Дурдом з блогами в Туреччині

Я люблю країну де живу, але не завжди на 100 відсотків нею задоволена. Ну і не завжди розумію. Мало ще я тут для такого рівня, відать

Остання новина, що мене підхарила, так це те, що ЗНОВУ закрили 2 потужні платформи з блогами. Найвідоміші. Я собі планувала там пописувати за рік-другий. Та тепер дулі мені.

baked_bloggerСправа в тому, що згідно з місцевим Кримінальним кодексом, турецька судова влада має право заблокувати доступ до будь-якого сайту на підставі безлічі причин. А хто в ті суди подає, знаєте? Я не знала, розпитала, виявилося ті, що все ще схильні вважати Туреччину перш за все мусульманською країною. Такі самі судді і виголошують ті вироки про закриття. Так, країна мусульманська, але й європейська, принаймні хоче такою бути.

В Туреччині така ситуація з цензурою та свободою слова не в новинку. Бо, наприклад, більше шести місяців  тут був закритий доступ до Youtube, і, хоча зараз його, за рішенням суду відкрили, без анонімайзера туди не зайти. А закрили ютуб  через розміщення на ньому роликів, які порочать засновника держави Ататюрка – шукала-шукала не знайшла.  Вилучили, певно.  Так само роками я тут не могла зайти на “в контакте”, але цього року диво сталося і вже все можна.

Орхан Памук як ото недавно  виступав на  міжнародному книжковому ярмарку у Франкфурті розкритикував в пух і прах владу країни за порушення права на свободу слова і проведення політики цензури, зокрема шляхом закриття сайтів в Інтернеті – сміливо, звичайно, але впевнена, що то не обійдеться просто так. Вже ж не раз того Орхана висилали з країни. Ше певно хоче примусових подорожей)))

***

На ті 2 блогерські сайти таки можна зайти. Через зеркала, анонімайзери та інші хитрощі. Сам факт аж такої цензури в Туреччині дивує. На все ідуть ті правителі країною.

Хоча шо мені дивуватися, коли Україна посідає 131 місце по свободі слова  зайнявши тепленьке місце між Іраком та Ізраїлем. То куди вже пітюкати тій Туреччині.

Нобелівська Премія 2010. Маріо Варгас Льоса.

Всі знають що перуанець Маріо Варгас Льоса поніс Нобелівську премію цього року собі додомки. Перший латиноамериканець після крутого Маркеса, що взяв цю нагороду у давньому 1982. Рідко, та мітко, як то кажуть.

Хоча цей Маріо один з ведучих письменників у себе на Батьківщині, та я, тупака, ні сном, ні духом про нього раніше не чула (хоча романи перекладені на російську навіть). Якось у нас не заведено захоплюватися літературою того кінця світу. А дарма. Ох як дарма.

Льоса направду дуже розумний. Він доктор багатьох університетів, член Іспанської королівської академії. Колись навіть у президенти Перу балатувався.

Після прискіпоивого вичитування його біографії я все таки перейнялася симпатією до нього. Маріо не боявся скандалів. і взяв накатав ессе, присвячене Габріелю Маркесу. А ессе назвав “Історія боговбивці”. Ясний пень, що Маркесу то не сподобалося. Вони не спілкувалися одне з одним 30 років. А потім коли таки встрілися, то Маркес вліпарив Маріо затрЄщіну. Ляпас від Маркеса – радість ще та, хоч і сумнівна.

Ще Льоса любив Кубинську революцію. До пори до часу. Бо як Фідель Кастро почав брати за зади усіх гостроязиких письменників, то Маріо ще й перший виступав проти “ліваків”.

П.С. а ше я хотіла бекнути, шо він мені з виду приємний. Такий собі “крьосний атєц»))

 

 

Марио Варгас Льоса, Марио Варгас Льоса скачать

 

Табачник запроданець і засранець!

