Дома вже

Навіть смердючі вокзали тут «пахнуть зів»ялими трояндами, мій бідний, зів»ялий квіте»… (Леся Українка)

Зустрів нас харківський аеропорт не надто… На очах у всього літака чоловік з паспортного контролю взяв «да скока нєжалка» (з голосом Яника) з турецького студента 20 доларів. А всього у того було 50. При чому студент був без будь яких проблем на в»їзд. Дорослі турки зашуршали  «гьордум му, абі?» (ти бачив, брате?) а ще одні хлопці сказали до дівчини «оце твоя країна…»  Я стояла мовчки чекала черги. Нас пропустили, все ок. А потім за ранковою кавою на бомжами-переповненому-біляшами-пахнучому автовокзалі Хем сказав: «Така ти, Юля. Ти нічого не сказала, аби заступитися за того турка. Ти на своїй території, нічого б тобі за це не було». «Мені б не було, але зі мною ти. Могло б і бути». А потім я все  таки додала, що якби навіть була сама, навряд чи б я заступилася за того бідолагу, «ВОНИ» як захочуть, найдуть до чого пригрібтися… Це в Туреччині ти біг би за першою допоиогою до міліції. А тут ти від неї біг би за першою допомогою.

Не дозволили курити на дворі, попросили на спеціяльне місце пройти. Для куріння. Це при тому що на самому автовокзалі вже лежала купа п»яних, отаким мізерним чином вони корчать з себе Європу.

А от в Києві все інакше. Поки що. Скучила я за цим містом, воно моє за духом. Навіть Борщаговка і то крутіша, як весь той Харків разом узятий.

За що не люблять курдів?

Частше стикаюся з нелюбов»ю до курдів, аніж з приязню. От і взялася розібратися за що не люблять народ мого Хема.

1. Сталий штамп «кожен курд — терорист». Не так. Тому що не всі курди терористи. Серед терористів найбільше мусульманів. А серед курдів мусульманів близько четвертини. Так що дарма приліпилося оце непочесне звання підривників до курдів. Якщо розбиратися в природі конфліктів, то курди-терористи виступають:

  • За іслам як пануючу релігію
  • За визволення Оджалана (лідер Курдської Партії) з вічного полону
  • За  відвоювання території Курдистану.

Жодне з цих бажань практично нереальне. От і влаштовують  вони сумнівні акції злосного протесту. Справедливости заради, скажу що серед терористів однаково курдів, палестинців, арабів усіх мастей взагалі,  і кожен щось підриває «во ім»я держави!» і, як би це сумно не звучало «во ім»я Аллаха» (не вважаю таких людей мусульманами взагалі, бо знаю хороших, добрих мусульман, які не розуміють і не люблять «злобних» мусульман)

2. Кожен курд — революціонер. Да лаааадно, неправда. Не кожен. Багатьом курдам в Туреччині живеться добре. Але дехто з них всеодно хоче окрему державу. На них всі зуб і тримають, навіщо? Вам же і так добре? Питання цікаве. От наприклад, я живу з багатою свекрухою, вона мене годує і т.д. Але ж свекруха. Я б воліла власний будиночок, маленький, який є, але власний. Курди мають право на таке бажання, бо Східна Туреччина — то історична територія колишнього Північного Курдистану, назад своє хочуть, що ж тут надприроднього?

3. Кажуть, що курди обірвані вовки, що спустились з гір. Геть такі самі як, наприклад, наші українськи гопніки, чи турецькі дибілякі. Всяких є і всяких треба. Але серед курдів теж є учені мужі, освідчені люди, глибоко культурні, талановиті, чисті душею та виховані. (н-д моє золоте Хеменятко)))

4. Курдів не люблять за те, що вони скрізь, їх багато як циган. Насправді їх найбільше там, де колись був Курдистан, що є природним, нікуди з своєї землі вони не їдуть, і їм там десь як зараз називається їх країна.

 

Як на мене, причин любити курдів є набагато більше, але то справа кожного.

P.S. На фото стандартне курдське збіговисько (компанія себто), друга зліва — співачка — Дашні Мурад. Бачте, без ріг і без копит — файні люди.

 

Хотіли б стати фараоном?

Вичитала в книжці про те, що єгиптяни одні з перших видумали демократію. Народ  вибирав фараонів на визначений срок, а потім їх вбивав. Цим вберігали фараонів від позору, адже після втрати влади людина може піти на крайні міри,  аби повернути собі ту владу.

Кандидати в фараони про це знали і всеодно йшли на «вибори». Так прагли влади. Кажуть, воно того варте. Тоді владу прирівнювали до впливу найсильнішого наркотику і вже не вірили, що людина може жити нормально без такого виду щастя.

Цікаво якби таке запровадити зараз, чи були б такі черги у Верховній Раді до президентського крісла???

«Демократія — це цивілізований спосіб поділу наркотику влади між скуштувавшими його тарганами» (А. М. Мелехов)

Терпить мене

Помітила зміни в коханому. Він просто ковтає всі мої вибрики, посміхається і гладить мене по голові. Підозрюю, що дав собі установку мене не бісити і заспокоювати, якшо мені заход.

