11 разів за ніч!

— Ми можемо зробити Це ще раз…

— Так, котенятко,  але мені треба перепочити.

— Ок… О! Я пам»ятаю як ми колись 3-4 рази за ніч.

— І то НЕ був мій рекорд, — аж сів на ліжку, —  я колись аж 7 разів!

— Ого! а хто це з тобою був — якась секс бомба??

— Тааа, була одна дівчина, ти її не знаєш… 7 разів!! а може й 8!

— Розумію, розумію… Був у мене колись теж один рекордсмен. Сам зміг 6 разів, зате я біля нього аж 11!

— Ого… шо це він з тобою таке робив??? — знову сів на ліжку.

— Тааа, — закотила мрійно очі, — нічого такого… 11 разів…


Обом було гірко і ревниво, образливо. Не приємно знати такі подробиці з минулого. Хоча обоє брехали і, певно таки, здогадувалися про брехню одне одного.

Питання: нашо?

Лист мені від подруги фашиста

«… Может ты и повидала чего то, была в нескольких передрягах… После нашей встречи, Юль, я изменилась.

После того, как ты благополучно убежала из Одессы, я думала о том, что твоя журналистская жизнь — призвание. А моя любовь к фашисту наказание. Я не думаю, что я помогла тебе убежать из того суточного плена. В тот день я помогла себе убить саму себя.

Я больше не любила Сергея. Я видела все его гадости теперь под самым моим носом. Я терпеть не могла это его вскидывание  руки вверх. И я старалась уйти, как только они опять начинали к кому то приставать — чистили нацию.

«Уверенна, что ты помнишь меня, Юль. И я тебя помню — со дня встречи с тобой.я стала свободной.

До того, как они тебя взяли, я слепо верила в его идеалы. ЮЛЯ!!! Я верила, что можно и убить, если это очистит нашу кровь. Я верила, ЮЛЯ! Какой же тупой я была…

Я помню, когда в центре Одессы бегал черномазый мальчик, а Серега подошел и дал ему пинка. Мальчик засопел от боли, подбежал — сам такой коротенький — и дал сдачу 2-х метровому Сереге по яйцам.

Как же тот разозлился. Он поймал мальчишку, отвел за магазин и начал бить. По-взрослому. Говорил, что он получает за своего черножопого отца. Мальчик плакал, а потом увернулся и сбежал. Я ничего не сделала в этот момент, но я уже знала — это не мои идеалы. Они Серегины. И я больше его не люблю.

Когда я увидела тебя у них в штабе привязанную к стулу — я испугалась. Девчонка моих лет. Что ты могла им сделать? Потом я разобралась что к чему. Я не рисковала что то говорить Сереге и Ване по этому поводу, я просто решила тебя развязать и открыть дверь. В тот день последняя капля упала в стакан моего терпения. Я испугалась за себя, за семью, за всех людей.

В тот же день я поменяла телефон и попросила папу возить меня в университет. Я сказала ему что я разошлась с Сергеем, потому что он — фашист. А я, якобы, не знала, а как узнала — сразу бросила его. Папа судоржно пересправшивал нужна ли мне охрана.

Сейчас Серега сидит. Я не боюсь его. Я замужем за нормальным человеком и ношу от него ребенка. Я пишу тебе, чтоб ты тоже знала — я изменилась «


В житті буває всяке, не думала, що колись ще пересічусь з цією дівчиною, яка у той день, коли мені було дико страшно врятувала мене без єдиного слова і без питань. Я дякую їй. І бажаю нам обом, щоб доля більше не зводила нас з такими придурками. І хай Господь береже наших майбутніх дітей від таких моральних виродків.

Не можу вилізти з ліжка

  • Коли тягучий запах любови огорнув так, що вилізти з-під простирадла, все одно що серпом любовь, утро, ранок, ніжність, любовпо яйцям.
  • Коли навіть не уявляється який буде день, бо уявити його означає обірвати свою присутність тут, поруч Нього, теплого, обнімаючого і сонно цілуючого.
  • Коли хочеться роздовбенити дурний будильник з мобілки, бо він будить мене з Його обіймів, бо він обриває нашу спільну думку, що без телепатії відома нам обом.
  • Всі закохані терпіти не можуть осінні ранки. Еврика.

