Місцеві страсті

Залишилися я без рідного українського заду — поїхав мій Руслан додому. Я зревілася за ним на синю сливку, бо в Україну поїхати не можу (лікарі не пускають до 14 тижнів вагітності) а після 14 тижнів я починаю роботу тут. Так шо в Україну вже поїду з лялькою.  А до цього ще довго. Тоска.


Вагітність протікає добре (дякую читачам, шо завалили мене мейлами, так приємно і неочікувано). Так, психую, часом плачу, часом без причини радію. Неврівноважена я. Нудить по чорному. Хочу української їжі, якої тут не знайти, а на кухню сама ходити бажання не маю.


Є тут друг Мустафа. Зустрічався він  з полячкою Кароліною  спершу.Дійшло до весілляч — Кароліна накивала п»ятами до якогось європейця. Мустафа через рік оклигав і почав зустрічаться з полячкою Анною. Перезнайомив з нею всіх. А вчора нам заявив, що певно він з нею розстанеться. Наш діалог (в перекладі):

— Чого, Мустафа, вона ж інтелегентна, розумна, мила??..

— Мене не тішить думка що я в неї 25-й коханий.

— В плані сексу?

— ООО а в плані сексу, напевно, 40-й.

— Але ж до цього часу тебе це не турбувало?

— До цього часу я про це не думав, а от вчора ліг і задумався: а може жениться? о нііі,  — думаю собі я, — Анна ж трахалася з половиною Варшавою. … Юль, ти мене ненавидиш?

— Так.


Такі ті хлопці придурки.

А ввечері Хем влаштував розпитування скільки було в мене. Добре, що до цього діла я перебірлива і було у мене всього 5-ро до Хема. Ну я йому так сказала. принаймні.


Завтра Байрам. Свято. Настрій в мене не святковий. Я взагалі якась несвяткова.

Дуже хочу українських паперових книжок. Хто хоче мені переслать (за мій кошт, зрозуміло)?


 

Про піднесення від Барселони

маю, погані люди не повинні грати у футбол.

Бо не мають права капризні, конфліктні, дріб»язкові відчувати піднесенні і ейфоричні емоції від фуутболу.

Вчора сиділа у нас в барі майже до другої ночі. Бо футбол. Вже навіть відвідувачі спати пішли, а в нас тут Супер Кубок Іспанії. Ель-класіко: Реал Мадрид проти Барселони.

Чого я НЕ люблю Реал?

Ну по-перше там є сука Крістіна Рональдо. Він був колись класним, а потім став агресивним і занадто самовпевненим. По грі — він тепер часто маже.

По-друге — Пепе, Кака, Рамос, Марселло — егоїсти а не командні гравці. Кожне суне ковдру на себе, намагаючись вимахнутися перед фанами. Часто роблять ризиковані паси, або самі ведуть м»яч до його втрати, потім падаюсь і симулюють травму. Сценарій.

По-третє (важне у мене таке третє)  — це Жозе. Жозе гавняшка. Ну він там мощний, сильний і впливовий — то таке. А ще він одного поля ягодка з Крістіною Рональдо (от не розумію як така класна країна Португалія погла виродити таких два самовпевнених і негативних чудіка). А ще він обіжав нашого Шеву в Челсі. Ну не так прямо, але я думаю (і не тільки я) що розкритися не дав Шеві саме він. І ще Жозе завжди судиться з суддями. Він рекордсмен по цьому. Ну так, як бачте, дріб»язок.


А от чого я люблю Барсу??

1. Бо там Хосеп Гвардіола. Навіть якби робили записи його реакціїХосеп Гвардиола на гру (а-ля прихована камера) я б собі потім фільм змонтувала і зирила-зирила… В нього дуже здорові стосунки з командою. Він кожного обійме, кожного підбадьорить. Таке дружелюбне. І взагалі то він в тій Барсі виріс і змужнів — так що Барса його серце, він не найманець і це дуже помітно, просто леліє свою команду.  І ясне діло — гарний. Таких гарних як він не багато на планеті, тому Барсу можна любити тільки за нього.

