Як він ЦЕ бачить? Як Є насправді?

Як він ЦЕ бачить? Як Є насправді?
* Він думає що я гарна молода викладачка з реклами «Bueno» з неухильним бажанням перетрахити усіх студентів чоловічої статі у віці 20-30. Вдивляється у мій рот і декольте. Я ж просто намагаюсь розтлумачити міжзубне англійське θ (th) і вже майже постійно судомно прикриваю не таке вже й глибоке декольте, аби не ставити нас обох в дурне становище.
* Для нього я дивна іноземка, яка сміється в присутності чоловіків (вєдьма!)), курить з чоловіками і сидить з ними в барі на рівних правах. Насправді ж я просто не перестроювалася на турецький манер і неухильно дотримуюся європейської лінії поведінки. Для турецьких хлопців це все одно ще дивнувато, хоча й не ново.
* Якщо я не туркеня, то мене можна спробувати звабити гарними манерами, подарунками і проводами до хати.

 

Обламався. У мене є самі знаєте хто, занадто коханий і занадто сексі щоб я ото велася на двадцятилітніх турецьких мачо, нехай навіть гарних і галантних (а от галантності міг би позичити Хемові)

* Йдучи зі мної по вулиці (нам в одну сторону) він намагається мене смішити, аби для других ми виглядали … щасливою парою (то мені переказав його друг) Боженько, він же мені просто смішний і веселий, схожий на мого племінника, хлопець. Звичайно, тішить шо мене прагне закадрити 20-літній, але щоб скидатися на «щасливу пару», то трохи занадто
* І всеодно він спробує *І всеодно знову обламається.
* Якщо нічого не вийде, він покине мої курси

 

 

Доведеться мені тримати інтригу ще зо три місяці, аби йому було цікаво приходити на уроки напахняним і з зазубреними англійськими словами в голові

* Для нього це перше почуття до старшої ще й одруженої, тому він не знає до чого б то схилитися — просто хотіти мене чи намагатися ніжно і мовчки любити Для мене не вперше почуття від молодшого  хлопця, я знаю чим то пахне, пропоную просто мовчки любити і не пробувати діяти.

Гурченко померла

Мабуть цього разу вона таки точно померла, принаймні смерть підтвердили не тільки лікарі швидкої, а ще й чоловік Гурченко.

Їй було 76.

Місяць назад якийсь кадр у твітері запустив утку про те, що Гурченко вмерла, але то, як згодом виявилося, були лише плітки.

У середу підвечір Людмилі Гурченко стало недобре, поки їхала швидка  вона й померла 🙁

Заслуги в культурі величезні. Її знали всі.

З миром.

Плачу я

Бо поступово відходять ті, що творили моє дитинство. Наповнювали його теплом, співами в мікрофон (насправді то була звичайна ручка)  перед дзеркалом  — я уявляла шо я бек вокал Барикіна. І от сьогодні об 11 почалося прощання з ним. У мене вже з десятої без перестанку грає «Букет» і так сумно….


Вичитала, що в січні цього року відбувся розрив з дружиною, Барикін дуже переймався…

«Я лишь хочу,  чтобы взяла букееет, та девушка, которую люблю»

А ще він взяв дитинку з дитбудинку. Добрий дядько був, цей Барикін. А він же віку мого тата…

Через що сваряться

Чим більше в парі любові тим дурніші причини сварок.

Діапазон причин же буває різний, але, як правило все базується навколо ревнощів, небажанні підкорятися чиїйсь волі і нібито-приниження гідності.

.

Я можу з Хемом поцапатися, наприклад, через таке.

Він шукає щось в гуглі. Я всю роботу поробила і сижу над ним.

— Поцілуй мене.

— Одну секундочку, бебішім, — замість того, щоб вже вхопитися, як впечений, і швидко виконувати моє прохання.

— Раз. Секунда минула, — однотонно гну своєї я.