Мануелла Гретковська

«Читати треба все, але хєрню не запам»ятовувати», — каже мій тато. «А ще треба фільтрувати те, що читають твої діти»

Мануеллу Гретковську він мені радив читати, не зважаючи на фрази «важу як ерогований х** слона»)))

В книжці «Європейка» я знаходжу зображення жіноцтва сьогодні. Оскільки я й сама те жіноцтво, тому й співпереживаю.

Молоді щоб одружитися, і старі, щоб мати дитину

«Європейка» — з поглядом на сім»ю близьким до європейського. Не того, що можна зустріти в постсовєтських країнах. Інший. Головна героїня (а воне саме ГЕРОЇНЯ, і ніякий не персонаж) — письменниця — живе з собі подібним писакою. І не розписана (гііі, який сором). І навіть не збирається поки що. Обоє ще молоді (обом за сорок) і можуть утнути дурниці /зрадити, обізвати, образити, знищити любов/. Одружаться як постаріють. І саме це, на думку Мануелли, береже їх сім»ю.

Вони старі батьки /не я це сказала — авториня/. І тому вони відчувають цінність часу проведеного поруч з малятком. І виросте воно начою людиною. Бо ж дитинство проведене з батьками, все таки краще, аніж самотнє дитинство.

Героїня про дочку:

«Я люблю цю чувиху. Не тільки тому, що вона моя дочка. Від самого народження вона має власну особистість /…/ Ми ще не можемо поговорити про Вілбера, про трагедію Неандерталця, про мізагонію «Секс і міста», але хіба ж я знаю бодай одну людину, яку б цікавили одразу всі ці теми?»

В такому віці сім»я — визнане щастя. Не мус. Не пригода. А зважена і взаємна любов, бо гопки молодих пристрасних років — відгоцані. В сорок — насолоджуються плодами. Нові цілі — теж плоди того, чого людина набула по сей час. Любов як плід життя. Дитина як плід виплеканої на свій манер любови.

Мій позор!

Вчора я позорилася на вулицях Бодрума таким чином.

1. Мій чоловік вподобав собі пісню «Черные глаза — вспоминаю, умираю». Він уявлення не має, шо в Україні ця пісня то якийсь гімн дагестанців, і всі її танцюють вже коли геть п»яні. По меншій мірі — вона смішна.

2. Вчора ми спродували наш опель без даху (дах там заклинювало, і ми вирішили позбутися того зламка зрештою) і на прощання з машиною влаштували собі покатушки по західному берегові Туреччини.

3. Машина шпарить, без даху, а в з колонок «Черные глаза», Хем підспівує не в тин, не в ворота, а я скоцюрбилася і молилася, шоб хоч ні одна слов»янська душа мене не побачила. Бо то таки колоритно…))))


Дурдом, бля… Дурдом

Так-так, тепер  я думаю, що готель, де я працюю — це дурдом. Всі весь час щось хочуть. Ну ви ж, люди, на відпочинку!! Ляж на пляжі і лежи крякою. Так нєєєє, то їм ресторан подавай, а в ресторані шоб марципани, комусь хочеться відбивних «па-рускі», а комусь машину орендувати «автомат», бо «механікою» не вміють…

Мені треба вихідний! Як повітря в спеку.

Не переживайте, карвалол уже випила 🙂

Дневник наркоманки

У каждого из нас есть темы, о которых мы ищем информацию с особой остервенелостью. У меня такая тема — наркотики И это не означает, что я наркоманка. Когда то у меня умер друг от этой гадости. Я их боюсь!

Недавно в интернете наткнулась на дневник одной девочки, которая подсела…Я все еще не разобралась кто автор, случайные эти записи или литературно обработанные переводчиком.

