Вже пару днів

Вже пару днів я намагаюся долізти до блоксу, аби все гарненько розписати, але шось зась мені.


Весь розклад диктує шестикілограмове диво на ймення Ада, яка не така собі безобідна, як може здатися з усміхнених фото. Англійці вчать своїх дітей шо ті (діти) не боси — боси батьки. А я шось кручусь-кручусь, а Адувана цьому фокусу так і не навчу.


Вона ше мала.. Яке там ше виховання в 3,5 міс. Та як не як, а до кінця дня я взмилена, дьоргана і втомлена шалено.


Чогось мені не хочеться писати про особисте. Про особистого чоловіка. Чи не так: писати мені про нього хочеться, але такими намьоками, шоб стало понятно, шо він мене вкурвив. Пару раз. По серйозному.


Образи ж не забуваються (принаймні мені). І з тими словами, з тими вчинками, шо ми робимо — нам же з ними ж жити ж!. Саме тому я намагаюся не робити чогось такого, з чим би тяжко жилося. А Хем пару разів ступив на цю тонку межу — де впинитися тяжко при розмові, сказати хочеться — каже, а потім логті гризе і тільки достати не може. Невже так нравиться почуватися винним, господібожежтимій?


Ще раз про те саме:

любі мої! якщо не хочите прибити тупим предметом своє кохання, просто не одружуйтесь. Бо шоб там не казали всі психологи світу — це впливає. хєрово впливає.


На мене впливає частково. Я себе тішу думкою, шо одружуватися нам треба було мусово, бо ж документи-візи-і-вся-така-інша-муйня. і то все по нарошку. а насправді ми просто закохана пара.


В читалці Тургєнєв «Батьки та діти». Як я раніше оминала цю книжку?

 

ну як у мене?

да так як у мене.

шось вєчно не нра. від чогось перманентно тащусь. змінюватися нема сил і бажання, тому тягну лямку як є. в одній хаті зі мною живуть 2 людини, без яких мені ніяк. а ще є родичі однієї моєї людини — бісять як і бісили. хоча певно, все таки, менше. бо я роблю величезні кроки проти власної мізантропії для того, аби прийняти їх. буде мені легше, як все таки прийму. бо нервів не хва.


у всіх літо. а в мене період пахання. такий лаф стайл і в такій широті я вже живу, тому тоже проти гір не попреш.

картошку вот тушу. з грибами. і в хаті прибрала. ше б виспатися ше і можна вважати шо все окей.


до речі є щось, що змінило мій постійний стрес.

в Адиній голові не виявили нічого поганого (бо на першому контролі на УЗІ голови було коє-шо в 2 мм і до вчорашнього дня ми не знали чи то небезпечно). так шо тепер тільки любитися, працювати, читати і обніматися 🙂


 

переусвідомлення

буває таке, шо кажеш «ааа, я цю книжку читав». а тебе питають про якісь моменти в ній, про твоє ставлення до персонажу/події/думки автора. А ти відкрив рота, шоб ляпнути те, шо знаєш, а потім розумієш, шо ти більше так не думаєш, бо виріс/передумав/варіянти…


ну це так, ліричний вступ.


поезію я не люблю. вона видається мені грою в прозу. балуванням.

є автори — як Костенко — яку не любити не можливо, бо її поезія сильніша за деяку прозу.

А ше в мене є колишня одногрупниця, шо тут на блоксі теж живе — то її верлібри я люблю, бо сильні з неочікуваними поворотіками.


і знов я здалеку до теми підхожу. я ж про один вірш, який переосмислила.


проснулася я від того, шо Ада вже либилася своєю улибкою мені просто в лице. Десь  о п»ятій кожного ранку я забираю її з ліжечка до нас і ми спимо рожа в рожу.

