Наші батьківські будні

Доня у нас живе вже 3 ніч.

Вона дуже манєня, хоча в пузі ширша, аніж мала б бути))

Мир-мирка балувана. І ми її балуєм. І сідає вона нам на голову.

Я не бєшана кошатніца, шо буде вихваляти своє чадо і думати яка саме її киця особлива, розумна і кумедна. Більше того, собак я навіть люблю більше, аніж котів. І Хем тоже.  Мир-мирка у нас з притулку, вона звичайного сірого (трошка леопардового) окрасу і короткошерстна мадама — таш про незвичайність говорити не доводиться.  

 

Ми цинічні падли —  бо Мир-мир то наша треніровочна база перед тим, як завести людське маля. Просто ми не знали, як ми будемо поводити себе в сімейному колі. Ми ж не надто, тойво, сімейні.

 

Але вчора я побачила, шо ми потроху виправляємося. Наш baba (це по турецьки «тато») прийшов з роботи і ми сімейством пішли на балкон пити чай. Балувана дитина норовила вискочити з балкона пару разів, за шо получала виговор суворим Хемівським голосом. Це така комедія: він стоїть над нею, весь такий грозний, вона — 7 см від підлоги задерла голову і дивится, як той свариться на неї пальцьом. Слухала-слухала, потім прискакала до мене і залізла на руки, мол, мама, спасай! Кричить на дитину той Хем))

 

Мию їй лапи щодня, щоб без запахів мені. Бо я просто хвора на це — якщо в  хаті чути котом, собокаю — то смисл їх тримати. Це ж сім»я твоя, а не худоба. А в сім»ї свиней не тримають, тре бути чистюлькою. Вона навіть не викручується з під води, кувікне там разок-другий і сидить, як гриб.

 

А ше вчора Хем робив їй манікюр — теж процедура пройшла вдало, без стресу, без криків і царапань.

 

Згадала!!

Мадам самостійно не їдять. Ну як нас нема дома, то шось там дзьобне. А так то її тре припрошувати, Мир-мир, ходи поїж, ось тут сю-сю-му-сю. Вона поважно шагає, не спєшним шагом, і буди їсти якщо ти біля неї стоятимеш, як тільки відійдеш — відійде і вона.

Ми не кормимо її сухими кормами — натуральна жрачка.  Але все як книжка пише 🙂

 

І не спить вона з нами. Бо ми ж до неї спати не ліземо, от і вона хай не лізе.

Отакі ми гітляри.

 

А ще вона не замовкає і не зупиняється. Весь час нявчить-мурчить-скаче-гониться — і вимагає уваги. Ми взагалі то сподівалися, шо киця буде дарувати комфорт і спокій, а не гопки по хаті без перестанку.  Але маємо, те шо маємо. Вона надто маленька шоб бути як пенсіонерський кіт.

 

Як я іду зранку на роботі, вони стоять з Хемом в порозі. Хем її повчає «Bay-bay yap anneye» («зроби мамі па-па»), вона, малятко, як на тенісному корті головою — то на мене, то на Хема, шо з неї хочуть? )

 

 

Мазохісти чи як?

Є в нас на роботі один Ахмет.

Його можна віднести в категорію класних мужиків.

Йому 43, він такий модний, доглянутий, продвинутий і часом приходить до нас як сісадмін, а часом просто кави попити. Всі його люблять і поважають.

 

Я на нього поклала дружнє око і мені хотілося б обзавестися такими друзями. Хемові розказала про його розум, дотепність і сказала що його треба завербувати на наш проект теж, його допомога може спасти наш зад.

І раптом.

Пішли ми з Хемом святкувати 111 в бар (логіка в нас залізна, ми пішли з Хемівського бара в 12 і в інший приїхали на таксі). Там виспівувала наша Севгі — мєсна зЄрка, сама родом зі Стамбулу — бомбова баба, з таким голосооом, шо в мене мурашки.

Так от, сіли ми біля наших музикантів на дворі покурить. Говоримо. І раптом Севгі, Муса (флейтист і дуже смішний чувак) підриваються до якогось мужика з поцілунками. Аж дивлюся я то ж мій Ахмед. З дружиною.

 

Хем, виявилося, теж з ним колись зустрічався.

Ми перемістилися всередину всі разом і я сіла так щоб бачити цю пару.

