Їду покорять Туреччину

Словом, завтра вже вирушаю. Клунки складені. До Туреччини автобусом 18-26 години, все залежить від швидкості проходження митниць.

Купила мальв, шоб насадити біля вікна. В дорозі читатиму Бориса Акуніна та слухатиму свій плеєр. Витріщатися у вікно. І чекатиму зустрічі з Хемом, який навіть зуби уже вибілив :)))

Коли зриває з катушок

Дехто вже знає, шо мої племінники для мене сенс життя. Одному з них 15, іншому 10. Розкажу сьогодні про меншого — Сашка. Він футболіст. Ми проходили на Динамо 4 роки, зараз перейшли в Локко (не  безболісно, бо, виявилося, корупція дісталася і до дитячих футбольних клубів). І дитина він талановита, і то ще й дуже.

Словом, крім Локко, Сашко грає у школі, ясне діло. І от відбувався турнір між школами на першість по Святошинському району (Борщага, хто не знає))) серед учнів 4-6 класів (моя дитина у 5-му). Ткачук (таке у нього прізвище) — капітан команди від школи №215.

І ми пішли вболівати на останню гру. Боротьба за 1 місце.

Хто не ходив на подібні матчі — втратив пів життя. Адреналіну не менше ніж за кубок УЕФА. ДО того ж, цих малих футболістів ти любиш, і ще зранку робила одному з них чай і примушувала доїсти бутерброд.

Батьки на матчі всі нервові, кожен викрикує прізвище сина «Не спи», «Забєєєй!» і т.д. В свому малому я впевнена, як у собі, тому знала, що він заб’є, і майже не надривала горлянку.

Інтрига в тому, шо перший тайм ми дули, як фанєра, 0:1. Після перерви і промивання мозгів тренером, діти вийшли як нові копійки. І через 2 хвилинки Ткачук знову опинився на полі. І не пройшло й пол года, як він зрівняв рахунок. Його тьотку (мене тобто) зірвало з катушок, і я затанцювала, підозрюю, африканський танець радості з викриками «Тка-Чук! Чем-Пі-Он!!»

«Мужики» з команди налетіли на нього з обіймами, і дитина направду в такі хвилини почувається щасливою і впевненою у власних силах. Думаю, оце і є смак справжнього успіху на вустах.

1:1 — для нас мало. Адже перше місце хочеться. Ткачук вирішив не зупинятися, дякувати, він нападаючий, так шо майже все в його руках, чи то в ногах. Пройшло ще кілька хвилин і він обіграв з середини поля 4(!!!) гравців, перескакував, обводив м’яч, і, клянусь, я в цей момент не сумнівалася в наступному голі і так — сильний удар правої ноги (на ліву тре ще тренуватися) і м’яч знову в воротах. Ви бачили мене божевільною? То треба було подивитися на мене в головий момент. Крику то скільки було! І тренер репетував, і скакав «Сашенька — Умница!» (кацапський у нас трошки тренер)).

А батьки команди суперника вже репетували іншого: я сміялася найдужче з одного тата в розпачі, який встав з лавки, підняв руки в небо і викрикнув «Та дайте ж пас, боженько!!!» і знов хлюпнувся вже геть без сили на лавку.

Третій гол забився з паса Ткачука на останній хвилині. Рахунок  3:1. Свисток арбітра. І почалося: дикий вереск батьків переможців змішався з вереском членів команди (їм же всього по 10). Тренер обіймався і цілувався з усіма, кого здибав на своєму шляху. Перше місце в Святошинському районі!! До цього йшли довго. Ткачук у цьому турнірі забив 20 голів і став найкращим бомбардиром. (А хтось з іменитих футбольорів забивав стільки протягом 6 ігор? Отак-то))

 

А далі відбувалося нагородження. Діти такі довольні стояли. А я ревла, як ото реве худоба, белуга і всі інші ревучі представники… Думалося, шо світ врятує дитяча краса, впевненість, тяга до перемог. Гордість розпирала мої груди третього розміру за мого похресника, племінника і просто крутого талановитого чувака, майбутню зірку футболу.

Бажаю всім емоцій таких же сильних.  А коли ці емоції спричинюють твої рідні діти (ну не геть діти, племінники і похресники), вони різко стають позитивнішими у рази.

P.S. Автографи Ткачука мона випросити через мене. Я у нього спитаю, як зЄрка буде в настрої. Цьом))

Чоловічі бажання.