І тут приблизно о восьмій, я відчуваю її пильний погляд, відкриваю очі — і либа. І в голові:


Так  ніхто  не  кохав.  Через  тисячі  літ
лиш  приходить  подібне  кохання.
В  день  такий  розцвітає  весна  на  землі
І  земля  убирається  зрання…

/…/

В’яне  серце  моє  од  щасливих  очей,
що  горять  в  тумані  наді  мною…

/…/

Гей,  ви,  зорі  ясні!..  Тихий  місяцю  мій!..
Де  ви  бачили  більше  кохання?..
Я  для  неї  зірву  Оріон  золотий…


От чого Сосюра думав шо через тисячі літ приходить таке кохання.

В КОЖНІЙ СІМ»Ї ВОНО Є, ДЕ Є МАЛА КУРІПКА.

Мами так люблять. Нам знайоме кожне слово і кожен образ з цього вІрша

(крім «поета робітничої рані» канєшно))

 

Ця Ада — невимовний кайф. Смішне, кумедне, сміхотливе, розумне і ващє все моє


До неї можна балакати — вона буде гУкати і гЕкати у відповідь.

Можна мовчки дивитися на неї і вона буде дивитися в очі, даже не моргне.

Буба моя рідна


побуде й без назви

почнем з футболу? — буду краток, як путін: Україна кльова. Команда кльова. Судді — як для нас старалися 🙂 давайте любити наших і не ганити, бо грали файно.


різко переключаюся на іншу тему.

значить одного вечора свекруха в мене виклянчила дитину, шоб Ада поночувала в денізкьої. ну я дала. але потім через годину вони звонять і кажуть, шо в сусідів моїх свекрів розбився син, йому 16 років було. Дивної краси хлопчик був..

я поїхала і забрала Аду.

А сьогодні ми поїхали туди, аби висловити співчуття.

Слухайте, мати — чорна. На кофті розводи від солених сліз. Батько на ногах завдяки місцевому фельдшеру — дає йому якісь уколи.

І то ше не вся трагедія. Виявляється 12 років тому їхнього старшого сина (якому на той момент було 11 років) збила машина, коли той йшов у школу. І тепер знову син. І знову від машини (кажуть, шо малий допустив помилку, їхавши на мотику). В сім»ї є ще 3 дитини. Два тижні тому старша сестра вийшла заміж..


Так жутко. Найгірше шо є в світі — то втрачати дітей. Хай Бог милує. І хай поможе справитися їм з такою бідою


Мікс і каламбур

виявилося, що мої мрії уявлення про початки власної справи були рожевими і далекими від реальности. а це ше я не всім зайнялася. кожен день вимотує всю душу — клієнти, замовлення, те-се,  + Ада на руках, бо  — так — ми  її привчили, ми з нею сюсюкаємся і ващє ми чокнуті батьки. Зуби наші зуби. Вони лізуть. Плюс формується характер і наповнюється «сосуд любви» — це коли дитині вкрай необхідні любов і ніжність круглі сутки, аби почуватися захищеною.


так шо мама Юля тепер як ломова коняка. я навіть думаю з трудом. от мені б такого релаксику хоч би день.

мрія.


а тепер о насущном. в нас тут вчора така драматична трагедія сталася. ну власне трагедія недо-сталася, але всеодно, як на мене, то дурна душевна трагедія.


так от, хто помнить може є в нас друзі в стамбулі Керем та Меліке. Народилася у них дочка Зейнеп 11 січня цього року. вони і до цього сварилися, а тепер то ше більше. меліке хвора на паталогічні ревнощі. а керем на трудоголізм. і Меліке звинувачує його шо в Керема є баба на стороні. При цьому сама не працює, хоче жити в хороших апартаментах в Стамбулі. Ну але ще шоб Керем її пас зранку до ночі. Але ж шоб платити тре заробити (часом мені здається, що тільки баби-українки це розуміють, бо туркені розбалувані до білого калєнія).

І.

Ревнує вона значить і ревнує.

Параноїть і параноїть.

Пиляє і пиляє.