Читаю ото новини з України, і думаю, шо може й справді мої опоненти з дискусії “За що я не люблю Росію” праві??? Може Україна вироджується, якщо допускає до влади таких придурів як Табачник?

На цей раз Табачник заявив, що українська сучасна література – то лайно. Ну він так прямо не сказав, але подумав. А сказав він що Забужко, Андрухович і Жадан не можуть навіть зрівнятися з Толстим і Достоєвським. Ну хто рівняє грішне з праведним, чоловіче?? Навіщо ти взявся за таку невдячну справу, як порівняння смаків, епох, стилів, світобачень, літературних течій?

"Я висловив свою власну думку, і зараз кажу: підручники з літератури старших класів і без того надзвичайно переобтяжені, щоб вписувати у програму кожного охочого українського літератора", — заявив Табачник. Це Андрухович чи Забужко просто “охочі літератори”???? Дядьку, та тобі їхня освіта “даже во сне не приснится”!!

Такі фейки як Табак-кабак просто душать українську свідомість. Душать і дивляться чи ще дише.

Ясний перець, Табачник злий на сучасних прозаїків. Бо не так давно, а саме в липні, Забужко в інтерв’ю сказала, шо Табачник – лайно (ну тоже не так сказала, зато подумала). А сказала таке:

“Табачника, який живе в стані постійної війни з українським народом, ставити міністром освіти не можна — тому що це удар по майбутньому, тобто акт агресії проти ненароджених “

Ну а шо не так??? Шо під проводом Табачника навчаться малята? Шо українську вчити не обов’язково? і шо Україна то російська підстилка? Ну бля, зла не хватає. Ладно, вернемся до Забужчихи. Чувачка додала:

“Табачник на посаді міністра освіти України — це все одно, якби в Ізраїлі міністром освіти став антисеміт”… Так і є. Таке враження, що його допустили просто як колещатко, яке вмонтовано у великий механізм, що трощить український кістяк.

P.S. а знаєте, Забужко реабілітувалася в моїх очах (хоча їй, ясно, це не пекло))). Перед виборами вона мене вкурвила своїм виступом у Шустера, а тепер знов, наче своя стала.

Я і скандал на роботі

А тепер в деталях про скандал сьогодні. На роботі.

Коли я прийшла працювати в готель, мені повідомили, що моє діло перекладати і посміхатися. Відповідати на питання, а якщо я не маю відповіді на питання звонити туди, де та відповідь є. Словом guest relation.

Для цього мені видали цілий кабінет, і, загалом, забеспечили комфортом на роботі.

Про види туристів зараз не будемо, бо направду, є всякі.

Концепція готелю чітка і обговоренню не підлягає. Готель 5 зірок і “підкоряється” міжнародним стандартам. Генеральний готелю – 30 років у туризмі  і вигідно виділяється серед інших. Гарний, старий,  розумний, адекватний.

Сьогодні прийшов один англієць, по його рухам я одразу зрозуміла – до таких краще посміхатися і не нариватися. Коли він заговорив я поняла – психопат. Передаю розмову вже з перекладом:

— Я хочу піти в ресторан.

— Ви можете це зробити, звичайно.

— Ти не поняла. Я хочу піти в а-ля карт ресторан (спец. тип ресторану, де можна замовити італійську, турецьку, мексиканську кухню).

— Добре, ми робимо запис в суботу з 9 години.

— Я хочу зараз.

— Я не можу зараз записати, треба відповідні документи.

Власне, це і стало тою іскрою, якої не вистачало йому для бомби. А далі панєслась:

— You R bitch. I wish that you died! Кожен день я чую в цьому готелі що щось неможливо: немає улюбленого віскі, немає нормальної музики!!! I’m KİNG here!!! And you R bitch!! And you ll blow job my dick (відсмокчEш мій член)   If I pay!!!

fightЯ стояла в шоці. Його дівчина ніяк не проявляла емоцій. Вони пішли. Все сталось за секунд 15-20. Я сіла і справді відчула себе лайном і шматою. Розревлася. Чувак який теж працює в готелі сказав шо я мушу позвонити спочатку генеральному, потім сек”юріті.