Дружина в Ахмеда ( АхмеТа??) не гарна. Ну як сільодка. Намагається виглядати молодше, а сама якась зморщена і жовта. І так до нього все тулиться-тулиться (а живуть вони разом 20 років), і губки підмальовує, посміхається нервово, дьоргана якась. Ахмед же сидить царьом. Таких незалежний. Підспівує, підтупує ногою, говорить про справи з моїм Хемом.

 

Бля, думаю, якась не стиковка…

Наступного дня ми зустрілися з Севгі почесати язиками і вона мені повєдала, шо Ахмед вже 2 рази хотів піти від дружини. А вона шантажувала. То з вікна, каже, скочу. То в аварію попаду. В неї не все ок  з внутрішнім світом (Севгі саме так визначла те, що по нашому зветься «больна на голову»).

Ахмед залишається з нею. Її батьки десь далеко, вона тут сама. Ахмед має собі коханКу (певно вона і кохана в одному обличчі). Дружина знає — та кохана працює адміністратором у їхньому барі… Все тако на очах. Він проситься, каже нема ж нам з тобою щастя. А дружина шантажує. І Ахмед з нею.

І нема життя 4 людям: Ахмеду, дружині, їхньому сину, що навіть на канікули не хоче приїжати, і коханій-адміністратору.

Одна сільодка тримає навколо себе оце замкнуте коло. Якось несправделиво, мені здається. 1 нещасна — це крще, аніж цілих 4, правда ж?

 

І взагалі, що людей примушує іти на шантаж? Як їй живеться з тим, що чоловік лягає з нею в одне ліжко тільки тому, що мусить (а трахати її вона теж його змушує? чи до цього не примучиш?). Бо вона кадрістка така, видумує щось про суїцид. Ну не любов вже це. А боязнь бути самії у 40. Але.. але..!!

 

***

Ахмед прийшов сьогодні на роботу як завжди усміхнений, привітався з усіма своїм гарним басом, стильна небритість, зосередженність.

Поговорив з дружиноюю по телефону (говорив в коридорі, але я як раз ходила в туалет, то підслухала): «Озгє, я залишив тобі снідонок, випий молока будьласка, і ліки не забудь. Добре, дорога моя, я мушу працювати.»…

А потім вже за столом говорив з адміністраторкою (ми були одні з ним в кабінеті, а він впевнений, що я не розумію турецьку аж так): «Ні, кохана, в Озгє загострення, їй погано, в обід ніяк. Мушу до неї поїхати, глянути…  Все буде з нею добре, лікар дав нам ліки. Дякую. Кохана моя …, ти дуже добра, ти душа моя.. Так, п»є молоко, і травички п»є, а полегшення щось нема.. Добре, цілую, скачай нам той фільм, ввечері подивимося, до зустрічі».

 

Ви поняли?

Вони обоє не ображаються на Озгє. Адміністраторка навіть переживає чи з нею все буде ок. Ахмед живе на 2 жінки, обидві знають про існування одне одної…

Вони мазохісти чи як?

 

Наша с Хемом дитинка

Як молода мама я не спала всю ніч. Втомлена, вимучена, очі закриваються… Мами мене зрозуміють.

Перша ніч була… крикливою. Не спав у нашій хаті ніхто.

Апетит у малятка ого-го-го. Вчора отримали документи на руки, визначилися з ім»ям.

Нашу дівчинку звати …

МИР-МИР!!!

У нас кішечка. Їй 4-5 тижнів.  Гіперактивне маля. Манюсінька, а жере, тьху-тьху-тьху за трьох.

Взяли вчора з притулку, поробили прививки, але ще 5 червня на продовження понесу.

Облюбувала собі один з наших туалетів з першого разу — а то я так переживала, що заб»ю її якшо буде робити свої справи в неположеному місці. Молодим мамам же не личить гамселити і вбивати своїх дітей, пра? 🙂

Буде рости в атмосфері навіть не білінгвізму, а цілого ТРИлінгвізму, бо бачу шо і їй голова обертом від «іди сюда, мала шкура, я сказала», »Gel lan buraya» (той самий настрій по-турецьки), «come here baby» — якщо корчимо з себе вчених і лагідних…

Сподіваюся, Мирмир нас полюбить, бо ми не такі вже і погані.

Якшо не злі.

 

 

1 рік, 1 місяць і 1 день

В Дідімі сьогодні дощ.

 

Так цікаво спогляди ці картинки з журналів на яву: пальми, море, туристи. Та от тільки дощ.