2. За Мессі. Тут і пояснювать не тре. Мессі знають всі і вчорашній головий пас + 2 очманілих голи пам»ятатимуть фани Барси і  прихильники Реалу ще довго. Людина геть позитивна і абсолютно не конфліктна (ну вчора його заїв той «король диско» Марселло, але вкінці-кінців Марселло своє скурав — червону картку в зуби і пішов плачучи хвостом мелячи). А Мессі з Аргентини. А з Аргентини у нас ще хто?? Правильно, Марадонна, мій цар і Бог. так шо навіть якби Мессі не був таким кльовим, я б його любила всеодно. Але він кльовий, і люблю я його в три рази безмежніше.

3. Пуйоль. Шкода в нього вчора травма була і він не грав. Але ОЦЕ капітан — всім капітанам капітан. Дружній, високотехнічній. Близький друг Рональдіньо (пішло моє зубате ладо з Барси і грає тепер за якесь бразильське Фламенго). Пуйоль завжди всіх розбороняє і тому має високий статус друга в команді.


Барса вчора стала Чемпіоном Іспанії ще раз. Без псіхів і потасовок не пройшло, червоні картки получили Марселло-діско і Озіл (бля терпіти не можу цього вилупка ще з того часу, як Аргентина Німеччині здула і Марадонна плакав). Але! Найкращий момент стосувався Ж о з е. Він по-батьківському викрутив вухо Тітові  — помічнику Гвардіоли, а той дав йому штурхана, такого в спину, як шкодникові паршивому. Міг би дать і сильніше, я не проти, але гляньте як Мауріньо копилить губу. Смотрім. — Не смотрім, бо не вставляється. http://youtu.be/uUgOuzWvDfE


 

Бути мусульманином в Україні не дадуть


Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси,  кольору шкіри,  політичних,  релігійних  та  інших   переконань,    статі, етнічного  та  соціального  походження,  майнового  стану,   місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

***

Кожен  має  право на  свободу   світогляду    і віросповідання. Це  право  включає  свободу  сповідувати  будь-яку релігію або  не  сповідувати  ніякої,  безперешкодно  відправляти одноособово чи колективно релігійні  культи  і  ритуальні  обряди, вести релігійну діяльність.

(Конституція України)



Хмельницький.

В області є вже нехіла діаспора мусульманів — понад 2 500 осіб. Для молитов людям потрібна мечеть. Зібрали гроші. Поговорили з міською радою. Все узгодили. Землю виділили.


Свобода проти мечеті в ХмельницькуІ тут виходить на арену Свобода з бубнами і студентами в масках фантомаса і репенять посеред міста «Геть з Хмельницького мечеть!» ще й до повного щастя «Україні — українська мова!» (так наче б то мечеть претендує на запровадження арабської як другої національної. Ще б так проти кацаппів яро боролися, йолки маталки!!)


Причини?

1. Не хочуть мечеті в центральному районі міста. Ок, дайте її побудувать на окраїні. Але «Геть з Хмельницького мечеть!» свідчить про те, що будувати ту горезвісну мечеть взагалі не хочуть, бо …


2. «Це призведе до навали мусульманів у місті», — каже дябчик по тєліку. Я перепрошую, але ця заява чим краще від російських скінхедів, що кричать на кожному кроці «Расєя для рускіх!». Мусульмани прокажені? А хіба не мусульмани виводять Хмельницький в бізнесовому плані на перші місця по Україні? А хіба не частина мусульманів живе і платить податки у Вашому місті, людочки?


3. «Наші батьки виховували нас на християнських цінностях», — кричить парубко в рупор. Справа в тому, що вас ніхто не тіснить з тими правами! А тих людей же теж матері виховували. Тільки на мусульманських цінностях. То хіба вони не мають права молитися по-своєму. Що за тваринний страх? Чи це комплекс?


Від мене особисто.

