Мене не нудило

На диво добрий день. Все було як ніколи. Мене не нудило, не вивертало, я навіть помила посуд, з»їздила (маршруткою!!!) до родичів Хемика — пам»ятаєте же шо його братик, солодкий мій Енгін, був у лікарні — то ми і його провідували. І назад приїхала.


От шоб я там не казала, а родичі в Хема золоті. Вони як мої родичі: веселі, гамірні, серйозні якщо треба, дуже допомагають одне одному. Няньчили мене — а оце я так люблю, заради цього мона ходить вагітною скіко хоч 🙂


От вже на приготування вечері мене не вистачило. Буде значить просто яєшня з ковбасою. Ашо ж, навіть якшо мене не тошнило то я всеодно не в повній стройовій.

 

Активно займаємося всеньким аулом пошуком мого призванія. Себто хоббі. Чи проекту. Вирішили, шо отак без діла я гину. Хотіла на конячках попригать — не мона. Дайвінг — не мона. І серфінг не мона. А йогу я не люблю. Не виходить у мене ні медитація і в астрали всякі я входить не вмію. Малювати розучилася і по путньому не виходило в мене. Дизайн — руки з с*аки. Навіть не знаю чим вагітні розвлікаються.


Про всесвітню брехню

От брешуть же, як пишуть.

«Вагітність — це чарівний стан, коли мама є одним цілим з дитинкою».

Погоджуюся з усім, окрім слова «чарівний стан». Бо це слово тут означає щось легке і позитивне. А де позитив? — тикніть мені носом.


Все не подобається і від усього нудить. Книжки викликають істеричний сміх — такі місцями вони тупі (а раніше тобі здавалося що вони геніяльні), фільми не пруть, мультики не чіпляють, хочеться ніжності, а її, здається, мені не надати.

Не можу знайти заняття до душі. Нема куди ходити.


Попрацювала замість Хема у барі три дні (його брат був у реанімації, але все минуло ок) — так от, три дні я була в барі, я втомлювалася, але дні минали швидше і було не так огидно нудно.

Вчора дивилася футбол Волинь-Металіст і за два тайми навіть ні разу не ходила блювати. Вже коли ми програли то мене знудило. Чи то з образи чи то від природного стану вагітности.


Тиждень тому була загроза, тому зараз мені нічого не можна вдвічі суворіше. А це як жити за інерцією, такий амебний спосіб.


Так, попереду чудове диво народження. Аж у березні.

Питання: до того часу що станеться з мамою, тобто зі мною? Чи буду я така сама чи з»їду з катушок?

Моя мама каже шо на світі не одна я вагітна і тре бути сильною. То вона ж зараз не вагітна і тому таке каже.

Добре перестаю нити. Вам перестаю. Піду найду нові вуха.


Чудо вагітності

Не мона кави.

Не мона чорного чаю.

Не мона їсти, бо всеодно тебе виверне ледве не в тарілку.

Не мона перебувати на сонці.

Не мона спати з чоловіком — себто спати з ним мона — ну ви зрозуміли.

Цицьки не влазять в жоден бюстгалтер.

Талія непоправно збільшується.

Зробити макіяж — смерті подібно. Впадляяяк.

Хочеться вбивати — лікарів, що тормозять. Продавців що ледве повертаються. Подруг, що багато говорять по телефону. Чоловіка, який тебе будить з постійного сну. Душити, лупити, гамселити і катувати…

 

Я й не знала що в мені є такі емоції і бажання.

Може це через гормональний препарат? Так-так, він випускає з мене злого монстряку.

 

А взагалі — тааак-  ми на позитиві. Чудовий період очікування малечі.

Відчуваю, що чудо буде з моїм характером.

