Перманентна паніка

Турецькі лікарі вводять мене в паніку. Постійно. То й не дивно, шо в мене вже зникає молоко, немає апетиту і я стаю дьоргана.

Та направду, нам треба ще раз особливий контроль ще й МРТ через 2 місяці. В мене вже дурні думки в голові, хоча це тільки контроль. Фулія (наша подруга-дитяча-лікарка) медовим голосом каже шо тривожитися нема за шо, це ж дітки, все міняється, проходить і минає.

Я хочу щоб з Адою все було добре. Завжди! І я здатна більше нічого не хотіти.


Сьогодні ми з Хемом обоє визнали вголос, що в нас криз. Так і сказали:

— У нас криза у стосунках, правда?, — це я.

— Можливо, себто так. Що робити?, -це він.

— Я не знаю.

— Треба говорити, ми багато часу в компі і в інтернеті.

— Не в компові справа, а в тому, шо говорити нема про шо або бажання нема.

Якщо проблему визнано, значить знайдемо як вирішити. Вже на підсвідомому рівні з»явилося бажання більше обніматися та цілуватися. І сміятися. І з Адуваном гратися.


Ми можемо бути найкращою сім»єю. Таким троха нестандартним, але гарним прикладом. Без кокетування. Нам просто треба трошки везіння і Божої помочі. Бо любов, довіра і найкраща дитина уже є.


Не дай Боже нікому такого…

 

2 місяці тому ми свідомо відключили всі антени і нема в нас тепер телебачення. Телевізор використовуємо для того, аби дивитися кіно на дисках або з інтернету — на великому екрані краще сприймається.

 

В якийсь момент я зрозуміла, що новин більше не переварюю. Не контролюю того, що мені насаджують тівішники. Там стільки брехні і суму. Мій чувак Хем, виявилося, такої ж думки і ми одним махом припинили ґвалтування мозку.


То й не дивно, що я провтикала такий грандіозний за скандальністю і жорстокістю злочин — зґвалтування Оксани Макар.

Хем був якось у дядька, а там новини. І навіть по турецькому каналі розповіли про таке блюзнірство над дівчиною, словом в Туреччині цей злочин теж на слуху.

Тільки тут показують всі оновлення з іншого кутика: винують не тілько злочинців, а й Оксану. Причому розказують так, шоб кожна турецька дівчина зарубала собі на носі: з ними такого не станеться, якщо вони не будуть поводитися як ця українська дівчина!

З власних спостережень скажу: жоден турецький чоловік не гляне косо-похітливо на туркеню, якшо та не дасть сигнал. А от на наших дивляться всяко, бо шо для нас ще не сигнал, для турків то запрошення до дії.


Оксана сьогодні померла.

Незважаючи на обговорення її провини, якості життя її матері, злочин вчинили не вони, а три бугая, яким місця і в пеклі навіть не знайдеться, настільки вони завинили. І такого вчинку не заслуговувала жодна дівчина: ні пуританка ані та, що фліртувала з мужиками в барі.

Карпа-Фріда

Так люблю як шось моє улюблене поєднується між собою, сполучається і виходе улюблене в квадраті.

От Карпа відзняла відео на пісню Soledad де грає Фріду Кало. Вийшло направду гарно, стильно, і так не-по-Карпівськи спокійно. Слухаю вже пів ранку, дивлюся на по-материнському спокійне лице Карпи-Фріди і все мені нра.

 

 

Високого мнєнія

Так каже моя мама про мене «Ти дуже високого мнєнія про себе, доця!». І то був комплімент, і вона мене підтримувала і вчила бути «високого мнєнія».

 

А я шось розгубила те вміння. От сьогодні сиділа, дивилася кіно — да да Секс і місто — і зрозуміла шо я впала у власних очах.

Тако-во.