— Зачекай хвилинку, я зараз закінчу, — справа насправді серйозна, хтось там чекає його дзвінка, але що може бути серйозніше української пані під боком?

— 56,57,58,59,60. Хвилина минула! Ти мене не любиш! — для певності шоу мона грюкнути дверима в кімнаті.

 

А потім, коли глузд знову навідує мою голову, я ж розумію шо ступила, як сибірський валянок. І як він таке терпить??

 

Часом він може видати таке.

— Не дивись так близько у комп, очі вже червоні, — в мене хоча й не дуже  з зором, але очі не червоніють за кілька секунд перебування в інтернеті, — і хто це тобі пише в скайп?? квак і квак? хто це?

— Це племінник, привіт тобі передає.

Хем зберігає позицію льожа, і тіпа не дивиться, але я бачу шо ті очі аж повискакують зара, так йому хочеться підглянуть.

— А шо це племінник ще не спить о 12?

— Йому 16. Має право не спати.

— В Україні так, а в Туреччині дівчатам з червоними очима пора в ліжко, — і без всяких заморок виводить мене від компа.  У ліжку набуває ображеного вигляду і не заговорить першим. І шо тут скажеш?

.

Моя знайома розійшлася з хлопцем, бо він, будучи у відрядженні, невчасно прийшов у скайп. «Точно когось жарив!» Вона потім з ним зійшлась, бо  переслав їй плівку, де вказана дата і час його репортажу.

.

А друг Арсен взяв посваривсая з коханою на 4 дні, бо вона на нього «несправедливо» сказала «Тупаааак!», після того як він під»їхав до неї на машині по калюжі і забризкав її пальто. «Я сам те пальто купляв, захочу — можу й забризкати!».

 

.

Брат чоловіка образився надовго на дівчину, яка не прийшла до нього о десятій вечора, на призначену годину. Зіпсувала його програму. Спочатку мало бути вино, потім «Солодкий листопад», а потім, якщо пощастить… Ан ні! Вона, паскуда, взяла запізналася на 20 хвилин!! Енгін (ім»я брата) відкрив двері, вручив диска і сказав «Тепер дивись сама, раз ти така!»

 

У сварці неприємний тільки момент власне-сваріння. Але примирення солодше за слова, сказані у цілковитому мирі.  Так шо часом можна і розімнятися.

Повторение судьбы Вишневского

Була переконана, що продовження, рімейки, ремікси і т.д. завжди гірші від первинного продукту.

А тут передумала.

Перечитала Вишневського Повторение  судьбы. І ця книга мені набагато більше сподобалася, аніж те сопливе «Одиночество в сети». Тут нема такого культу романтики та тонкості, від чого часом піднуджувало. Як завжди у Вишневського все на крутому замісі науки-еротики. А ще релігії та сексу.

З першого разу і не ясно хто герой. Все переплетено у рівних порціях, всі людські долі важливі і структура для філолога темний ліс (от собі б так навчитися замучувати — про все зразу про все відразу без чіткої лінії). Але після складання плану до книжки (хвора на голову Цитрина не пожаліла півтори години на балконі і півтора літри чаю) мені стало все ясно, я вбачила логіку в такому вигляді і зрозуміла, Вишневський не такий делетант, яким хоче здатися, б»ючи на свій природжений талант . У нього був спочатку план потім структура, потім все це обростало текстом. Герої взяті з життя, селекційним методом схрещувалися з реальними особами, а то й з двома…

Сюжет взагалі то так собі. Але як це сюжет може бути «так собі»? Сюжет є, бо в світі відбувся бум інтернет-спілкування. Всім цього хотілося і всім про це цікаво. І от Вишневський кльовий — бо він перший обкрутив цю тему, заманив стільки читачів, навіть такий сУрйозних несопливих недо-філологів, як ото я.

Конфліктів кілька.

Основні (як на мене)

1.