 

Цього року літо проти турецкого бізнесу. Воно все не приходить і не гріє толком. Туристи не трублять пиво відрами, не налягають на морозиво, не розкошелюються на нічних пляжних вечірках. Бо ж дубар.

Але мені це навіть подобається. Такий дисонанс пасує західному берегові. Анталії не пасував би — там просто мусить бути сонце. А от в Дідімі не мусить, —  де таке пише?

 

1 рік, 1 місяць і 1 день. Я живу в Туреччині. Так мало і як же багато.

 

Я тепер вмію одним різким поглядом визначати скільки днів заварці чаю (бо нова заварка брунатно-червона, якщо поставити стакан на сонці, а несвіжа брудного коричневого кольору).

 

Я вмію багато слів по турецьки, навіть вигуки мої (а вигуки підробити не можна, бо вони тісніше тісного пов»язані з конкретними емоціями в цю-ж-секунду) бувають «Аллахім йаа араппім» («йосип драний» по нашому), чи «амана коїм» (дика вульгарність тіпа «засаджу» і використовується у вкрай роздратованому стані)…

 

Я навчилася не виставляти цицьки з глибочезного декольте, бо не в цьому жіноча краса. Я так вважаю. Це звичайно гарно, але не таке вже й головне.  Я продовжую їх виставляти, тільки вже не з такого глибокого декольте. Це називається переосмислення цінностей. Дорослішання.

 

Я взнала як це скучати за рідними. Сильно, болісно, так що пику не можна розтулити в телефон від емоційних  судом — бо ризикуєш розревтися як корова на фермі. Коли хочеться заритися в подушку і катувати себе «нашо я тоді нагрубила мамі? вона ж ледве не плакала». «ну нашо мама тоді накричала так на тата, він ледве не плакав?», «нашо я наїхала на племінника, він не бив того дурного скла, а я, дурепа, так кричала! а він плакав. через мене»

З відстані переоцінюєш вчинки. Як часто був не правий, і як би хотілося щось змінити. Всіх обійняти і вибачитися шо була таким падлОм.

 

Я навчилася купляти в хату якщо печиво то тільки фірми Eti… В цій країні є дві кондитерські марки — багатомільйонні компанії. Два конкурента Ülker та Eti. Так от на чолі першої компанії націоналісти та (як мені переказали) фашисти, тому в хату я навчилася купляти тільки Eti…  Ми ж проти фашизму.

 

Я навчилася переключати новини, якщо там брешуть про курдів.  Дивна ця Туреччина, знімають одне, говорять інше, і нічого їм за це не буває. Маючи за чоловіка опозиційну точку зору ти сам стаєш опозицією. Не фанатично-радикальною. Просто німе протистояння. Моє протистояння в тому, що я не буду слухати тої відвертої пі*дьожі і провокації по тєліку.

 

В Дідімі дощ.

Так цікаво споглядати ці картинки з журналу: море, сонце, щасливі обличчя, країна мрії… Та от тільки дощ.

 

Про класних мужиків

Класні мужики — то такі люди, на яких не можна сказати «кльовенький пацанчік», чи »уаау сексі бой». Бо класні мужики навіть ше крутіші.

 

гарні хлопці, турецькі хлопці, класний мужик, красивые парни, туркиМабуть не дуже правильно шо класна баба (тобто я) буде тут роздумувати на тему класних мужиків, але класним бабам наплювати на правила і тому…

  • Класний мужик не обов»язково мусить бути гарним. Досить того, що він харизматичний, з живим розумом, встигає за часом, накопичує класичні знання «а жизні» про те що можна казати, що можна робити, а куди носа пхати не варто.
  • Класний мужик не хоче перетрахати пів світу, бо він уже знаходиться у хороших самодостатніх стосунках, або ж він сам по собі настільки самодостатній шо хоче трахнути тіко одну. максимум дві 🙂
  • Класний мужик любить та вміє свою роботу і може про неї цікаво розказувати. Класний мужик не буде котити бочку на начальство, тому що це нижче його достоїнства, класні мужики часто самі начальство, або «творчі вільні вітри», або ж люблять ту  роботу настільки, що для верхівки компанії вони як неоціненний клад.
  • Класний мужик дружить не тільки з класними мужиками, але й з класними бабами. Він може з ними ходити на пиво. Він може порадити їм чи варто зараз спати з новим кавалером, поможе перевстановити віндоус при нагоді. І спати з своїми друзями-класними-бабами мужик не стане. На те він і класний, а не падліна остання.
  • В класного мужика супер-класне почуття гумору. Без варіантів. Для цього він мусить багато читати і дивитися якісне кіно. Розвивати свій розум і багато спілкуватися з цікавими людьми. Буки ж не можуть бути класно-нормальними-мужиками
  • Класний мужик  мусить любити каву. Бо від класного мужика просто мусе пахнути кавою. (як від мого тата, який каву перетворив у мистецтво, напару з класною-бабою-мамою)
  • Класний мужик не схожий на термінатора. Бо класний мужик просто не буде тусити в спортзалі і ковтати гадську хімію, аби стати великим до неба, а дурним як не треба. Взагалі не принципове ходіння в спортзал, якшо ти класний мужик. Жирбаньом бути теж не треба.