И не надо это знать. Хочу это воспринимать, как настоящую историю, потому что она болючая, на злобу дня…

Я на 10 лет старше героини, и как подумаю, что моя будущая дочка может оказаться в таком положении — кровь леденеет.

А еще совсем не давно мне казались прикольными темы кайфа и игр с мозгом…

В любом случае не стоит рассматривать этот дневник с эстетической точки зрения. Нужно принять это как тревожный сигнал.

Здесь приведу несколько фраз, чтоб Вы поняли общий характер послания. А потом дам ссылку на файл, который я  выложила на файлообменнике /ворд формат/.

***

Я хотела поделиться этой красотой с остальными, но слова были влажными, мокрыми, собирались в капли и имели привкус цвета. Я поднялась и стала ходить, внутри и снаружи я чувствовала легкий холодок. Хотела сказать об этом Биллу, но смогла только засмеяться.

***

Интересно, а секс не под кислотой такой же чудесный, восхитительный и неописуемый?

***

Сегодня продала десять марок с ЛСД мальчику из младших; ему нет еще и девяти, я уверена. Я думаю, он их тоже перепродаст, а эти дети еще слишком маленькие! Мысль об уторченных девяти- десятилетних детях так омерзительна, никогда больше туда не пойду.

***

Чтобы держаться на уровне в школе, на работе, на свиданиях и успевать с домашней работой, приходится принимать экстази, а потом дома снимаюсь транквилизаторами. Папа считает, что я порчу ему имидж как декана колледжа.

***

Я убедила Ричи, что кислоту толкать проще, чем траву, ее можно наносить на дешевые почтовые марки или добавлять в резинку и спокойно носить с собой, не боясь, что какой-нибудь стукач узнает, где твоя нычка.

***

Прошлая ночь оказалась худшей в моей никчемной, гнилой, вонючей,мрачной, уродской жизни. Мы были вчетвером с Шейлой и ее теперешним бойфрендом Родом, и они познакомили нас с героином.

 

Зараз я когось пошлю!!

І то все дякуючи моїй гіперкомунікабельній роботі. Я починаю бачити негативні національні особливості частіше, ніж позитивні (поляки — скандальні, англійці — тупі, литовці — тормознуті, індуси говорять поганою англійською, турки пристають до всіх бабів в радіюсі кілометра).А я ж колись так любила всіх (!!!) іноземців.

Мені треба відпочити з книжкою в зубах і щоб ніхто до мене не говорив, бо інакше я встрою інтернаціональну обзивальську війну!!!

Піду карвалольчику хряпну

Полячки зблизька. Бій бабів.

Пригледілась уважно до поляків. Я справді не розуміла, чого всі гості готелю приходять і жаліються саме на поляків, і то курвили вони навіть росіян (а хто вже може бути розпущеніший, ніж кацапи?).  Виявилося, шо полячки дають такого жару вечорами, шо бідним німцям і англійцям у сні таке навіть не бачилося.

Зовнішність. Полячки доглянуті (я про тих, хто відпочивають в готелі «5 зір+») — у них манікюр і педікюр, причому видно, шо він не перед дорогою в попихах зроблений. А регулярний. Вони одягаються модно, дещо без смаку — хист до комбінування відсутній. Але от зуби, шкіра, акуратність — тут вони на  висоті.

Спілкування. Вони так раділи, що хтось може говорити з ними по-полску, шо я не уздріла преславутої «принизливої інтонації в голосі». І, показово, що сучасні поляки таки вчать іноземні мови. Приходять мадами, говорять правильною англійською, коли запинаються, я допираю «наша» і говорю вже до неї по рідному)

Освіта. В усіх панянок, з якими встигла поспілкуватися, є вища освіта. І, кажуть, що тепер кожна поважаюча себе жінка у Польщі іде спершу в університет, а потім вже обирає собі чоловіка (вони насправді вибирають собі чоловіків, а не навпаки).

Ставлення до чоловіків. Польки облесливі. Ніжні, чутливі… в очі. А варто чоловікові відійти, вона знову нормальна. очі під лоб закочує, тіпа, надоїв мені, як гірка редька. Але щебечуть до своїх коханих вони файно.