Будні чокнутої вагітної


Смакую ранковою кавою. ЇЇ п»ю раз в день, тільки вранці. Від того вона стає мені неприйстойно смачною і, від ковтання її і гвалтування моїх смакових рецепторів цим смаком, я стаю враз по-лдурному щаслива і з мутними очима. Думаю, що раніше я всеодно не так сильно шанувала ці менти попивання улюбленої «гватемали». Люди! Пийте каву!! Солодкі миті вагітності можуть забрати це щастя (навзаєм дати щось краще, та всеодн ож КАВУ то забрати))


Хем. Майбутній тато Хем чудно гордий і навіть землі під собою не бачить. Він не втомлюється ставити мені заборони, про які чув десь краєм вуха, мовлялв, а вагітним то не мона. Далі запекла суперечка «А ти шо ходив вагітним колись?» — «А ти шо думаєш я на острові виріс?» — Далі телефонуємо нашим мамам  і наперебій «а правда мона! а правда мона» —  «А скажіть тій Юлі шо не мона!!».. ну так.. Я виграю частіше, бо Хемові заборони часом абсурдні — не їсти кислого — бо може дитині не нравиться, я як вона скаже? або ж не говорити з колишнім роботодавцем геть зовсім — то негативні емоції а воно нам треба? Не пити кави зовсім — ну ми зійшлись на філіжанці в день.


Хем не танцює, ви знали?

Так от, тепер танцює. Правда за закритими дверима, ми наповнюємо наші склянки свіжим апельсиновим соком і влаштовуємо клуби в хаті. Хем вишукує пісні, на які ми раніше б і уваги не звернули, ми скачемо — кожен в міру своїм можливостей — і уявляємо що це карибська вечірка, або тусня в місцевому клубі «Медуза». Просто нам весело. А простими словами емоцій не виразиш. А емоції вже жмуть горло, залишається або плакати від щастя, або танцювати. Плакати мені Хем заборонив — каже дитину налякаю, краже сміятися і танцювать.

 

Сижу дома. Так сталося, що з першими днями вагітності я враз стала нікому не нужна як робітник. Ну і хєр з ними.

 

Зато в мене ляля.

 

А тут наш танцювальний домашній  хіт сезону.




Бути Цитрині мамою

У нас буде маленька ляля.

Через 35 тижнів.

Ми з Хемом перебуваємо у стані шоку і сп»яніння ейфорією.

Для нас все ще дуже абстрактно але все дуже серйозно.

Обіймаємося і цілуємося по всіх можливих закутках, на людях, у морі, в басейні, в маршрутках і в магазинах. Обзиваємо одне одного «бабаджим», «аннеджим» (таточко-мамочка).

Ми всміхненні, таємничі і раптово стали дуже відповідальними. Я не курю, не п»ю пива, вина і навіть кави.

Він курить далеко від мене і виношує план покинути то діло.Вкладає мене спати в 11 вечора і ставить мені мультики.

Просить аби я весь час всміхалася — бо так краще для «всіх нас».

 

Безповортоно

Є такі дні, коли твій світ змінюється безповортно.

Коли ти знаєш, що вже не буде так, як було колись. Ти на порозі таємничих змін. І, здається ж, ніяких див. все природньо, а ти така чарівливо мовчазна, всміхаєшся, пропускаєш мимо вух крики в офісі, якісь мілкі претензії…

Ти почуваєшся так, як почувалася вчора. Просто ти знаєш, що все раптом глобально змінилося. Але до цієї думки тре звикнуть.

 

Завтра, до речі, нарешті то вихідний. Ура! я думала шо мені тре прописатися вже в офісі. Але не буде такого вихідного, як я собі задумала. Гості як завжди привалюють. Бігай ото біля них. Але не буду, готі зачасто у мене в хаті, тому явже маю право перестати бігати біля них, як от біля боляки якої.

Пошкодуйте мене, га?

А це дуже встидно хотіти, щоб тебе пожаліли?

Мені так хочеться, причому з самого ранку. І навіть не встидно.

Нє, мене ніхто не образив, ніхто на мене не кричав. Це приступ під назвою «Я така особлива, а в мене нема бабла, і пів світу на мене харкануло (бо навіть не плюнуло)».