Вчора дізналася шо кожен чоловік (причому оповідач сам мужик, і наголошував на тому, шо таки кожен) хоче багато бабів. Якщо не явно, то підсвідомо. І якщо на сьогоднішній день у нього є кохана (я вона в оповідача таки є), то він просто вголос про свої бажання не скаже, але то бажань не міняє: кожен хлопець хоче багато бабів.

Отак то. Мужиків здано з патрохами і справжні бажання тепер нам відомі. От тільки не пойму одного: це Він шо  думав, шо йому таке умозаключення додасть балів?

Ясний перець, я обмила цю тему з моїми дівоньками, ми прийшли до висновку, що чоловіки, прагнучи гармонії, самі ж її і гублять. Думають, шо багато бабів то велике геройство, насправді ж, геройство мати одну кохану і кохати її довго і палко — ось де геройство, жеребчики.

От пів року займаюся тим, шо виправдовую чоловіків з їхнім похабством у журналах і на порталах своєю писаниною, а тут одне візьме й зіпсує всю картину… і то ще й хто? Найрідніший Хем.

Хочеться справжніх хлопців

Хем хоче добра своїм близьким. Хоче, аби, наприклад, мої потреби (часом нафіг капризні) були задоволені, бо тоді він «біг бос», тоді Він працює не дарма.

Але яке ж він був милий, коли я врешті побачила його слабким. Втомлений від брехні партнерів, від справ 24 години на добу… Просто чоловік, з сумними очима і з досвідом за плечима. Він  не здається, він піде вперед, але треба трошки перепочити. Поруч мене.

Брехня про те, що жінкам завжди хочеться термінаторів біля себе. Нє-а. Хочеться справжніх людей. Не ідеальних. З непердбачуваним настроєм. З радістю в очах, коли Він бачить твою людську підтримку.

Пишете списки для пам’яті?

І я не пишу. І вузликів не в’яжу. Але треба вчитися це робити, бо голова обертом іде і три доби я сплю дуже хріново. В голові випливає то мусс для волосся, то зарядка до ем-пе-трихи, то «попрати косметичку». Йоооосип драний! Не знала, шо так тяжко все втримати в башці.

Але я таки писала чарівного маст-хев листа, без системи, просто кожен пункт з нового рядка, а потім рясно понаставляла «галочок» біля того, що перекочувало у валізу.

Я вже в Києві. Місто сьогодні вітряне і пів доби я спала, бо у поїзді виспатися неможливо ні разу.

Дні у Луцьку перед поїздкою були насиченими, драматичними, цікавими, нервовими, п’яними.

Погоцали з подругами в «Майдані», на добру дорогу і гарячий турецький прийом. Багато темного пива, живий рок, горлання пісень на кшталт «та й ще собі погля-поглядаюууть на чужі жінки»… Сумуватиму за цим…) А ще в такі моменти цінується дружба як ніколи раніше. А в людей, виявляється, можна вростися. І тепер пісні «Шабелина» та «Supermassive black a hole» будуть асоціюватися з моїми любими дівчатками, «настоящими бабами», надійними, справжніми…

Мама плакала. Давно вже я не їздила від них з татом на довго, а не переселялась то вже добрячих років зо три.

Справа з болгарською візою буде вирішена у четвер-п’ятницю. Якось переживається мені за ті документи, але пасивно.

На сьогодні у мене 3 торби. Одна з них на колесиках (дурні колесики прироблюють до такого роду торбех — туди б «внєдорожнікі» — то та сумка їхала б поперед мене 🙂

Чи варто зізнаватися у зраді?

Розділяють фізичну і духовну. На тверезу голову і на п’яну. Але факт сексу/поцілунку з іншою людиною є і шось з цим треба робити.

Дехто хвалиться, що може зрозуміти, ящо це «п р о с т о» секс. Ну як то просто, не можу догнати? Свідомо ж ідуть на такий вчинок, значить у момент спокуси пріорітети різко змінюються, і коханий/-на вибирає тимчасовість, нестійкість, невірність…

Бачу, що ставлення до зради у чоловіків і жінок різне (кеп «ачєвіднасть»). Різні передумови, причини, пояснення.

А як поводитися PostFactum? Обирати чесність, і подібне зізнання явно похитне стосунки, чи брехляче мовчати, а понту розкривати всі карти, Ви ж всеодно повернулися до рідного берега?