  • Класний мужик завжди гарно говорить про свою маму, але йому вистачає розуму не перетваоритися на маминого синуСІЧку. Бо він же мужжжик! не сюся якась.  
  • Класний мужик не впадає в ступор з ляку від слів тато і дочка, отец и дочь, семья «дитина», «відповідальність», «обкакані пасмперси» і т.д. Для класного мужика це пригода, це розширення його власної команди, це збільшення людей, з якими він дружитиме, колись, мабуть, питиме пиво, а до того навчатиме як стати класною бабою або класним мужиком.

 

Знаєте, оце ж  «удівітєльноє — рядом». 

 

Хвора на голову

Хвора на голову, а лічить ноги в зубному кабінєті (с) Моя супер-мама-Оля

 

 

Вчора приволікшись на роботу я раптом відчула яка все суєта. Літня хандра заступила всі позитивні емоції, я справді почала почуватися погано, мені крутилася голова, і я вирішила відпроситися. Кажу, мені недобре, я пішла. І люди тут не стикалися раніше з такими українськими екземплярами як я, перейнялися і ще потім пів дня мені телефонували, чи я жива…

 

Пішла додому, включила мультики про Простоквашино, Карлсона, про Вовочку в тридев»ятому царстві, поспала, зварила червоного борщу (о диво!! Я знайшла червоний буряк на турецькому базарі, ціна якого по 30 грн за 1 кг на наші гроші)… Чекала Хема з роботи. Ми з ним бачимося рідко, оце в період з 10 до 11,30 вечора, коли він приходить і поки я не лягаю спати…

 

Вечері мені стався за*об, я просто вивела Хема з себе, спеціально і цілеспрямовано. З якою метою? Трудно сказати. Бо ж причина, шо в мене нема мозгів не підійде, да? Ну тоді з такою: мені не вистачало його уваги. Треба було позначити себе в його вечорі, а то він мене б і не помітив. Не дає мені позитивних емоцій — то хай дасть хоч негативних.

Не знаю шо він за людина і з якого він тіста ліплений, але після всіх моїх маразмів, його криків і прохань припинити він мене обійняв і сказав, ок — все добре, заспокойся, ходи до мене, тшшшш, спокійно, в тебе розболілася голова, так? (це легко побачити ззовні, бо моя жила на лівій скроні починає пульсувати з такою силою, що пів світу може це побачити). Обійняв мене і гладив по голові.

 

Я почувалася психічно хворою. Зрештою почувалася так, як воно є насправді. Бо як ще пояснити причини доколупування до людини, яка настільки прозора, чиста в свої почуттях, яка зі шкури вилазить для того, аби мій зад жив у теплі-злагоді-благополуччі?

 

Бог мусить його нагородити. Наприклад додати трохи розуму його дружині.

 

Які турки невігласи

От є в них риса така — тотальне безпардонство зветься. Тут вже не грає ролі ані стать, ані соц. статус. Це в крові, як я поняла.

Турки розглядають одне одного в транспорті без тєні смущенія. А якщо їдуть з другом/подругою можуть і прокоментувати часом. А ти кліпаєш очима, як пацанка і сказать нічого не можеш. Бо ти ж вихована, твою налєво.

Турецькі заздрісні баби при зустрічі завжди скажуть «Але ж ти набрала кілограмів, машАлла» (навіть якщо ти схудла, тобі цього не скажуть з р о д у — в і к у, ну хіба якщо направду дуже люблять, або надумали до тебе підлизатися)

Якщо ти будеш їсти шоколадку при тих бабах, або навіть не при тих, тобі можуть просто сказати «Ти шо??!! Не їж, ти ж будеш жирнаа!» При чому самі кладуть тільки булки, пасолю, м»ясо і знову булки ще й здобні. Краще їсти вничку, скажу я вам)) Бо мона й подавитися ненароком від ти поглядів.