Було в них всяке: і билися навіть і дуріли і все.


А тут вчора Керем звонить в сльозах-соплях-какашках і каже шо Меліке в реанімації, бо напилася таблєток. Труїлася вона так. Її то відкачали. І в реанімації вона була не через те шо напилася чогось аж такого небезпечного,  а через те, шо то обов»язкова міра для трутників.


Питання: і про шо вона думала? а як же дитина? — застрягають у горлі. Йобнута просто. В мене свекруха дивится на ситуацію з холодним умом: «Ну скільки би той Керем посумував за нею? ну місяць. ну три. А там би й женився. і радувався би. а та була б в землі. і дитини не бачила б».


Після народження Ади я доперла одну вельми просту і  геніальну істину: кохання це ще не все життя. От не все. І без нього мона прекрасно прожити, якшо в тебе є дитина. Ну якшо любов і чоловік присутні в житті — класно, це робить твої будні цікавішіми і труднішими (сумнівна перевага, але). І чого чого, а от вмирати через чоловіків (яких я умовно ше кілька років назад вхрестила пісюнами) — це завелика честь.


Тема два. Знову разборки. І знову на арені курди.

Все случилося так: в нашому житловому комплексі крім англійців живе ще турецький сторож з його сім»єю. Сім»я середнюватого достатку, дружина вагітна третім. Ми з ними дружб не заводили (бо чоловік той якийсь проблемний видно зразу) але час від часу прівєт кажемо, а чоловіки (Хем і той сторож, ймення йому Барбарос (я тоже ржала) то навіть часом теревенили.

 

І купила квартиру з комплексу ще одна сім»я турецька. І Барбарос сказав тому новому чуваку шо мій Хем дуже опасний, курд і за діда прадіда вона там чуть лі не рекєтьори, мафія,  і ващє з партії ПКК (довго пояснювати шо за партія, а якшо коротко то всі думають шо вони терористи, хоча то не завжди так). І весь Денізкьой (те поселення, де живе Хемова сім»я) — терористична база і штаб.

 

Я то ржала.

А Хема вкурвило.

Бо от про ПКК не правда, він ніколи з ними діла не мав.

А от така репутація в комплексі — справа бізнесу. бо Хемова робота не тільки бар, а й менеджмент деяких квартир. А хто схоче шоб менеджментом квартир займався рекетьор-мафія-і-убійца?

І вот Хем сказав тому чуваку, котрий доклав на Барбароса шо сторожу триндєц. Тре сказати, шо ляпнув він без задньої мислі, але слова були донесені акурат в вуха сторожа. І тай застяв.

 

І почав писати Хемові смс-ки (хоча пройтися до нас не займе і хвилини). Потім почав звонити мені і просити шоб Хем йому нічого не робив, бо в нього жінка вагітна. Це ж так він увірував, шо Хем страсть яка мафія. Дурне  та й годі.


Я вже настояла на тому, аби припинити цей концерт, шоб Хем пішов до нього і своїм лічним ротом сказав йому шо вбивати його не буде. Той пішов, правда так, наче робить одолженіє всьому світу (в Хема так часто буває). Карочє тепер ми з тими сторожами навіть не вітаємося.

 

В нас +39 градусів.

оу оу

оуу

я втомився як осел.

бо я цілий тиждень ходила на допомогу в одну аптеку. в дідімі случився наплив болгарів і росіян і аптека по-розумному  завербувала мене на тиждень роботи. було пізнавально, але уставально. бо 9 годин на ногах. аду зранку затереблювала до баби, потім на роботу, на обід до ади, потім на роботу і з роботи до ади потім додому. ада вже добрий 5700 тому фізично важко + всі її причандали ше на 6 кілограмів потягли (я поважила спеціально для того, шоб себе було шкода 🙂

а ше ці зууууууби.