Серія була з 5 сезону, де Керрі повалила за своїм кацапським кавалером аж у Париж. І як він там не приділяв їй уваги, а вона не знаючи мови, міста, його друзів, нудилася бідоська у шикарному номері готелю і на вулицях міста закоханих + почувалася не у своїй тарілці. А коли допетрала шо той її кацап виставляє свою персону на перший план — звалила з містером Біґом назад в свій NY.


Паралель же ясна: я приїхала за Хемом до чорта на кулічки в сраний Дідім-сіті, курортний город. Без мови. Без друзів. Покинула яку не яку роботу, мрії на кар»єру, друзів, подруг (!!! — а то мєжду прочім по факту фактор номер раз). За два роки (направду два роки стукне 27 квітня) мову я вивчила, на роботу пристроїлася, кар»єрою поки не пахне, бо ті роботи якісь усі такістатичні без натяку на ріст, друзів — нуль (Хемових друзів не чемно вважати за своїх, бо при напрузі вони всьоравно метнуться на сторону Хемівську)… Мої потреби? Які там в с*аку потреби?!


Нє, ну мене виводили на якісь виставки, у музеї, в кіно і випить кави. До народження Ади. А зараз, я так зрозуміла, на цьому можна поставити крапку.

Керрі у серіалі не влаштувала роль 2-го номера. А я маю порадіти 3-му номеру.

Нє-нє, це не амбіції, це сумний факт. Чи може і не сумний, бо зараз у мене ейфорія від спілкування з власною дитиною, я не можу від неї відклеїтися, припинити її щипати, цілувати, кусати, обнімати. І, певно, ця ейфорія триватиме ще довго.


Та як би це пояснити? Я знаю, що мені треба бути захотіти себе реалізовувати й далі. Навіть не так. Я знаю, що хотітиму. І це викликає почуття провини перед Адою і Хемом.

Моя робота — не те місце куди я захочу повернутися.

 

Відкрию секрет: цього літа я планувала відкривати свій бізнес. Без Хема. Свій. І, здається, власний чоловік наступив на горло моїй пісні. З любов»ю так, з шаною, з гарними словами про те, що краще ми відкриємо бар, він цей бізнес знає, і він працюватиме. А я … повернуся в свій офіс, де, як він каже, йому за мене спокійно, бо я ж між інтеліґенцією, ніяка шваль туда не припреться, я в теплі і під кондиціонером на випадок якшо спекота, я можу попити кави в будь який мент і в мене більш менш пристойна з/п. Без ризику.

Оте «без ризику» означає знаєте шо? А те, що Хем ні хєра ні разу не вірив у мене з самого початку. І не планував він допомогти мені відкривати той свій магазин. Поки я була вагітна, кормив мене непевними відговорками, щоб зразу «ні» не казать, бо я ж і розстроїтися можу.


З цього поносу потоку інформації шо має Юля? Юля може приспокійненько скинути з себе всю відповідальність за заробляння грошей в сім»ю, ходити на роботу як на свято, відбувати 8 год в день поруч з іноземцями різних мастей, не сподіватися на підвищення, шкіритися до клієнтів, файно вбиратися і при нагоді випячувати цицьки з-за столу, шоб естетично, шоб клієнт валив. При потребі зажимати чоловіка в тьомном углу, циганити в нього гроші, не бачити його практично ціле літо, вірніше весь сезон, розвлікати себе і дитину, цьому він не перешкоджає, навпаки всіляко нас підтримуватиме. Ну шо в цьому поганого?? А те ШО НЕ ЦЬОГО Я ХОТІЛА!! Шо я бля не для цього в універі вчилася! (знаю, шо не одна я така, але в себе то я одна, тому ця ситуація мене з біса курвить).


Все так взаємопов»язано. Всі щось винні один перед одним. Він переді мною і Адою, я перед ними. Ада тілько нікому нічо не должна, вона і так зробила нам послугу шо є у нас 🙂

 

І зараз таким рефреном звучать Його слова:

»Bebişim! But not everyone enjoys life!»

 

 

P.S. Все вищенаписане ніяк не відміняє теплого почуття любові до Хемика


Як клуха

1. Сижу дома. Як клуха.