Але чого б то, га?

Я ж знаю його непростий характер,як його бісять мої витребеньки. І тут такий покладистий.

Мені так з того дивно, що я починаю провокувати на сварку.

Підозрюю, що Хем почувається винуватим за деякі речі, про які я вже тут писала. А ще він обіцявся робити мене щасливою. От і робить, моє ж дорогеньке.

А я, свинюка така, жаліюся яка я тут самотня і як йому на мене байдуже, як він про мене забуває і т.д.  А він тільки тихо пробурчить собі під ніс «Ти завжди помічаєш тільки погане».

Тепер я бачу і хороше. Я завжди бачила, але, якшо чесно я не вмію показати ЯК я вдячна йому за все. А от покричати-поскандалити  я добре вмію…

1. Він щось начворив погане і тепер такий добренький?

2. Він ШО спрааавді щасливий зі мною і хоче, аби ми не сварилися?

3. Його задрали сварки і він вирішив будь якою ціною їх не допускати? Але потім голосно зірватися, як «накопиться»??

4. Він підозрює про те, що мене бісить жити по сусідству з його батьками, він бачить яка я буваю не в настрої через його сестру і просто компенсує мені все хорошими емоціями і любов»ю??

 

Каліцтво завадило

Знов розкажу історійку з цього боку моря.

Є в нас сусідка одна — Нурхан зветься. Їй 27 чи 28. Вона неодружена, незаймана і, здавалося б, без надії на це все. Її кидало в жар, коли я спитала чи вона мала секс, і сказала шо таке не питають в дівчат. То й не тра, — подумала собі я і забула про її існування.

Вона закінчила школу і отак собі живе. Ні освіти, ні роботи, — просто дома. Зрозуміло, що дома принца не дождешся і полізла Нурхан в інтернет.

Тре сказать, що на вроду вона не найгірша — мала, худа, чорнява. Трохи проблеми з зубами і початки сивого волосся. Але якщо не відкриватиме рота і пофарбуває коси — нормально. А ще вона відноситься до таких людей, що на фото набагато привабливіші, аніж в житті.

Ну так от. Додався їй у фейсбук парубчина — з інформації 29 років, живе в Стамбулі, потім взнали що і квартира в нього є, машина є, заробляє 1000 лір в місяць — абсолютно середня з/п.  Ми вже всеньким аулом її тут заміж збирали. Нурхан за цей час змінилася, перестала ходити до моєї Сезен /якій 15 років, а Нурхан 27/ на вечорниці. Якось посерйознішала і навіть спитала мене непристойну річ чи користуюся я тампонами.

Через  місяць онлайн-спілкування хлопець (назвем його Озгюр, бо їй-бо не помню як направду зветься) колись потрапив в аварію і тепер трошки кульгає. Але взагалі то він високий і гарний. Його фотки справді були нормальними, паталогій не виявлено. Потім навіть Нурхан прибігала до мене позичати камеру, що триндіти з коханим.

Година Х. Чувак їде в наше захалустя з САМОГО Стамбула, Нурхан худне з переживань, ми завели її в салон на манікюр і педікюр, купили нове плаття. Корочє, «баришня лягли і просять».

Я спеціально не ходила на оглядини, бо розуміла, шо й без мене там вистачить народу. Але сказали сплєтню, шо Нурхан з ним їздила гуляти і ніхто його так і не бачив, кавалєра того.

А от сьогодні ми пересіклися з Нурхан у родичів і поговорили на кухні. Вона мені розревілася, — ну це вона вміє. І розказала таке. Значить він приїхав, вийшов з машини… і… і ніякий він не високий. Його ноги покручені страшною хворобою кісток, а ще та аварія, я так зрозуміла, що одна нога взагалі протез. Нурхан спитала, навіщо він їй збрехав, а він казав, що просто хотів бути щасливим.

Словом, нічого в них не склалося, з причини його інвалідства.

Та вся ця оказія викликала у мене невизначене ставлення.

1. Якщо є справжня приязнь, нехай навіть не любов ще, а симпатія, люди мають спільни інтереси, то хіба каліцтво має значення?

2. Чи все таки каліцтво має значення настільки, що люди-інваліди свідомо йдуть на «недоговорення правди», на прикрашання правди, бо мають надію що в них розгледять перш за все цікаву людину, спроможність любити… А вже потім побачать відсутність рук-нік чи ще там чогось. І це вже не матиме значення, бо люди полюблять.

3. Нурхан берегла себе 27 років, ризикуючи стати «старою дівою» (тут в 19-20 вже стара діва), потім таки стала нею, береглася для принца, гарного, високого і багатого. То з якої макухи зараз вона має погоджуватися не на те, що очікувала і зраджувати мрію?

4. Чого Нурхан така корислива? Їй треба тільки гарна обгортка, квартира і машина??? — А кому з нас цього всього б не хотілося.