Вибір між реальними стосунками та стосунками в мережі. В мережі ж легше. Під носом може бути жінка з плоті і крові, але в неї бувають місячні, хворіють діти, часом поганий настрій і квартальний звіт. А в мережі вся така піднесена, французькою мочить, перекладаю Екзюпері, п»є тільки вино, приємно пахне ще й з великими цицьками. Проблема в тому, що весь той романтичний серпанок зникне, як тільки герой спробує зустрітися зі своєю віртуальною коханою. Життя жорстокіше, розбиває ілюзії набуті в неті…

 

2.

Що краще: самотність-спасіння чи життя в суспільстві «для людей»? Що вибрать? Жити одному і без клопоту чи брати участь в суспільному житті від якого верне, бо ж ти бачиш марність того суспільно «важливого»… Навкруги стільки непотрібного, ті сусідські проблеми насправді ж і не проблеми зовсім, хто з ким спить, — кому це цікаво? Коли ти сам, у тебе є час на своє-цікаве-тільки-тобі. У тебе є час. Але у тебе є лише час…

 

3.

Конфлікт вибору кохання/особистого життя чи сімейного обов»язку — що ти зробиш? Сидітимеш в назирцях у хворої мами чи намагатимешся влаштувати особисте життє? Бо ж любов до мами таки можна при бажанні поєднати зі стосунками з дівчиною, правда? Можна на кілька годин в день наймати доглядальницю-медсестру чи ще там кого. Але ні. Хвороба матері дає сенс для життя. Це перетворюється в систему, досить просту і повторювальну, і так виглядає спасіння для одинокого чоловіка з розбитмим серцем.

 

4.

І мій улюблений конфлікт: конфлікт митця і суспільства (митець тут образно, бо взагалі то вибір між наукою та суспільством). Є такий тип людей — абсолютно для мене коханий тип — ті, що чокнуті і поведені на своїй роботі, дякуючи їм ми маємо на сьогодні стільки шедеврів культури, мистецтва, наукового прогресу.

Але є ті, що їх впиняють. То їхні кохані , наречені, дружини. І от «дякуючи» ним ми ще не маємо ліків від СНІДу, від раку, ми не знаємо як зупинити старіння і як отримати оргазм від прослуховування опери. Це світові якір, гальмо, камінь на шиї… але вони є. Бо якби не було, може б ті вчені вже підірвали б планету. Отакий світ наукових терезів, емоцій, любові та відданості роботи.

На загал, книга далеко не шедевр. Але книга для читання, а не стояння на полиці. Для цитування коханому під простирадлом і для висновків.

Поради для вивчення іноземних мов

Сталося так, що я, любляча літературу, її критику і навіть теорію,  зараз практикую інший бік філологічности, а саме — мовознавство. Причому найпрактичніше мовознавство. Себто вчу мови.

Для більш-менш пристойного життя в Туреччині мусово знати їх рідну мову, англійську + ще якусь не надто поширену у їхніх вузах. І тоді можна стати незамінною на ринку праці сонячної Туреччини.

Отже кілька порад тим, кому іноземну мову вчити треба, а сили «здають». Сама це все роблю. Америки я не відкрию, систематизувать не стану, а нагадаю, як дістатися до знань тими шляхами, якими дістаються всі. Не варто сподіватися не методи «25 кадру», запам»ятовування уві сні, чи через укол — мова, то фортеця, і ми її або беремо силою, або дивимося як хтось її бере і заробляє з неї гроші. Хоча всі ці методи можна використовувати лише в гармонійному поєднанні з нормальними, людськими.

Щодня повертатися до мови. У будь якому вигляді — читання, писання, словник, фільм, переклад «в умі» кількох фраз. І тут вже кількість переробленого вами відходить на другий план, бо ви ж звикаєте до думки, що іноземна вам як рідна. Класно буде, якщо ви, їдучи в траліку поперекладаєте бодай якісь слова з реклами. Вже якийсь толк.