А чоловіченько мій моїхав на весілля до Орчуна, сьогодні той бере шлюб з психотерапевтом Назли.


Я не жаліюсь, Боже збав, у мене чудна компанія — Ада. Вона багато не базарить, посміхається, любить мене і вона дівка, а отже сьогодні у нас з нею запланована прогулянка — це раз, Секс і місто — це два і ше якесь кіно скачала тоже суто дівоче. А ше є зефір. І я рада, і Аді молочко смачне буде. Почті піжамас-паті 🙂

 

2. Моя інтіліґєнція кінчилася, я дуже мало читаю, дивлюся фільмів і того менше, бо засинаю ще на початкових титрах.

 

3. А ше вчора ми були на плановому контролі. З Адиної руки брали аналіз крові. Як вона плакала!! Я тримала ту ручку маленьку, і думала шо вгачу зараз чимось тяжким тій лікарці по башці помальованій на яскраво-рудий, шо брала кров. А потім інша лікарка каже:

— Давай я потримаю, ти вийди.

І я піддалася, вийшла. Припинили питку вони за хвилину, зато потім я дуже себе катувала за малодушіє, бо дитині боліло, а мати срана оставила її на двох в білих халатах, бо бачте мамі страшно. Далі вже я не відходила від куріпки, вона все тулилася до моєї щоки і я не віддавала її на руки навіть Хемові.


4. Wilna каже шоб я не лаялася з Хемиком, бо він ше не в»їхав шо з нами сталося. Йому направду наче не доходить, він сам не свій, прикладає всі зусилля мозгу, аби допетрати як змінилося життя і часом є просвітки. Наприклад таке.

Вчора після контрою (в Ізмірі) він мав залишитися вже там на нічліг, бо ж сьогодні, в суботу його зе бест бест френд одружується. А я з малою маю валити додому за власною ініціативою, бо не хо шоб  Ада вночі піднімала на ноги чужих людей (ну ночувати ми мали в Фулії — лікарки нашої і по совмєстітєльству подружки). Вже взяли мені квитка. Я така напружена, переживаю як дорога буде, все таки перший раз з Адою в автобус на 2,5 години сідаю (стільки їхати автобусом з Ізміра в Дідім). Але виду не подаю, бо якшо подам то Хем приставить конвой — свою маму, мою любіму свекруню. І Хем бачу теж напружений, але про маму поки не заїкається, бо знає шо приріжу на місці. Каже:

— От якби ж то я й з вами їхав.

— То їдь, кажу я, — завтра повернешся, зможеш поночувати наступну ніч в Орчуна, себто піти на баль після реєстрації шлюбу.

Він прям на п»ятках розвернувся, повалив і поміняв квитка мого на два, бо чекав такої пропозиції, був не певен шо я на нього не зла, посідали ми як дід і баба в автобусі гарному, а Ада наша курочка ряба, та й поїхали додомку.

Дома канєшно він мене вкурвив і не раз, але я закривала на це очі, бо була вдячна за те, шо він з д а т е н на піклування, шо проявляється най в таких дрібницях.


5. А ше мені вдалося зрозуміти з усього, шо коли він став татом, то він напускає на себе з біса сурйозний вид, тіпа він став вищим на голову, і його скроні посеребрилися новим досвідом.

 

6. На Адиному контролі за нами ходила одна лікарка — Ількай — вона знайома вже відомої вам лікарки Фулії, а з Хемом познайомилася вона коли я народила Аду, бо вона відповідає за новонароджених. Так ми вже тіпа по знакомству і вона керувала нашими діями. Дуже мила і усміхнена дівчина, і … по вуха втюрена в Хема. Про це я взнала з розмови з Фулією, бо в Хема чаріфон же такий шо чути й глухому про шо він там говорить. А потім Хем мені переказав всю розмову, але (!!!) приховав факт шо вона симпатизує тілько йому, а сказав «НАМ», «а особливо Аді» — додав. Я почуваюся знаєте як у пісні «Ой там на току на базарі, жінки чоловіків продавали», бо такі корисні знайомства допомогли нам уникнути вчора кілометрових черг, чекань і всього такого. І я тій Ількай посміхалася, і вона мені.  А Хем цвіте! Йому шо не хочеться відчути себе ще на шось здатним шолі?