 

Листя пальм

Стояла біля великого вікна нового офісу (в який ми все ніяк не переїдемо, але то інша історія). Раділа, що тепер бачитиму життя міста отак, під самим носом, насиченими оранжевими кольорами. Ввечері у Дідімі гарно, навіть узимку. Ліхтарі світять на листя пальм, ті листя, правда, трохи облізлі з холоду і  вітру, але романтики то не віднімає. Так як і моє життя тут, блін. Все гарно, але трохи неяскраво, бо мені ще тут осінньо, мені ще тут не домашньо і не дружньо.

Гарне місто. Миле, мале і практичне, як мій Луцьк. Мабуть, скоро мені тут буде так само тепло, як і дома, хто зна. Kim biliyor…

Мене навіть не дивує, що я ще не маю тут друзів. Я з людьми спільної мови схожуся тяжко: а про чужинців що вже казати.

Одна дівчина — Пелін котра, — дуже схожа на мою майбутню гарну подругу. Але між нами ще багато незнання мов, культур, пісень і гульок. Наверстати треба буде.

От тільки навіть зараз часу не вистачає ні на що. Це при тому, що я не роблю майже нічого суспільно-корисного. Мені б навчитися керувати власним часом, контролювати свою лінь, прибирати квартиру вчаснj і не гніватися без причини на своє геніяльне ладо — Хема. До речі, єдина людина, яка мене терпить і навіть любить БЕЗ прагнення позмінювати все в мені.

 

Була в мене подруга

Думаю,  що я занадто поверхова людина. Я бачу те, що мені показують. І якщо мені показують попу після кількох років дружби — я так щиро дивуюся і ображаюся…

Нічого між нами не трапилося. Просто зникло бажання говорити з нею, проводити час з нею, писати якісь новини з Туреччини. Коли я бачу, що вона онлайн — тупо вихожу. Як згадаю як багато у нас було спільного — мене тошнить. Хто так змінився безповоротно: я чи вона??

Ну да ладно, трапляється і таке. Але я хочу НЕ вірити у те, що я неблагодарна свиня, що я не вмію пробачати чи що я ставлюся до людей погано. Я знаю, що є жіноча дружба (дякуючи моїм настоящим луцьким бабам).

Зато у мене Хем кльово цілується.

І в мене є мрія про Бразилію.

 

Дайджестом по бажанням і проблемам

Бажання:

1. Доїхати в Україну без перепон і проблем, довгий путь ми вибрали, але дешевший.

2. Віддурітися в Україні по повній, але не пити АЖ ТАК, щобі нічого не пам»ятати, мати міру і гарно себе вести 🙂

3. Нарешті переїхати у новий офіс з моїми курсами, бо в старому хєр зна що робиться… гарні гардини повісити, і щоб до мене прийшло багато нових, розумних учнів.

4. Здати страшний, тяжкий екзамен в Туреччині — КСС. Після нього я можу працювати легально і мати власні курси, мої, незалежні і т.д.

5. Отримати турецьке громадянство, а перед тим вивчити досконало турецьку мову.

6. Навчити Хема бути уважним і відповідальним, і більше не губити свої документи.

Халепи:

1. Втрачений Хемовий кімлик (паспорт)

2. Моя лінь. Моє вічне незадоволення.

 

Насправді, все наче б то добре. Та я втомлена сама від себе. Відчуваю, що мені треба перезагрузка.

 

Дона Бейжа

Хто пам»ятає таке кіно «Дона Бейжа»?? Я в дитинстві від нього балдєла. Ото в зв»язку з хворобою Бразилією я пригадувала все, що знаю про країну, асоціації… Мммм… то моє перше взнання хто такі жінки за гроші. А зараз в тубі знайшла заставку і так мені добре стало. Так дитинство пригадалося, йоли-пали. Як я підглядала за артистами: вони ж часом голяка у кадрі були, тоді мене мої батьки копняком відсилали в іншу  кімнату, а мені так хотілося побачити ту Дону Бейжу. А ще в селі в бабусі всіх корів поназивали Бейжами, і собак, взагалі все живе звалося «бейжа».

Мені вже 25. А кіно я те бачила понад 20 років тому. І пісню ту пам»ятаю «серед ночі на зубок». Ну імітацію пісні.

Взагалі то бразильські серіали то символ епохи нашого покоління, правда?

А «Тропіканку» хто знає?

Здохла моя риба

Власне риба була Хемова. Я подарувала на ДН. З побажаннями, щоб риба виповнила всі мрії. А вона через 3 дні взяла і здохла. Звали — Махір. Реву сижу. Не від того, що звикла до рибки, а від того, що ми такі безтолкові акваріумісти, манєньке життя було в наших руках, а ми отак… бамбули! Може риба загнулася від багажу Хемових непідйомних мрій?

Ми так і не знаємо що робити з трупиком, що вже 2 години плаває в акваріумі. Хем видав «Дамо котам», за шо отримав в пику. Від мене. В унітаз спустити рука не піднімається. Ну не хоронити ж з пєвчими…((

А ще я галіма невістка. І я не можу бути хорошою, бо я з природи не невістка.

Хем сам мені сунув в рот цибака, — нервовий день якийсь.