 

в нашому англійському кварталі є одна сім»я. вони з»явилися цього року тільки, раніше я їх не бачила. сина їхнього я дуже полюбила. йому 5 з половиною. він хоче помагати у всьому, дуже комунікативний. не такий як інші — то про нього. стане собі співає пісень. або прийшов і каже мені «ю а соу бьютіфул»і обнімає. я подумала, як шкода шо мало дітей схожих на нього — безпосередніх, не злих, відвертих і щирих

 

і як же я здивувалася, коли дізналася шо в хлопчика проблеми.. психологічні. і тим шо він прагне спілкування аж так сильно, тим шо він такий незвичайний — мусить «завдячувати» своїй хворобі. він мені видавався єдиною нормальною дитиною в цьому кварталі. тому я не вірю лікарям тепер. хто визначає рамки нормальності шо за нафіг? може таким як він і ТРЕБА бути, бо не вистачає доброти в світі. ну не любить дитина контр страйку а сидить і читає пітера пена, то шо вже в псіхи його записувати?

 

які дивні норми в світі нашому йо майо

 

нє нє я не вмерла

я була зайнята.

а зараз сижу з наманікюреними пальцями і єдине, шо можу робити, то друкувати без шкоди для незасохшого лаку.


чим була зайнята?

в барі робили барбекю. натомилися на два тижні вперед, а то галімо враховуючи те, шо барбекю мусить бути хоча б раз в тиждень.

Хем любить мати бар. В цьому він сповна реалізовується, мені ума б не хватило. бо він і готує (хай там мінімум якийсь, але то має виглядати естетично, а як максимум повинно ше й смакувати), виробляє вихиляси бутилками, фокуси показує. От є люди з натури бармени. То він. Бути у чомусь дуже класним — це добре, принаймні знаєш де твоє покликання.


А я шо? А я не приший кобилі хвіст. Але мушу помагати, бо найняти когось лівого ми поки не маємо змоги.


А як же Юля? Шо з її скитаннями?

Юля за три дні виконала перенорму текстів. В балканістичний журнал дописала вже ту обіцяну три роки статтю. Я люблю Балкани. Не тільки через Кустуріцу і Бреговіча, нє. А ше й тому, шо то поміс слов»янщини, циганщини і мусульманщини. Вони там такі дурні (в найкращому сенсі цього слова), такі нарвані, шо не любити їх то смертний гріх.


а вчора в мене була клієнтка одна. дарма, шо англійка, зато розумна. і вивчала вона авіасправу. і літала вона у всякі іраки-афганістани. поки я її наводила красу, вона мені порозказувала таких страхів, шо я з своїми походеньками екстремальними — як ранкова квіточка. А вона — спіла ягода. В неї стріляли, її самольот падав, вона вискакувала (чи її викидало) катапультою. І каже «ай лов іт!!». Дурна пра? Дурна, та розумна. Бо любить роботу.


один інтернет ресурс запропонував мені переселити мій блог до них. даже за гроші. я канєшно на гроші ласа, не дурак, але блог мій би не був чесним і хорошим блогом. а якшо писати за гроші, то починаєш напрягатися про шо то б його написати, а вдруг їм не понра? от я захотіла і не використовую (МАЙЖЕ) сьогодні великих літер. а шо мені?


ви певно хочете знати як Хем відреагував на відео?

після того як ми посварилися (дякувати мому вєчносущому болгарському вітрові), він зі мною не говорив і почті коректно запропонував переїхати в болгарію. я спочатку парилася, а потім за порадою однієї мудрої блоксівчанки притворилася сумною і «даже заслабла». А потім під ніч виставила відео в нього на фейсі. він мені написав дякую (в повідомленнях) а на відео ніяк не прореагував. ну я ся знервувала, а на ранок вчинила скандал. оказується в барі ввечері він його не міг почути, і тому не прореагував. але зранку першим ділом відкрив його. і ржав-конав, на людину напала якась ейфорія. вот так.

так шо дякую, мої лапатулічки.


пішла я, Ада встала.