Дякуванки

Завдяки цьому блогу, який я сприймаю як виливачку душі, я знайшла направду хороших людей: з якими діло пахне дружбою.

Сьогодні одна дівчина (Юля) написала мені на фейсі і запропонувала вислати мазюку для грудей поштою, бо вона вичитала шо ризикую я — українська ягідка — залишитися без жіночих принад.  Я розтанула 🙂 В океані турецької ґелґотняви то була наче соломинка потопаючому. Дякую Юля!

І дякую всім всім хто пише і підтримує мене коли я впадаю в істеричний маразм. Мене направду радують, дивують, смішать, лікують листи.

 

***

 

Сьогодні говорила з мамою і татом в скайпі і довго. Мама все ніяк не опанує скайп, то доводиться чекати коли додому приходе хтось знаючий і влаштовує нам сеанс.

Після розмови мене заперло на годину (ну тіпа я не говорила), а потім прорвало слізьми. Тепер  Ада — моя розрада і мені вже не так самотньо, але я почуваюся такою вразливою, мені чогось здається шо всі ті свекрухи проти мене і Хем якийсь як з дуба чогось тоже… І, думається, мама з татом вже б по-по-бігали біля мене і Адувана мого.

Сьогодні мені трапилася одна тьотка з картами ТАРО. Так от вона сказала шо я захищена зараз і не мушу випячувати свої амбіції, мушу довіритися і дати себе вести. Куда, бляха вести?? Вони мене заведуть в беслиху хіба шо! Але з іншого боку я просто не маю сили протистояти чомусь або комусь. Така якась розліза і розкисла. А ще з мене сочиться ніжність, а ніжність і стервозність троха речі непоєднувані.


Штучний сосок

Значить так.

Стою я з одним штучним торчащим соском на грудях і пробиваю трубу в умивальнику на кухні. Сосок додає драматизму, бо нагадує мені шо груди болять і кормити Аду-Дарину я можу тілько так. За спиною Хем вистукує по клавіатурі, бачу пише в блокноті і вихватила з-за його спини »17 yaşında» (у 17-річному віці, — тур.) — ну, думаю, пише або рецензію на книжку для юнацтва або якусь сторі для журналу. Але ми договорилися давно шо в процес писання не втручаємося, бо мона відлякати музу.

 

Я й далі пашу тою резиновою хреновіною, все пробиваю забиту сміттям раковину. Штучних сосок торчить все драматичніше.

Хем каже:

— Ти викорстовуєш ретроспективу часом, коли пишеш?

— Часом так, — розумію, шо він напрошується на питання типу «А шо ти пишеш?», «А нашо тобі?», але я веду себе так, як би хотіла шоб він поводився і нічого не питаю.

— А можеш мені пояснити систему?

В писанні ми питаємося поради одне одного вкрай рідко через мовні поворотики, яких неможливо зрозуміти не-носіям. І я відверто дивуюся чого він мене таке питає, бо знаю шо його «офіційний консультант»  — Орчун (той шо з психотерапевтом Назли) і Орчунового хліба відбирати не хочу.

— Куртулуш, — кажу я серйозно, — якшо хочеш мені шось сказати не заводь дурних шоу наче б то тобі тре порада.

Я далі манталаю резиною на палці над раковиною. Ритмічно так, завзято. Патли розтріпалися і я ніяк не скидаюся на шось богемне. Плюс ше той сосок силіконовий, хай би йому грець.

— Юля, розумієш я пишу про своє колишнє кохання в програму Озанові (є один Озан в журналі андеграундському і він збирає 12 історій про любов, суто чоловічих історій про любов), і мені тре так повернути тіпа я згадую (ретроспективою) а потім наче б то все це зараз. Як так зробити?