Мечеть у ХмельницькомуВ Туреччині у кожному районі є християнський храм як мінімум один, як максимум багато. Мені ніхто не забороняє малювати яйця на Пасху (може хто пам»ятає що саме турецькі друзі помалювали яйця на Великдень спеціально для мене, коли я розминулася з попом у Денізлі і вже плакала бо мені Паска не вдалася, а ще вони знайшли солодку пасочку для мене, щоб я почувалася як удома)


А хіба не турецькі друзі на третій день Різдва Христового їхали зі мною у той храм щоб я помолилася, а назад в машині ми співали «Добрий вечір тобі, пане господарю!»?? Вони хотіли вивчити ту колядку шоб я не скучала за домою так гостро… А що робимо ми їм на подяку???!!! А ми кричимо «Ні мечеті в Хмельницькому!»


Хочеться щоб це діло просто так не заткнулося. Хотілося б, аби ми навчилися поважати інших аж на міжнародному рівні (захмарний рівень для України, як виявилося). Хотілося б, аби ми перестали вже комплексувати перед турецько-татарським ігом і припинили гратися в козаків: АЛЛЬО!! 21 століття на дворі — це все давно в минулому


Спогад з несвітлого дитинства

В мене є один хороший спогад про дитинство.

Він не надто дитячий, але мене дуже гріє.

Моя мама колись працювали у магазині промтоварів. Вона там була і продавцем і прибиральницею (жили ми не айс). І магазин той був вельми популярний у 90-ті, тому моя мама часом хапала круті хабарі за коробку хазяйського мила чи тройку панталонів — мама Оля не тільки файно б»ється, а ще й не хіло бере хабарі, на те воно й циганське нутро.


В нас з мамою є багато чого спільного (жаль шо ні бійками ні хабарями я в неї не вдалася). Ми фанати кави. І моя старша сестра Жанна теж.

Магазин промтоварів був біля обласної лікарні міста Луцька. А в 50 метрах від того магазину був міні-ринок з романтичною назвою «базар біля обласної». У свій час я навіть підзаробляла там на шмотки і все таке — торгувала, аж гай шумів (на те воно і циганське нутро).


І на тому базарі біля обласної була наша Мекка — гастроном «Каштан». Там продавалася справжня заварна кава. Пахуча і вишукана львівська кава — просто Луцьк своєю кавою так і не обзавівся, а львівська кава зветься Галка.

І як зараз бачу: йдемо ми — три представниці нашої сім»ї — мама Оля з магазину промтоварів на обід вийшла, сестра Жанна вагітна моїм супер-Русланом чи супер-Сашою, і я — казявка мєлка з претензіями і амбіціями через вуха. Ідемо, наче три богатиря. На каву в гастроном «Каштан». П»ємо її настоячи, бо якшо пам»ятаєте, в гастрономах такі високі столи були де по-биріку п»янчужки пили своїх 100 і запивали підсоленим томатним (от де започаткувалася «кровава Мері»).

П»ємо і пліткуємо. А що гастроном «Каштан» був біля обласної лікарні, то часто клієнтами того відділи з кавою і водкою були люди в полосатих лікарняних штанях, з гіпсами на руках і ногах, з перев»язаними головами. Запах медикаментів і справжньої кави Галки.

 

Кожен має свої спогади з дитинсва. Аби гріли.

Всіх гостей перебила б

Пиділю увагу найболючішій темі усіх слав»янок, які одружені з турками/курдами і живуть в Туреччині. Так, ми всі розказуємо які наші чоловіки класні і не такі як інші. Як вони біля нас бігають. Але чомусь в тіні залишається глобальне питання, яке стосується сімейного життя — родичі і постійне гостювання.


Я про це писала. я знаю. В мене просто новий приступ. Загострення, так би мовить.


Вийшло так, що з вагітністю до мене прийшла і асоціальність. Мені крім фільмів і книжок, по суті, бачити нікого не хочеться. Виключення — мій рідний племінник, який — бідненятко — вже дуріє від мене вагітної, і Хем, який бачить мене не так часто, щоб я йому вже набридла з капризами.


Він працює. А в нас дома постійні гості.