Почалося з того, що редактор відхилив мою абсолютно геніальну (по начому ніяк) оповідку. До того клявся за неї заплатити 80 доларів. Потім йому перемкнуло і сказав видалити звідти щонайменше тисячу знаків. А тре сказати, що оповідка і так маленька. Витерти ті знаки, означало б дати пів куска паперу списаного. Я сприндрилася. І він теж. Я ж то думала, що через два дні він мені наярюватиме в скайп чи куди там, а він дулічки. Не дзвонив. Сижу як дура. З своєї 5000-символічною оповідкою.

 

А ще тре сьогодні йти до дантиста. Я взагалі то молодець, що все таки вирішила полікувати тих пару зубів, з цим затягувати не мона. Але може то я боюсь? Хем висловив претензію, він, мовлялв, на роботі, і його дьоргаю на такі дурниці. Повалю сама. І хай йому буде встидно, шо він така запара.

 

І взагалі я багато чого хочу. І нема. Борюся щодня, борюся. Як бик. Чи як пантера. Чи як осел, — вперто і непродуктивно.

 

Він спить голяка

Він спить голяка, бо зараз навіть уночі +28.

Зранку я цілую його у скроні, очі, шию. Засмагле тіло таке знайоме і таке рідне розляглось на ліловому простирадлі.. Люблю у ньому геть усе, навіть його волохату задницю. Він посміхається через сон і ще більше підставляє свою пику під мої поцілунки, ліниво відповідає незрабним поцілунком «куди попав» і спить далі.

 

Сьогодні перша річниця наша. Цілий рік тому ми одружилися.

Такі ми дивні в нашому шлюбі. Зате щирі. Зате правдиві в любові, і відверті в сварках.

Хай Бог і Аллах вкупі об»єднаються і оберігають Його. Хай весь Всесвіт дасть йому здоров»я, сили, щастя (зі мною), вдалих проектів і вміння показувати свою любов.

 

Моя мама баба-гром

Колись моя мама вибила одному мужику щелепу.

Супер женщина, баба громТой мужик вже колишній чоловік моєї тітки — маминої рідної сестри. Звати його Коля. Так от той Коля посмів простягнути свої довгі лапи до маминої сестри Валі. Валя пожалілася старшій сестрі — моїй мамі Олі. Моя солодка мамуся приїхала повалила Колю на підлогу і вибила йому щелепу. Чоботом на підбрах. Колю забрала швидка. Всі сказали, а Коля підтвердив шо він впав на поріг.

 

А ще колись моя старша сестра Жанна лежала в пологовому, на світ вродився мій менший племінник Саша, той футболіст которий, і моя мама носила їй бульончики і бутери. Поверталася ввечері і на її годинник позарився якийсь маніяк. Годинник тілько виглядав золотим. Він повалив мою маму на землю — а повалити її тяжко, вона в мене солодка і апетитна. Але повалив. А мама застосувала якийсь інтуїтивний  прийом і захватила нападника ремінцем сумки і почала йог чавити. Мужик вижив. І втік.

 

Вчора я пішла до дантиста. Зуб болів немилосердно. І це перша моя проблема з зубом, до цього я на них зроду-віку не жалілася (а більше солодкого жери, золотко!). Клініки в Туреччині, якщо приватні, то вищий рівень. Мене Хем повів в саме таку, щоб вже мені там не боліло ніде, не кололо і не тьохкало. Молода, гарна, добра лікарша вколола мені укол знеболювальний. Ми почекали 4 хвилин. Далі вона вже хтіла приступати до роботи. Тронула мого зуба. Мені як заболіло! Я ЯК НЕ ДАМ ЇЙ ПО ПИЦІ правою рукою в кулак зжатою!!!

