найїдкіша іронія у буквах, яку він коли-небудь зустрічав. О так! Це ж той самий трактат про Європу-Азію і про трахання у цих частинах світу. Приємні відгуки про мою писанину ще більш розпалили мою симпатію…

Йди, хлопче. Насправді я кохаю іншого. Кохаю, хоч, може, й не так, як кохають нормальні дівчата.

⚤ Звабник

От знала, що одним поцілунком це все не закінчиться. Бо занадто ми привабливі одне для одного. Йому подобається, що я старша за нього аж на цілий рік. А мене це насторожує, бо ж я маю ставитися до нього як до дитинки. 
Трохи більше про новий об’єкт мого захоплення. Нарешті я знаю живого хлопця з гарним українським ім’ям Орест (здуріти можна – яке гарне ім’я). І яких тільки перлів не знайдеш у нашому рок-пиво-клюбі :). Орест знає і любить Андруховича, Жадана, Іваничука, Малика, Хвильового. І коли він у перший вечір знайомства сказав багратівське «життя репнуло, ще й на мене гепнуло», — я зрозуміла, кадр «стоящій». Він дописує в журнал «Ї», має вже опубліковану книжку ессеїв, і в нього гарні чуттєві уста. І ріст 198 сантиметрів. Так. Мені зі своїми 162 він видається невимовно великим. Але ж таким гарним!!!

Він завжди носить шарфи – то його невід’ємний атрибут. 
Вчора я навіть і не здогадувалася про те, що ми з ним можемо зійтися ще на одній важливій для мене темі – Че Геварі. Він також любить коменданте і саме вчора на день радянської армії ми таки виспівували «Хаста с’ємпре КоммандантЕ!” у нього на кухні. На його, не схожій на холостяцьку, кухні. А ще пили пиво з колою. І мені це здавалося на диво смачнезним напоєм (ніхто раніше мене таким не поїв).
Часом люди видаються ідеальними. І я дуже тішусь з цього періоду знайомства. Я не хочу бачитися з Орестом (пробач, чувак) надто часто. Я хочу сумувати за ним і берегти тепло чекання до наступної зустрічі.

Поцілувалася

Мені запам’ятався поцілунок, що відбувся зовсім недавно. З хлопцем. Ми обоє були дещо підбиті підступним алкоголем  і на тверезу голову навряд чи влаштовували б такі страсті. Як людина він привабив мене уже давно — тихий писака, зовсім скромний (а сором’язливі хлопці, то навіть миліше, аніж сором’язливі дівчата). Зовні — справжній чоловік і не одразу можна було б вгадати тонку натуру, дивлячись, на трохи східні вилиці.

Передумов до поцілунку не було геть ніяких — просто розповідаючи мені про закономірності  австрійських новел, він раптово мене поцілував. А я, очевидно, розімліла від алкоголю та інтелектуального гуркотіння надприємного голосу, навіть не рипнулась, аби відштовхнути…

Ні про які почуття не йдеться, але я безсила проти чар звабливих інтелектуалів які наділені якоюсь вкрай екстравагантною красою і чиї шиї (а чоловічі шиї то геть окрема тема для мене) обмотані стильними шарфами, які курять пахучі сигарето-сигари з пахощами середземноморських трав…

 

І всі тебе трахають

Сидячи на свої роботі згадала пісню, яку недавно чула в «Майдані» (наш місцеваий рок-пиво-клуб) — «100 баксів на місяць і всі тебе трахають». Як про мене. Тільки у мене близько 180 баксів (елітою аж себе відчула, блін) ну і трахають мене не в прямому сенсі — цю всю еротичну дію проводять з моїм мозком.

Незадоволення від роботи — грізна штука. Бо цілий день — міні стрес (то добре, якшо міні). Треба щось з цим робити…

 

Якщо є бажаючі послухати як еврібаді факс ю — то ось тут, якість не найкраща, та пісня — путьова.

 

Пристосуванське поріддя. «Мальви» Іваничука

Є книжки, які все життя будуть пам’ятатися. І до них захочеться повертатися не один раз. У мене є 4 такі. Та зараз розповім про «Мальви» Романа Іваничука.

Тяга до історичних романів у мене передалася від тата. Він перфектно знає все про козаків і цінує козацький дух, який є з діда-прадіда у його роду.

Дії відбуваються на території Криму (м. Кафа — Феодосія теперішня), у Стамбулі, ретроспективи — в Україні. Татари, турки, українціі… Конфлікт двох релігій (Марія не може потоптати православного хрестика на вимогу дервіша, та змушена робити свою донечку мусульманкою — дорога ж ціна  збереження життя));  Проблема втрати генетичного коду (і де поділася тяга до рідних коренів у яничара Аліма-Андрія?)… Кохання таке дивне і чуже (обрізати пасмо волосся коханій дівчині — троха дивнуватий вияв симпатії, чи не так?; вгадується думка про те, що останнє кохання важливше за перше).

Гостра книжка — без прикрас. Ніхто з персонажів не ідеальний, чітко не розмежоване добро і зло. Хтось хапається за життя будь яким чином. А хтось не бачить сенсу жити без чести.

І є дівчинка Мальва, з власне українським гарним ім’ям. Сумний символ України — квіточки, які пересіялись у чужину і залишилися живими, хоча не такими міцними та барвистими. Бо таке ми пристосуваньке поріддя… От і Мальва-Сломія залишилася живою, та без українського стержня, яким ще так пишалися  її батьки.

 

Євробачення 2010. Туреччина.

Коли дізналася, хто виспівуватиме від Туреччини на Євробачення 2010 — то аж заповажала весь конкурс Євробаченя.

Справа в тому, що я люблю турецьку альтернативу і гурт ManGa знаю давно. Багато хто порівнює їх з Limp Bizkit, українські меломани бачать схожість з нашим Тартаком. Самі розуміємо — то все таки якість. У 2009 MTV визнало цей гурт найкращим колективом Європи тому ті дядьки-тьотки, які вирішують хто поїде на Євробачення, довго не міркували — ManGa.

Покажу кілька пісеньок, аби ви склали загальну картину творчости гурту.

Manga — Dünyanın Sonuna Doğmuşum

(цю пісню я почула недавно і привабила вона наростаючим драйвом ну, і мелодією, як і всі пісні цього гурту)

MANGA — Beni Benimle BIrak

(сУрйозна пісняра, з справжнім неперевершеним музичним супроводом — якісним і не пустим)

 

Manga — Bir kadın

(власне, пісня яка стала визначальною при виборі на Євробачення)




Угурту є власний талісманчик, який з’являється у кліпах і на обкладинках альбомів  — чувачок Спа