Уявити себе видатним науковцем і присвячувати в день (ну в два) по півгодини на одну тему з граматики. Бо як не крути, граматика розкриває очі на багато речей і ми розуміємо чого дієслова можуть вживатися як іменники, наприклад. Або природу закінчень певної групи слів. Мова звучатиме впевненіше у вашому мозку.

Залізно — по 5-10-20-50 слів у день. Нових. З попередньо-повтореними вчорашніми. Кількість слів у день ви встановлюєте самі собі. Причому, то мають бути не слова відірвані від контексту, а з прикладами знизу. Приклади зазубрювати необов»язково, але пам»ятати ви їх будете, опираючись на слово-основу. Я використовую для себе метод карток. Записую слова іноземною, на іншому боці — людською (українською тобто) і відкладаю ті, що запам»ятала в один бік, ті що ні в інший. Потім повертаюсь до тих, що не пам»ятала. Виконую цю дію, то тих пір, поки не посинію, поки не запам»ятаю всіх слів.

Старий добрий метод з університету — індивідуалка. Берете зошит, ділете його на дві частини. Обираєте текст, невеличкий, підходящий для вашого рівня. В одну колонку з висолопленим язиком від старання, каліграфічним почерком переписуєте речення за реченням. В іншу або повністю переклад речення, або, якщо ви знайомі з правилами структури речень і т.д. — невідомі слова. І хай хоч пенькнуть ті, що скажуть, що то марна трата часу. А я скажу з власного досвіду — ніщо я так добре не пам»ятаю як власноруч записане, перекладене, сто разів почеркане, виправлене, зі знаками оклику, з смайлами сумними і веселими…

Круто допомагають художні фільми, можна й відомі вам раніше мовою оригіналу і з субтритрами рідною мовою. Для англійської я переглядала «Кучеряву Сью», для турецької «Самотній чоловік» (взагалі то з турецькою приклад не зовсім вдалий, бо я маю щастя щодня зирити тєлік без субтитрів і волею-неволею розбирати що вони там гелгочуть), для польської «Одиночество в сети» і ще про якогось Януша, забула я назву. Словом тут діє принцим психологічний. Ви то знаєте про що йдеться, розумієте виходить — а якщо все це супроводжується звуковою стрічкою іноземною мовою — вам залишається тільки махати головою, мовляв, «знаєм, лєталі». А якщо логічна думка раптом урветься, можна підглянути в субтитри.


Не останню роль грає стимул. З якої радості ото б закидувати все на півтори-дві години, а то й більше в припадку бажання вчитися, і штудіювати закадики іноземних мов?? Вам же є чого вчити мову, правда? Заради подорожей, заради галочки в резюме, заради розуміння романтичних пісень? Нагадуйте собі про той стимул, дивіться документальні фільми про свою країну мрій, і тоді нудне навчання стане для вас процесом важливим, цікавим, відчуватимете себе з тавром долі на лобі, розумахою.


Праведний гнів Хема

Все це невеличкий епізод з нашого життя, який мене розмішив, налякав і примусив зробити висновки.

Ну так от.

Хем шикарно справляється з обов»язками статусу «Чоловік ненормальної». Він і готує, якшо треба, допомає в прибиранні, пере, прасує, робить мені каву коли я в творчому пориві, не чіпає мене коли в мене чергова переоцінка цінностей і т.д.

Я ж в свою чергу живу так, як вважала це за потрібне за часів України — от тільки на мужиків не хожу)

І от тут у нас виникла суперечка. Я не хотіла в гості до його батьків (ну скільки можна вже??), казала що в мене місячні за кілька годин і я в пєчалє, хочу зараз вкритись пледом на балконі,  курити під «Песню Сольвейг» мого коханого Грига. Я відверто ігнорувала його прохання, судження голосні, що ми там не були три тижні (да хоч три місяця, маю я право відпочити і насолодитися життям самостіним чи нє, таку-перетаку??).  Я вже тягла велике зручне крісло-качалку на балкон, щоб там предатися блаженству, а він мені все ще кувікає про те, що ми погані діти, і його батьки важливі для нас повинні бути.