Я, нюня, спочатку позвонила Хему, але всієї розмови не передала, знаючи його запальність. Він сказав щоб я вже звонила генеральному. Вже!

Я й позвонила. Той не розібравшись сказав – ну Боже, якшо вони так хочуть то хай ідуть в той ресторан. Це мене добило. Я сіла і почала звикати до стану лайна для англійців. Я розуміла, шо якшо я зараз підійду до нього, до того психопата, і наговорю чогось,  то зроблю дурницю, і від цього не покращу своє становище.

В генерального, того самого, розумного і адекватного, щось таки тьохнуло в серці і він прийшов у мій кабінет. І застав мене з розпухшим носом в соплях і сльозах (ну тут я трохи приукрасила, я вже витерла всі сльозки на той момент, вмила пику і просто червоний носяра видавав мій минулий стрес). Він допер, шо ситуація повернулась не тим боком. І я можу на роботу більше не прийти. Запитав:

— Знаєш номер його кімнати?

Я промимрила шо не знаю. Але він он-до сидить. Ерджумент (директор) пішов до нього. Мені сказав позвонити до начальника охорони. Той привалив  за хвилинку і ми вже втрьох височіли над лежаком тої жирної англійської свині.

Далі все вирішилося швидко. Генеральний сказав, що в його кімнату вислано бел боя, аби той допоміг їм скласти речі (блеф!)). Якщо він хоче залишитися в готелі без суду і т.д. то зараз мусить вибачитися перед гест-релейшеном, себто, переді мною. Він рипався, борсався секунди зо три, дівчина його піскотіла “ду іт, ду іт”.  Кабан сказав “фак, соррі”. Охоронець підсунув свою пику до пики англійця “Давай без фак!”

ОК, сорі, – ліниво.

І розвернулася на своїх підборах і пішла в кабінет. Через кілька хвилин Ерджумент прийшов до мене в кімнату і нам принесли каву. Попросив позвонити чоловікові – Хему моєму — і сказати шо все гуд. Я так і зробила.

Висновки:

  • і серед англійців є придурки;
  • турецькі чоловіки, навіть якшо начальники, не витримують жіночих сліз;
  • турецькі чоловіки справді захищають жінок, навіть якщо це може нанести втрати для їх бізнесу;
  • я не така сильна, як здавалася собі і комусь. Нюня. Або ж просто швидко звикла до того, що за мене хтось може постояти.
  • через 8 днів я йду з готелю І навряд чи захочу ще коли небудь працювати на цій ланці. Так краще для мене. І для готелів 🙂

Відріжуть руку

Навіть якщо ти живеш на Сході і думаєш, що розумієш Схід, то ти помиляєшся. Ти тут не народився, а отже вникнути тобі у все це просто неможливо. Ти можеш знати, а от розуміти і відчувати так, як східні люди – ноу.

Знову Іран.

21-річний хлопець у кафе вкрав шоколадні цукерки і какао. Та його помітили. І здали в міліцію. Коли його затримували, він ще дьоргався, бився…

Вирок йому такий. Спочатку відрубають руку. А потім посадять на рік в тюрму.

Мене вибивають такі новини. Бо тоді я починаю боятися Сходу.

Взагалі то, по іранському закону  руки можна відрубувати тільки тим, хто скоїв більше ніж 100 крадіжок. Але поліція каже, що зараз кількість дрібних крадіжок зросла, от і рубають всім, кого злапали і з першого разу.

Провела опитування щодо Туреччини, виявилося що у Східній її частині за крадіжку можуть набити палицями. Отак.

Нагадаю, що в Ірані легенько користуються вищою мірою покарання – смертельним вирокомСтрату часто влаштовують публічно. Бррр.