Банальні хлопці

Не варто бути надто досвідченою дівчиною, аби зрозуміти, що всі чоловіки мають кілька спільних рис. І як це, бляха-муха, дратує. Ми – дівчата втрачаємо надію на ексклюзивність та неповторність.  
І ось, я помітила, що хлопці дещо переносять з минулих стосунків на теперішні. 
Один з колишніх називав мене так само, як називав свою попередню кралю — «Сладуся» — поки я не привалила одного разу межи очі за таке нахабство.
Ще один займався коханням тільки так як займався цією вдячною справою до мене. Ну себто нічого нового! Причому заперечував будь які нові починання з мого боку і придушував ініціативу.  Бовдур.
З недавнього часу я намагаюсь попереджати випадки повторів. А то без цього бути чоловіком було б надто легко.

Травка на балконе

Счастье приходит к тем, кто умеет его чувствовать. Иногда приходится самой его себе устраивать.

Одна дома. Музыка на всю: в колонках орет Теоман о любви к чертовой матери, его голос — это почти удовольствие от секса.

Уселась в кресле-качалке на балконе. Освещение из домов буквально проганяет ночную темноту, простые сигареты в такой вечер — банальщина. Вспомнила о подарке одного парня, и решила покурить ЭТО.

Ничего страшного не произошло. Просто еще больший релакс, еще сильнее чувствуется медитативная философия во мне, которая, конечно же, преувеличение. Теоман стал еще более понятным и близким. Проза полилась теплым молоком и медом на страницы ворда.

Стало страшно от того, что аж так приятно от неразрешенных вещей.


Це розбещення малолітніх?

  • Якщо Йому тільки 19, але він високий і сильний, вчиться і працює?;
  • Якщо Його світогляд далеко перескакує мій 24-річний у розвиткові?
  • Якщо в житті Йому все ясно, все зрозуміло і він знає ЩО з цим робити?
  • Якщо Він обіймає і каже «Ах ти ж моя маленька»? (це я маленька О_О)
  • Якщо Його пальці піклувально торкаються мого чола, аби перевірити чи нема у мене температури, бо очі шось червоні?
  • Якщо з’являються мудрі зморшки на Його красивому чолі, коли я питаю «Шо ж мені з тобою робити?».

 

Напав блуд

За панськими корчами було кладовище. Вночі ніхто туди навіть і не рипався, бо в селі, як не крути, а люди забобонні і ближче до невідомих сил, аніж у місті.

Він чув, про те, що після опівночі може взяти блуд. Та не розумів зараз, що саме це з ним і сталося. Бачив соснину, бачив перед ліском траХторну бригаду з копанками торфу поруч неї, бачив вогні села, а дістатися хатів не міг.

Вголові крутилася сварка з Нею. Залишила, сплюндрувала, порвала стосунки не за цапову душу. Сучка. Треба примусити її страждати. І чхати, шо то не благородне бажання. Яке в с*аку благородство, якщо ця курва залишила його майже перед самими заручинами? Все село знає про те, шо вони разом… Якби здогадався про її намір розійтися, пішов би від неї першим. Для хлопців то нема ради, шоб його так «кидала» баба.

Знов вогні села зліва. Ходить по колу. Ну ось зараз поверне і дійде…

Вона казала, щоб він пішов на кращу роботу. А як нема в селі кращої… От Вася ж їздив на заробітки в Москву і шо? Де тепер його Лілька? Ходить з пузом від якого бугая з Коноплянки. А він не допустить щоб вона з кимось іншим була. І навіть зараз, зробить все, шоб ні з ким… Або його, або нічия. Манав він таку «сваЙбу»…

І знову Кирилівка зліва. Шо за хрЄн? Вже кілька разів повертає сюди, а дістатися села ніяк не може. І не пив, шо цікаво. Торф’яна копанка то ближче, то знову далі. Кажуть старі, якшо бере блуд, треба перехреститися. А ще краще, зняти штани і показати бісові голий зад. Та і цього Він не міг пригадати. Вигадував плани помсти.

***

Село шукало Давида дві доби, допоки дійшло до торф’яних копанок. Він втопився. Чи то біс блуду його втопив. Знайшли шкірянку, на якій чітко було видно чотири пазура. Селяни вирішили, шо таким чином біс крутив Давидом.

Дарині не було часу побиватися за колишнім хлопцем. Бо під серцем носила дитину від чоловіка з Коноплянки.

Таки не вгледів.