 

Ще можуть ні з того ні з сього спитати «А шо в тебе є дома їсти?» — питати може і не зовсім людина твого кола, в них просто так заведено — все попитати і все взнати. Ти після легенького подиву кажеш наприклад: «Долма, плов, котлети». А вони тоді з не легеньким подивом: «І ти все це готувала сама чи замовила?» — Бо ж так. В турків прийнято сумніватися в можливостях іноземок. Бо тільки туркені супер хазяйки в цьому світі. І супер прибиралки. І супер кухарі. А ми всі неуки білошкірі.

 

А ще запрошені гості прийдуть і залізуть тобі в холодильник. Без злого наміру, просто щоб глянути шо там робиться і чи ніхто там не живе. І в шафи — чи все складено (з тою ж метою: оцінити яка ти хазяйка). Це перші дні шокує. А далі звикаєш. Я вже часом хочу з початком візиту провести їх бандою по хаті, мовляв, гляньте, люди добрі, де вам требі і де інтересно, і повсідайтеся нарешті.

 

Турки — вони такі… Прямі як двері і їм пофіг чи ти розумієш їхню прямоту чи ні. За це вони мені навіть трохи подобаються 🙂

 

День з загадковим писком

Почну з глобального. Хочу цукерку «Корівка». Як ви здогадалися, їх тут не дістать. Тоді почну вже просто хотіти чогось солодкого.

 

Ще в мене практично закінчився запас нечитаних паперових книжок з України. А от це халепа. Зайшла на форум і відкрила для себе нові імена — Анна Гавальда, наприклад. Так її хвалять. Хтось шось знає про цей суб»єкт? А ще нєкій Деніел Киз. Ну а з наших хочу Денисенко, Роздобудько, пєвне було б непогано Іздрика, але не зараз, бо кажуть що він спаплюжився-зматюжився, а мені зараз такого не хочеться.  Взагалі хочеться чогсь світлого. доброго, можна трошки трагічного, але не вічного суму. Порадьте.

 

Події минулої ночі привели до геніального висновку: не проси, не канюч. Зачекай. Всесвіт сам тобі дасть бажане. Навіть не чекатимеш. І ходитимеш ти після такого подарунку весь день чумна з загадковим і довольним писком. Головне витримати паузу і станеш переможцем.

 

Ірена Карпа

Ірену Карпу я лю. Про неї згадую часто (не дарма з гугла на мій блог заходять густо саме по пошуку голая Ирэна Карпа))).

 

Тому вирішила вже просто викласти її фотки і славні цитати, які ото вчора перечитувала в записникові. Фрази Карпи мені часом просто піднімають настрій. А часом вказують як бути.  

So, пост для любування «королевою епатажу» — так її називають журналюги. Але думаю, що вона не епатажна (ну для целок-афганок може і ДА, але для нормальних людей вона «сама сабая»).

***

Треба подумати про якийсь дурнуватий шарф. Довгий предовгий. З лаоського шовку чи з волейбольної сітки. Щоб, якщо все провалиться, ефектно на ньому повіситися. Екшн понад усе (отак я часто вдягаюся до редакторів, які або зацінять або не зацінять)

 

 

Ирэна Карпа, Ірена Карпа

***

Естетика глем-трешу: купуєш британський Vogue і йдешь на місцевий секонд-хенд. Всі кіношні і шоу-бізові стилістки так і роблять, тільки не мають душевної сили признатися


***

І все ж тим, хто тебе хєрить, треба бути вдячним: вони є оруддя Господнє. (простішими словами, вони роблять нас сильнішими, ті хто нас «хєрить»)))

 

***

Всі підараси, одна я — білочка! (це вже класика. Просто часом наша самооцінка так каче вгору, шо цю фразу тре викарбувати собі на лобі і так і ходити)

 

***

Що менше маєш бажань, то більше ти щасливіший. Всі нещастя приходять через те, що існують бажання. (ну це вже геть в точку про мій сьогоднішній період)

 

***

Інколи треба бути сукою. Дає певний терапевтичний ефект. (і навіть такий альтруїст як я, часом мужу притримуватися цього карпівського принципу. бо люди вилізуть на голову і ноги звісять)