Смертна кара в Ісламській Республіці Іран може бути призначена за такі злочини: вбивство, згвалтування, озброєне пограбування, єресь, богохульство, торгівля наркотиками, содомія (найчастіші випадки страти саме геїв), проституція, подружня зрада (чоловіків за подружню зраду вішають рідко, а от жінок), зрада і шпигунство, поширення порнографії.

Татові відірвало пальця :(

Моєму татові не пре. І то після того, як я виїхала з України. Він хворіє, хандрить, влітає у всяке… Можне все сперти на вік /йому 60/, але я його знаю. Це він так скучає.

У нас з татом особливі стосунки. У нього взагалі стосунки особливі з усіма. Він людина така.

Малою я була дуже вредною дитиною. Капризною. І тільки він міг на мене впливати. Бо коли мама могла без розмов вліпити, то тато говорив.

Дякуючи йому я читала з 3-х років. І казку “Пан Коцький” знала на зубок теж для нього. Ми ходили на паради, в парки-зоопарки і хто їв морозиво а хто пив пиво.

Він музикант, прикаліст, поет, лісник, столяр, зварник, тамада, танцюрист, майстер спорту по футболу ще й кухар. Знаючи його життя, я дивуюся скільки в ньому запасів терпіння…

І от вчора, коли він на  роботі робив не свою роботу, просто допомагав, шось там розгружали, йому відірвало пальця. Не знаю всіх подробиць, сьогодні о  6-й буду тільки звонити.  Його завезли в лікарню, а потім мамі розказали, що довго того пальця не могли знайти. А коли знайшли сказали татові його брати з собою, може присандолять  на місце. Він глянув на нього і вишпурив далеко… Сказав, що без нього йому не грати на баяні…

Не думав про біль, про естетику вигляду руки. Про баян свій думав.

Я знаю, шо без пальця можна жити. Але я хочу, щоб у мого тата вони були всі. І на місці.

Сумно так. Згадались  слова нашої  улюбленої  Костенко:

“…Цавет танем! – як кажуть, прощаючись вірмени.

Твій біль беру на себе. Печаль твоя в мені.”

Хочу забрати татову печаль!!

А шо я взнала про Горького!!

Я завжди знала, шо відомі люди, а ще й ті, які хочуть претендувати на звання генія, трохи тю-тю. І часом стає непонятно, чи направду вони такі страні на цілу башку, чи видурюються. От зібрала про Горького кілька фактів. Та так увлєклась, шо тре брати книжку в руки і перечитувати його твори, адже після ТАКОГО хочеться продивитися його відхилення у власне-творчості.

  • Горький мав дивну паталогію – він не відчував фізичного болю. Свого. А от чужий біль так відчував, що коли описував жінку, яку поранили ножем у нього самого вздувся шрам. (я не надто в це вірю, але мене не питали)
  • З юнацтва хворів на туберкульоз і то не заважало йому викурювати по 75 /!!!/ цибаків за сутки.
  • Клінічна смерть, то, я так поняла, практично фізитна карточка Горького. В 1936 році він умирав 2 рази. Ще й зумів добряче напудити (налякати, – авт.) сильних світу цього. Коли 9 червня вже фактично померлого письменника чудово оживив приїзд Сталіна, який приїхав на дачку Горького в Горках під Москвою для того, щоб попрощатися з покійним. (ну чого ніхто не зняв пики усіх присутніх, це була б фішка  мого посту?? ха-ха)  У цей же день Горький влаштував дивне голосування рідних і близьких, питаючи їх: вмирати йому чи ні? Фактично контролював процес свого вмирання … Або вимахувався, грав на почуттях, привертав увагу і піарив себе..
  • Один емігрант (напевно, секретно ненавидячи Горького) говорив, що справді думає що Горький одного разу уклав договір з дияволом – тим самим, від якого відмовився Христос у пустелі. І йому, в загальному, досить посередньому письменнику, був даний успіх, якого не знали за життя своєї ані Пушкін, ані Гоголь, ні Лев Толстой, ні Достоєвський. У нього було все: і слава, і гроші, і жіноча любов (завидки мужика брали??).