 

Мій штучний сосок мляво опав. Бо Хем, туда його дивізію, пише про своє найяскравіше кохання не зі мною, понімаєте?


Я напрягаюся над цією сраною, ванючою, забитою турецькою раковиною, коси мої як в баби йожкі, моїх настоящих сосків вже нема, бо їх з»їла наша дитина, а він пише про любов в журнал Озанові, яка йому трапилася в 17 років і хоче шоб я йому підказала як встригонути так, шоб вийшло гарно..

 

Є совість?!

 

Я вніміла, як то зі мною трапляється в менти крайньої напруги, Хем цю паталогію вже знає і виправдовуючись нападає:

— А ти луча шолі? Про свого болгарина списала пів блога! Шо думаєш я не знаю?

Нє, ну і він правий, але писати історію про свою любов у 17 років і питати пораду мене, коли гормони після пологів ше дуже небезпечні… йому шо жить надоїло??

 

Мене курвить і ванюча резинова палка летить в нього, всяке лайно заляпує екран компа, якась чашка летить зі стоу, падає-розбивається,  я все це роблю німо, бо говорити не бачу смисла.

Іду в душ. Ну як іду, біжу, грюкаю дверима, Хем шо валив за мною ледве не отримує дверима по носі, шось лепече по-турецькому, я клену все на світі, знімаю врешті того соска і стою під теплими потоками.

 

Коли вийшла, він колихав Аду на руках.  Спокійно розказала про прийом ретроспективи, попросила ключі від мотоцикла і сказала шо поїду в магазин купити якоїсь холєри, шоб пробити раковину.

По дорозі я … закурила. Щастя то яке за рік часу майже.

Дві пори року

В Дідімі буває тільки дві пори року: сезон і зима.

Зима офіційно визнана закритою. Тепер почався сезон, у місті прибираються подвір»я, фарбуються фасади, Храм Аполлона дереться до блиску і античне каміння знову викладають художнім хаосом.

Виперлися сьогодні в лікарню. Спріла аж. Бо в джинсах і в вітровці було жарко аж по самоє нє магу.

 

Лікарня то окерма книжка. Сюди ходять поговорити. Все сприяє людському спілкуванню: довжелезні черги, кафе, де можна пересидіти, лавочки, мами гуляють з калясками, де теоритично діти хворі як мінімум на простуду. Та хтось, як і ми, проходить контроль.


На моєму лобі сьогодні, певне, писало, шо я самотня душа і прагну розмови,  бо як тіко Хем відходив перевірити чи не пройшла наша черга, до мене хвацько підбігала якась жіночка, питала дозволу сісти за мій столик, де почотно лежала Ада в своїй корзині спеціяльній, і починала розмову.

 

В Туреччині розмову починають нахабно вдираючись у твій простір, не питаючи хочеш ти цього чи ні. Я то ше не привикла і не привикну зроду до такого, бо мені спілкування з людьми на загал вдається трудно, а коли ше й з чужими, шо витріщаються, питаються а звідки ти така не наша і таке подібне, мене тіпе не хуже, як від власної свекрухи. Чи даже свекра. І всі ті жіночки потім поникло відходили, бачили шо я відлюдок і говорити на намєрєна. Господи, як вони мене втомлюють своєю безпардонністю, з постійними порадами… Чи я така неправильна і непристосована?