Я зробила красномовний жест. Правою долонькою двічі махнула в його сторону ніби то проганяю комаря з піддтекстом «Згинь, набридлива мухо».

Знаєте ліпше я б його послала. Було б менше хлопоту.

 

Мій врівноважений Хем спочатку пожбурив у мене тапком. Потім прокричав «Як ти з чоловіком поводишся??» (таке питання виникло у нас вперше), потім двигнув дверима і погупотів по сходах вниз аж бігом. Ну всьо, думаю, все таки покинув мене. Але, як я вже сказала, мої дні депресії наближалися неухильно, Григ вже грав на всю хату, я сприйняла вибрик Хема з тихою православною покірністю і пішла на балкон собі лежати в кріселку.

Не пройшло і пол года, як псих повернувся додому. Мовчки. Я не лізла на рожон, бо мені у той момент крутив живіт і нила спина, шо хай би на мене і Папа Римський зобідився, я б реагувала так само.

Але за пів годинки перейшло.

Сказав, що такий жест то критична точка неповаги (а я хіба знала?? я колись таке в нашій раші побачила, так виразно і гарно саме той жест передавав мій стан) і світ турецький ще не видів, щоб його (жест) виконувала жінка. І якщо я таке подібне вчудю на людях, то не бачити мені мами й тати вже, як потилиці

Щастя почті-домогосподарки

Ніколи не думала що побутові речі можуть стати причиною щастя: нові тарілка, стакани, підставки під супниці з синьою стрічечкою… Мабуть, я одна з тих, хто переконує весь світ: щастя всюди, його треба просто розгледіти.

Ми переїхали. Живемо абсолютно автономно у звичайнісінькій квартирі без понтів і творимо там що забажається.

Нашу дурну-фіолетову-неможливо-гарну книжкову полицю ми поставили не «під стінку» а по діагоналі – нічого особливого а от старе покоління біситься )

Я розхожую по хаті  сорочці Хема і в трусах, співаю «Ой нема то краю-краю на ту верховину», курю на велииикооому балконі в бігудях і з одним намальованим оком і почуваюся вдома а не «ЯК».

Секс на підлозі хоч в коридорі став тепер мені доступним задоволенням.

Звичайно, залишати в цілковитому спокої нас не збираються і мало не щодня до нас все таки хтось навідується, але то стає все рідшим, свекри-свекрухи бачать, що у нас все ок по хазяйству, на що вони аж ніяк не розраховували.

Гостре питання: і шо Цитрина варить борщі??!??!

В цілковитому кайфі Цитрина їх таки варить. І рибу смажить, і бліни пече, і картоплю тушить навіть той йо*нутий турецький плов практикує. Коли це для двох і без вимахувань – то в задоволення.

Словом, тепер я мушу встигати не просто гасати на роботу, калякати на ноуті сторінка за сторінкою тексти «а жизні», а ще й вибути на кухні години зо дві-зо три, пропилососити 90 квадратних метрів, помити підлоги з ароматизованим антебактеріальним, повитирати пилюку з поверхонь (кста, дівки, тут є для цього вологі серветки у великих пачках теж з антибактерільним захистом, якшо шо —  можу вислать у подарунок як хазяйка хазяйці))).

Мушу не надто звикати до цього тимчасового житла, всеодно ж за 2-3 роки буде своє (дасть Бог), отоді то я буду відчайдушною домогосподаркою.

P.S. Так хочеться перепросити у моєї мами за те, що я була свиньою і не любила допомагати по господарству. На той час я ще не могла вловити задоволення від цього. Але тепер як тільки я опинюся в Україні я обов’язково з задоволенням приймуся за те, до чого вона мене колись примушувала з різкою)