Ирэна Карпа, Ірена Карпа

***

Тільки б дощ не постяв зверху на всенький цей пафос (слово «всенький» тут тільки підсилює силу пафосу))

 

***

Ввечері ми всі дружно напиваємся й обіцяєм одне одному контракти, проекти, ролі, гроші, почуття, дітей… (от шо не так?? бо в мене кожної попойки саме так)

 

***

Мене це починало втомлювати! Він їв мій час і мої нерви, не кажучи навіть: «Дякую, було дуже смачно».Може, не було? (чисто жіноча біда)

 

***

Доріжки «дива» у організм — гарний настрій в хату (в кожного свої доріжки дива, але факт: той  гарний настрій забеспечений))

 

***

Сиджу  бібліотеці. Пофіг що нічого не роблю, зате сиджу в такому мудрому місці (а це про мою роботу сьогодні)

 

Ирэна Карпа, Ірена Карпа

***

Тебе я, видно, кохаю більше, ніж те життя ненавиджу.

 

***

Мда, нехіле таке жіноче щастя. Бил би мілий рядом… Але я би піздила такого чмошника! Аж гай би шумів і хмарки би бігли. А я би відпіздила і милувалася дивувалася, чого душі моїй так весело… (мен подоб. «чого душі моїй так весело»)))

 

***

(увага нецензурщина! зато вдала метафора. і пояснення)

Якщо в ході статевого акту саме чоловічий статевий орган проникає в жіночий, тобто поглинається останнім, а не навпаки, ми натикаємось на деякий нонсенс: «поглинається» — синонім «вбирається», «забирається». Отже, ніяка пи*да нікуди там не дається. А дається х*й. Причім дається жваво і охоче, як товар зі стенду «Все по 50 коп».

 

***

(жіночй дружбі присвячується)))

«… треба пообіцяти подружці, що я більш не посилатиму о третій годині буднього дня SMS на телефон її мами: «Сестра! Коли продуплишся, припіз*ячуй в центр, йо*немо пивка!»

Ирэна Карпа, Ірена Карпа

***

  Інші тьоті мріють про квіти і шуби, а я про те, як замочу колись програмного директора радіо шансон і обкладу його могилку черепами водіїв, що катували людей у громадському транспорті. Або ні — просто зроблю їм всім братську могилу і вишку з наглядачем поставлю (вони про такі часто співають у своїх зоновських піснях «за жизнь»). Вишку з наглядачем і автоматом АН зі срібними кулями. — це щоб не порозкопувалися й не повтікали.

 

***

Я знаю як перемогти світовий тероризм. Тільки не скажу.

 

***

Впевнених в собі людей не кусають собаки, не чіпляють гопніки. Спокійно, браття, і ні мода, ні рагулі вас не візьмуть.

Ирэна Карпа, Ірена Карпа

***

Так що, коли ти закохаєшся в іншу дівчину, це буде нормально. Це буде твій вибір, c’est la vie, мать його йоб. Так чи інакше я красивіша, талановитіша, розумніша, сексуальніша за неї. Тільки не кажи їй, не засмучуй.

***

When one does not have what one loves. One must love what one has, що по-нашому значить «не вийо*уйся.

 

***

Я пишу, як живу — просто і нічого не приховуючи, не зображаючи з себе прекрасну принцесу. Всі люди жеруть, се*уть, трахаються, в них течуть соплі, коли застудяться, вони відригують, пітніють збуджуються і трусяться, коли бояться. Хто думає, що все це брутально, грубо, неестетично — той малює квіточки у вазонках. 

Ирэна Карпа, Ірена Карпа

***

Такий він весь тонкий, голубокровий, інтелектуальній, лінивий і йо*нутий.

 

***

Чим ближче ти до цифри 25, тим менше тебе вабить вся ця паті зі священиком і двоюрідними сестрами, що їдять холодець за святковим столом якого небудь винайнятого твоїми батьками піонерського табору «Лаванда». М да… А далі — гірше. Зважившись на покупку вібратора й знайшовши роботу, яка хоч частково вдовольняє її захланні матеріальні запити, жінка доходить висновку, що А НАФІГ УЗАГАЛІ МЕНІ ЧОЛОВІК. Однаково якесь примарне чисте кохання залишилося жити у п’ятому класі чи, в кращому випадку, на першому курсі універу, а зараз працює «в конторі сраним інженером». А коханця — чи й коханку — знайти не проблема. На короткий час і щоби не готували бездарного їдла на твоїх закиданій книжками кухні. Да… Мрачно… (як бачимо, ні Карпа, ні ми з Вами, слава Богу, цього плану не реалізували)

 

***

«..— Знаєш, ти — це єдиний беззаперечно щасливий момент мого життя. Я з тобою тупію і нічого вже не хочу. Хочу тільки померти з тобою разом.