Розслухала пісню. Сюрпраайз!

Дивилася кіно “В поисках полночного поцелуя”. І там була пісня “Wind of change’’: тільки там  її співали акапела герої. І я вперше роззула вуха:

I follow the Moskva
Down to Gorky Park

Москва!! Як же я раніше не чула цих слів??? то ж цікаво, як німаки могли співать про Москву! Оце я далааа…

Історія пісні, виявилася, цікавою, хоч і прозаїчною.

У 1988 році в Пітер /а тодішній Ленінград/ приїхали "Scorpions". Музиканти дали 10 концертів, на яких в цілому були присутні 350 тисяч осіб. "Scorpions" прифігєли від Росії і росіян і то так,  що через рік у серпні 1989 року вони приїхали в Москву-перестройку. А вже у вересні 1989  Клаус Майне /лідер гурту/ написав пісню "Wind of Change", в якій відбилися його враження від Москви. Кста, музику написав несравнєнний Елтон Джон.

Така свідома любов

На днях одна моя подруга мені написала листа-співчуття. Вона не знала що я одружилася. Вона не знала з ким одружилася. Весь цей час, коли у мене відбувався кардинально-генеральний ремонт  життя вона працювала у німецькій сім’ї і ми з нею на якийсь час втратили зв’язок.

Ми були дуже близькими колись, тому вона і дозволила собі мені поспівчувати. Так от,

вона дико шкодує, що я одружилася з старшим за себе, негарним і небагатим чоловіком. Ще й терористом (О_о вона знає більше ніж я?)

Їй не зрозуміти, що справжня любов ніколи не має фільтрів, за якими можна було б спочатку обрати вік, потім освіту, потім національність і розмір рахунку в банку. А якщо почуття має такі фільтри, то це не любов.

Я недавно дивилася на мого Хема і відчула щось таке, що люди відчувають коли вони все таки встигли на поїзд, вже подумавши, що запізнились. Коли ти вже сів у рушаючий вагон, серце все ще калатається, а полегшення вже розслабляє руки і ноги. І ти радий, як слоняка, бо ти постарався і встиг.

Знаєте скільки разів я мала змогу втратити Хема? Знаєте скільки разів я його просила дати мені спокій?  Я Хем був впертим поїздом і чекав мене, чекав… Я ображалася, що він не такий, якими я звикла бачити хлопців. Він не потурає моїм вимахонам, а ставить на місце, або перечікує. Так свідомо.

Хвастуни сексуальними можливостями

Зайшла на один жіночий форум і там найпопулярнішою темою виявилася дискусія про те, чи перебільшують чоловіки власні можливості у ліжку. Опитування дало логічні результаті: усі жінки сказали “Так”, чоловіки сказали “Ні”.

Дівчата розповідають, що часто стають свідками чоловічих розмов, а там то вже пАльот фантазії і “вона на все життя цей раз запам’ятає”, і “вона так кричала від задоволення, що сусіди по трубам стукали”.

А ще буває таке, коли дівчина не досягає оргазму і не імітує його, ну тіпа, як не крути, а погано постарався, то хлопець  може сказати: “Я дуже класний в ліжку, це просто ти нічого не розумієш”, або “Ще ніхто ніколи не жалівся”)))

Дослідники з Центрального університету Індіани (США) встановили, що більшість чоловіків не здатні адекватно оцінити свої можливості щодо задоволення жінок в ліжку.

Виною такій ситуації, найчастіше, є той факт  що не всі жінки здатні сказати своєму чоловікові, що не отримують огразму. Симуляція і породжує у легінів завищену самооцінку. І перебільшенні крики та стони теж. Собі ж дорожче, виявляється 🙂

seks