П’яні гулянки. Ооооо… Полячки тут номер єден.

Одного разу я залишилася в готелі на День народження російської гості, і побачила як полячки витанцьовували на столах, якнайвище задираючи спідницІ, якнайголосніше конаючи зо сміху від власної сміливості. І скачучи перед турецьким персоналом і голландськими гостями спеціально так, щоб потрясти персами перед їх носом. Пили вони раки, запиваючи горілкою і доповнюючи букет вином. Вакханалія суцільна.

На ранок на них не було й сліду вчорашньою гулянки. Я думала, шо якби я вдула хоча б третину того всього, до б з*лювалася на синю сливу.

Одна дівчинка — українка — одружена з поляком, каже, що в Польщі п’ють багато. І коли в Україні алкоголіками швидше стають чоловіки, то в Польщі — жінки, тільки, ясне діло, алкоголіками вони себе не визнають, вони так розслабляються… майже щовечора.

Резюме: полячки гарні, доступні, п’яні, без лишніх понтів. Мені нра.

Бій бабів з туркені в жвох частинах тут і тут


Дайджестом по життю на Сході

5 місяців я тут. Відбулися вагомі зміни в житті.

  • Я працюю. Моя робота дісталася мені дивним складом обставин: я закінчила свій міні-бізнес і вже збиралася впасти у відчай з причин сидіння дома, як у той же день (!!!) до нас позвоним Ерджумент — директор готелю — і запитав у Хема чи  є у нього ще та дружина — слов’янка. Їм треба на роботу. Я з вискоком в той готель! У мене є форма (вперше в житті) і я прийшла до такого висновку: в Україні, на  новій роботі тяжко влитися в колектив, зате потім той колектив часто стає тобі найкращими друзями. В Туреччині — в колектив влитися легше легшого, всі підтримують, та друзями так і не стаю
  • З Хемом ми близькі. Ми сваримося лише з причин притирки Сходу і Заходу. Наші стосунки дають мені  ясно зрозуміти, що ми з ним як одне ціле то єдина правда в моєму житті. Воно так і мало бути, просто нам треба був час, щоб ще пізнати інших людей. Я ж пізнавала чоловіків до краплини, я завжди думала, що ОСЬ ВІН, та помилялася… як у Цвєтаєвої прям: Прости, прости, что за тебя Я слишком многих принимала.
  • Після 27 вересня ми з’їжджаємо з квартирки в Алтинкумі і повертаємося в Денізкьой. Я цьому рада, як слон. Хоча в цій квартирці мені було дуже весело, творчо /вигляд на Егей і тут теж/, п’яно, любовно… Тут було літо дивне на всю голову. Та в Денізкьої мені знову чекає комфорт великого будинку, качєлька в саду, какао з пледом вечорами і з книжкою в руках. Цей спокій буде відносно недовго, бо нам треба прийматися за пошуки власного гнізда, ми маємо кілька варіантів, і деякі з цих варіантів навіть у іншому місті. Мені не привикати до переїздів, але так хочеться вже осісти, писати, читати, готувати їжу і бути дружиною… Напевно, хочеться.
  • Ми не хотіли дітей. Тепер Хем каже, що хоче. Я не готова, та і він ще не геть може прийняти третю людину у наше вузьке, але таке довершене коло спілкування. Наша увага розподілиться… Та з іншого боку розподілеться на наше продовження. Це ж будемо МИ тільки маленькі в одній особі. Певно, наше дитя буде круте, незважаючи на те, що тато і мама великі егоїсти і все тягнуть з його робінням.
  • Робота над книжкою заглохла, бо не пре. Таке було і не раз і період заглушки не знаю на скільки. Я нічого не пишу, просто споглядаю і мені по цимбалам чи виллється це коли небуть у що небуть. Але переживати про це у мене більш не має сили. Всю енергію я пускаю на вивчення турецької, практики польської, англійської.

===Далі буде===