 

А поки ми чекали нашої черги вже в лікарні, то мені нагадали шо я не так тримаю дитину, бо в Туреччині дітей тримають виключно на спині. І ше шо я дитину свою застужу. А як вбачили бутилку з докормом то в них чуть удар не стався — ТИ НЕ КОРМИШ ГРУДЬМИ???  — ну я не маю стіко молока, мушу докормлювати, — прям вибачаюсь я, а потім мене бере зло, я завожусь і кажу шо я не корова і не з кожної жінки мона вдоїти відро (так мене навчила казати моя «настояща баба» Богдани, і я тепер навчена), Хем відводить мене вбік і каже шо я не мушу звертати увагу, я кажу шо в цій Туреччині вже ні на що не тре звертати увагу, але глибоко в душі мене знов точить почуття провини за бутилочку і докорм…


На додачу мій день доповнила чекруха. Вона скучила за малою — діло ясне, привалила-вдерлася. Я не витримую її, питань дурних з очевидними відповідями і повчаннями щодо кормління.

Висновок: якщо жінка не має постпологової депресії, то її устроять «радники» і «всезнаючі».


А тепер про солодке: про рАДість Аду-Дерін. Вона росте як на дріжжях. Бо я дивилась фото з пологового будинку, вона була такааа мала, а тепер ващє взросла тітка, прагне самостійности, хо тримати голову і воду п»є з ложки. А ше сміється. Я розумію шо це ще не до нас той сміх. Але тішить те, шо їй радісно. А ще гулить — каже «Гггггггг».

Я знаю —  буду чокнутою мамашкою, шо виставлятиме своє чадо і вважатиме його за всесвітнє достоїнство, всіх це буде кумарити, а я цього не помічатиму, бо зайнята тільки дитятком.

Свекруха-мокруха каже шо вона привикла бути на руках у мене — ну і фіг, а до кого їй ше привикати? шо за дурне таке мнєніє, шо тре дитину дресирувати шоб сама і в ліжку і тихо? Сама ляж чи понравиться?! (мій крик душі)

 

Хемів родич

Приїжав ото якось родич зі Стамбулу. Ну він не спеціально до нас, а до всіх тутешніх родичів, але оскільки Хема не бачив понад 2 роки і не знав шо він одружений і ще й на днях у Хема з»явилася Ада — вирішив привалить у гості.

 

Так от — старший він за Хемика і йому вже 37. Неодружений. Самозакоханий по яйця. З викличною манерою говорити.

 

З перших секунд у мене до нього виникла гостра антипатія. Бо він багато жестикулює не по темі, жартує по-дурному а потім сам зі своїх жартів і сміється. Ще й грає роль мачо, а цього я терпіти вже не можу геть.

 

А ше як він почав виказувату свій захват слов»янками і казати дурості по типу «ОООгого я чув шо вони в ліжку!!», Хем мій напрягся зразу але я знайшлася швидше, кажу «Шкода шо тільки чув, а не пробував».. Хем контрольно  мене штурхнув ногою під столом, мовляв «Стули пельку!», а сам попросив його вже не так аж розходитися і розпаясуватися.


І дивилася я на родича того хальоного і думала: в цьому світі мій шанс бути самотньою був височезним. Бо я не могла б жити біля такого селезня. А таких дитят Адама по світу купа: впевнених в собі аж до ригачки, різких, гостро-розумних (на вигляд), закоханих в машину і постійно повторюючих її несправжню ціну (машина то не дешева, але не настільки, як він прибрехав).

 

А потім дивилася на Хема. А Хем у той момент сюсюкав підвищенно-тонким голосом до Ади. Казав шо вона татове кохання і його одна така гарна. І більш нема в світі таких як вона. І він зараз її якшо не з»їсть, то вкусить як мінімум.

І я нишком молилася і дякувала шо я його здибала.


Велике серце

Моє серце виросло на все моє тіло і заповнило всі порожнини. А в серці любов.

Я й не знала, що можна любити так, коли кожну секундучку свідомо а чи підсвідомо ти думаєш про свій об»єкт любови, коли женешся, як коняка, на перший кряк і писк; коли цілувати щоки, борідку, вушка, ручка і масюні ножки то найвища насолода.

Неможливо уявити шо я робила всі 26 років без НЕЇ.

Ада прокидається з причоскою Ейнштейна — по боках коси врозь, міміка творить дива і я вже не можу заснути після такого 🙂

А таке кріселко я б хотіла.