 Хем був зі мною в кабінеті підбіг бистро, очі вилупив (в той момент точно думав що я неадекват) за руки держить. а я ревууууу… так боліло шо думала зараз всіх тут прикончу. . і так встидно шо я ту лікарку з гарною посмішкою набила! Лікарка спочатку вилупила з возмущенія очі. Потім її сміх взяв. Каже, шо тре почекати ще 5 хв поки добре заніміє. І каже шо таке з нею вперше.

 

Я не вдалася в свою маму. Вона вже як когось налупить то їй не встидно і вона не плаче.

Шо ж ти сука

Ти без мене неповним будеш

Всі молекули твої розпадуться

Але шо ж ти сука мене не любиш

Так і треба тобі, падлюці (с)

         Ірена Карпа «Без мене»

 

Вчора сиділа з Русланом (хто не помне — напомню — племінник мій 16-річний) самі дома. Було класно, бо то був вечір пізняння «що слухати/що читати?» Він у мене хлопчик розумний і, я б сказала, класично-добрий. Не кричить на рідних, захищає менших, качає прес і руки, не курить (ну два рази було там, ми грали в Кубу, то сигару троха потягнув, але то ж при мені на очах), любить українців, погано ставиться до укр. політиків, говорить по-українськи, хоча живе в Києві, сміється над жартами українського Притули, дивиться кіно про Рим, взагалі повернутий на темі античности, не можу сказати що заучка (а часом так би хотілось, щоб навчання зараз для нього стало єдиною самоціллю), та всеодно такий, яких зараз пошукати. Крім того Бозя наділила його ростом 1,80 вже зараз і він потроху продовжує рости (пішов у діда свого по татовій лінії, кажуть, той був 198 см О_о)

 

Включила я йому Карпу. Пісні, інтерв»ю, зачитувала фрази з книжок. Для нього то було незвично, смішно, шокуюче — а шо в книжках мона матюкатися? Я кажу шо ще й як мона, от це, Русь, література модерна, а ту шо виладають в школі — вона класична, традиційна. Сказав, шо Карпа гарна і розумна, він і не знав, що письменники бувають нормальними. Тре підсунути книжку тепер (ну то вже в Україні, а то тут ніц). Відчуваю. що то мій час, моя дитина готова сприймати той брєд, що носить в голові тьотя.

Дала роздруковку свого тексту, читав, каже, до 4-ночі, а о 7,30 розбудив мене з готовим сніданком, ми їли, пили каву і він розказував про враженя. Каже приблизно таке: «Так чого ці придурки навколо не дають нам читати чогось вартісного, життєвого… Література — мистецтво, воно то так, але мистецтво відірване від життя, то нашо таке треба»..

 

Відчуваю себе корисною.

 

***

библиомания, библиофилия, библиофобияЯсемін — моя психолог тепер увійшла в історію. Наступний мій етап інший практичний психолог — доктор Онур Їлдиз. До нього піду вже з наступного тижня, бо йому тре прочитати ті томи шо написали його попередники про мене.

Дякуючи Ясемін я тепер буду точніше вибирати літературу, наперід читаючи рецензії. Виявляється, мені корисніше якшо книжка приведе мене до вкрай збудженого стану емоцій, аніж хоч на йоту розчарує. Тоді я починаю нудити світом. Тоді я прагну виправити світ. І ще, що найцікавіше, в мене виявляється назріває хвороба бібліофільство — манія збирання видань, до того ж рідкісних (ну очевидно ця частина відхилення в мене поки що не розвинена). Каже, що ця штука граничить з бібліофобією, це коли в один день я боятимусь книжок, які у мене є, бо вони можуть мене повергнути в депресію суму або болю. Ну це коли я вже геть здурію.

Виявлється, вона весь цей час намагалася зі мною поговорити про все, а у нас все зводилося до книжок. Так? Хіба? Я не помічала.

Розказала сестрі, вона каже, тююю, тваю мать, я й так це знала, згадай, як ти летиш в Туреччину на 32 кг дозволеного багажу в тебе 25 — книжки. То я хвора, блін, а я думала просто розумна.