Я ніколи гостей особливо не любила. Себто тих людей, який я люблю і чекаю — да запросто. Але дозовано. Ми не повинні набриднуть одне одному. Я ревно ставлюся до приватної зони і до свого лілейного стану самотности. І я манала вже ті грьобані традиції!!! Немає сил і не хватить мене на довго.


Люди добрі, судіть самі.


Неділя. вечір.

Щойно відправили кузину Хема, яка просиділа 5,5 години з нами і тараторила не впиняючись, блокуючи усі мої думальні процеси я взагалі випала на цей час. Хем оповіщає: «А завтра тебе навідати прийде ще одна моя кузина — Джерен. Її тато привезе з самого ранку». (до слова, мала в англійській — 0, їй 14 і я знаю що вона прилізе запради дармового інтернету. А це значить, що робота зі статтями на цей день закрита + весь цей час мені тре буде сидіти поруч. Ну типу спілкуваться)


Понеділок. 10,30

Я сонна (бо лягала о 3-ё ночі) стою на балконі і виглядаю Джерен. Вона не знає куди йти. Я молюсь щоб вона заблудилася. Ні фіга. Шурує. День убитий. Їсти готувала, троха поприбирала, мала від компа відлізла 2 рази на три хвилини — ходила в тубзік. Їла теж за компом. Ми майже не говорили.


Понеділок. 18,40

Джерен пішла. Після того як я лягла дрімати в іншій кімнаті а Руслан читав біля мене книжку.


Понеділок. 20,00

Приїхали гості зі Стамбулу. На канікули. Не знаю скільки вони тут пробудуть. Готую вечерю, прасую їм постіль. Кляну все на світі, бо хочу спати і терпіти не можу стояти в таку спеку біля праски.


Вівторок. 9,20

Готую сніданка стамбульським гостям — одна гостя ще вагітніша за мене — їсть хєр зна шо. Попробуй догоди. Заодного готую обід, бо хоча стамбульські гості ідуть гуляти, на обід прийдуть «мене провідати» сім»я рідного брата моєї свекрухи. 4 чоловік. З них 2 писклявих дітей.

Вівторок. 13,20

Гості прийшли. Дурдом.Діти розкидали відредагований роздрукований текст, де я, бамбула, не пронумерувала сторінок. Понад 80. Залізли з руками в розталому шоколаді до мене на постіль шовкову. Ніж чи пістолет?

Вівторок, 21,50

Гості пішли. Майже не затримувалися. Діти просилися залишитися у мене ночувати. Батьки мало не погодилися. Я сказала шо на ніч часто блюю, не раджу, можу не доглянути, у нас низькі перила на балконі…

Вівторок 22,30

Повернулися з гульок стамбульські гості. Подаю їм вечерю.

Середа, 00,30

Кажу Хемові що я не витримую. Він каже, шо це літо і влітку завжди так. Тре спати. Бо завтра приїде тьотя по татовій лінії. До нас вона тілько на день.


Середа, 9,20.

Сніданок зі стамбульськими гостями. Тьотка буде десь об 11. Але тьотка обіцянку не  дотримала і привалила в 10,30. Ще раз готую новий чай.Скептично оглядає мою хату, яка далека від ідеалу чистоти і порядку.

Середа 21,30

Тьотка просиділа в гостях всього 12 годин. Вчила жити і мити вікна. Стамбульські гості голосно слухали музику. Я хотіла терміново виїхати звідси на острів до Робінзона Крузо. Але він мусив би бути німим. І сліпим.

***


Літо — пора гостей. Бо всі з»їжджаються на море. Зима — пора гостей — бо дома нудно сидіти.

Вихід:

1) не відкривати двері.

2) стати невігласом — самі перехочуть ходити.

3) переїхати в інше місто.

4) перестріляти їх.


Я пробувала сидіти з кислою пикою і казати шо мені погано. Вона тоді казали «ООО то ми залишимося на ніч, ми тобі допоможемо»…

Це така країна і такі традиції. І за це — я терпіти не можу Туреччину. Тільки за це. За все інше — люблю.