— Ні, давай краще жити з тобою разом. Тупенька моя…

— Скажи, а якого таки біса ти мене любиш?

— Ну як — якого? Я ж уже сказав: бо ти тупа, негарна і некреативна. Чого ще більше бажати? 

—Ну, тоді все в поряді…» 

Ирэна Карпа, Ірена Карпа

***

«Його дружина щоранку вставала о сьомій. Всі чотири роки рівно о сьомій нуль-нуль. Вставала і фарбувалася. Він ніколи не бачив її без косметики. Ніколи не знав, коли в неї місячні. І ніколи не помічав, щоби вона ходила в туалет.
Героїчна жінка?
Ху* там. Вона однаково йому набридла.» (і я про те. Не варто корчити з себе цяцю-лялю, жоден мужи теє не оцінить) 

 

***

Мєдляк — це така штука, коли всі тьолки вже не скачуть, хто як може, а сідають на лавочки

 

***

Принаймні вдома на мене чекає гарячий чай.Єдина хороша річ на весь сьогоднішній день

Ирэна Карпа, Ірена Карпа

***

Не бійся. Я з тобою. А втім, боятися втратити — здорово. Це не дає розвинутися звичці і рутині. Ми так за кожен день повинні би боятися, бо щомиті можемо втратити наступну мить. От тоді ми тільки й зможемо по справжньому жити. Боятися отак — це по справжньому кохати.

***

«Навіть заробляючи десять тисяч на місяць, ти знайдеш причини почуватися нещасною». Ну і що таке десять тисяч у порівнянні з гострим, еротично звабливим, ниючим в самій твоїй середині почуттям нещастя? Щастя тупе і статичне. Нещастя рухається саме і змушує рухатися тебе. Почуття нещастя – половина мого теперішнього життя. І не вкладайте у слова «нещастя» і «життя» цей довбаний common sense

 

Беременная Ирэна Карпа, Вагітна Ірена Карпа, Ирэна Карпа фото

 

Гарно, правда?? Головне влучно. Ми всі про це думаємо, але часом не вміємо сформулювати такої точкої думки)) тому просто покладемося на таких креативних дівок, як мадмазеля Ірена Карпа

От терпіть не можу!

Вчора у мене був вихідний, в який я встигла і побувати на турецькому базарі (торгувалася як треба), поїхати до Хема в бар, поплавати в басейні, нажертися-позасмагати, а потім ще ввечері встигли поїхати в село на вечерю до свекрухІВ коханих.

 

Вчора в барі зрозуміла що я терпіти не можу західну поп музику. Ріанна, Ніколь з пуссі кет, Леді ГаГа, всякі Ашери… я така далека від них. Я сто раз поривалася вимкнути цей позор, але бар то англійський, англійська молодь здвинута на такій музиці і я мусила затуляти вуха своїми балканами, ритмами гуцульськими, іспанськими надривами… Чого вони хочуть співати таке дурне, не пойму? От їм хоч раз захотілося кохатися під їхні ж пісні? Чи може хоч разок пробило на сльозу?? Тоді яка цінність в цій музиці хто скаже? Тупість, як на мене, тупість, — Хоча!! і не в моїх правилах щось різко засуджувати.

 

А ще я терпіти не можу англійських малолєток. Вони просто ладні вилізти на мого Хема і там же його грубо «атимєть». Це викликає подив і, ну знаєте таку реакцію.. коли піднімаєш брови, погляд робиться запитальним і ти смачно цмакаєш в кінці цього піруету) А Хем, бідолаха, мене вже ледь не поклав на ту стойку барну, аби дати їм зрозуміти що об»єкт зайнятий цим дамиськом (себто мною), і педофілією не страждає. Ну їй-бо, малим по 13-15, з прищами ще, а вже зрілі такі. А залицяються до дядька, якому 32 на носі.  А одна коза ще мене питає «Из хі йо бой френд?» Я кажу радная мая, це мій хазбенд по самісінькі яйця мій хвзбенд, так шо рукі прочь от Вьетнама ))