За стетеву чистоту

Моя Озгє (подружка така) на Кубі зараз. І там вчора відзначали день боротьби з статевими хворобами. Каже танцюють люди, розказують історії по мікрофону прямо на вулиці, співають і т.д.


Я згадала, шо колись, коли мені було років 14-15 пішла я з мамою на базар наш (зветься «Старий»). І вибирали мені джинси чи шось таке. І коли вже все купили, повернулися додому, відчиняємо двері і я допираю шо в мами на плечі моя сумка і в мене на плечі моя сумка. Дві однакових сумки, а була одна. Тобто, я стибзила в когось таку саму сумку, як у мене, яка явно не від кутюр, і таких самих по Старому ринку можна ше було б з десяток зібрати.


Шок-шо-робити-куди-бігти минув за хвилин 10 і вирішили ми позирити всередину, авось документи є і гроші і ми їх віддамо в міліцію. Документи були — паспорт дівчини з якогось біляЛуцького села, їй 20 років, не-помню-як зветься. А ще там був записник. І записник той виконував досить банальну ролю: там дівчина записувала коли і з ким спала, в календарику шо вкладений в записник відмічала свої регули і таким чином все тримала як би під контролем.

Не пам»ятаю імен, але точно знаю що рахувала хлопців. Їх було 8. Постійних. А ще були такі шо по разові.

І похитнулася моя дитяча психіка. Як так? Мама кажуть шоб ні-ні. А дівка он шо витворя.

Мама з серйозним наморщеним лобом видерла в мене того записника і присікла будь-які спроби поговорити, коротким «в якоїсь прастітутки сумку вкрали». Занесла ту сумку на Грибоєдова (там у нас міліція) та  й на цьому порішили.


Але кількість хлопців у тої дівчини я пам»ятаю й нині.

І зараз, з висовити своїх сєдовласих лєт, розумію: себе не поважати, так розбазарюватися. Нічого особистого не залишається тобі і твоїм дітям (майбутнім чи може в кого вже є). Нічого чистого не може бути уже в тебе, навіть якшо ти вип»єш літру хлорки: не поможе.

Вірю в любов. Вірю в пристрасть. Вірю в мімальотноє відєньє. Вірю в імітацію цього всього. Але 8 в один період життя (хай навіть 8 постійних) то вже мала б совість.


А хто знає, скільки це — багато? а скільки якраз норма?


От я за чистоту. Не пуританську — ні. А за те, щоб до людини відчувати. Щоб не просто механічно крутитися, штурхатися, підскакувати і при цьому ще й якось звучати , а щоб робити то з натхненням, з бажанням зробити і взяти щось добре . Посилаючи в світ скажено позитивну енергію.


Давайте і собі відзначимо день статевої чистоти і хай кожен від себе напише щось хороше нашій молоді і тим, хто читає. Про чистоту і любов.

 

Руки з попи

В мене.


Половина десятого ранку а я вже і попилососила і кексів напекла… Ну як напекла.. вони повилазили з тих чортових формочок. Ну я ж, як і написано було — в 2/3 тільки напудила того тіста туди. Ну чого ж воно? Я ж для свекрухи і для свекра! Тепер буду вгощати їх чайом і чоколядкой з магазину.


Однозначно не моє. І скільки я стараюся. Навіть ото на курси пару раз сходила (на майстер-кляси), читаю, мастер шеф дивлюся справно, але діагноз ясний — руки не з плечей.


От повчити уму-разуму когось — це до мене. Малу одну готувала на олімпіаду по англійській аж 4 дні. І во сьогодні звонить шо перше місце. Я з ліжка встала прямо на рівні ноги і зразу на п»яти. Бужу Хема: Джерен перше місце взяла, уррраа! А він же спить, йому то сни ше бачаться — ну Джерен взяла, не ти ж. Йолоп, — подумала я, і на радостях пішла пекти кекси.


А мо вся справа в паперовах формах? Ну силіконовими я ще не обзавелася ж, так як я часто їх печу, то це кричущо невиправдане вкладання коштів.


 

Доброго

Всім доброго.

Доброго ранкового чаю.

Доброго ранку.

Доброго робочого дня.

Доброго робочого тижня.

Доброго поцілунку і сексу.

Доброго закінчення нудної справи.

Доброго розкладу.

Доброго дядька у таксі.


Мій добрий почався ще в 6 ранку, та Хем забрав її на верх і вони собі гралися. А я вже в 10.20 піднялась. Розкошшє.


А зараз Маленька Шкода вже покормлена, я допиваю каву з цукерками (які продовжую видирати з подарунка моєї ціпи-подруги) і дивлюся в сінюю даль, десь у Грецію, але через туман бачу тільки море і кусок розмитого горизонту.


Мій добрий зібрався зіпсувати свекор. Навідається на чай.

Так цікаво, якраз вчора Хемові розказувала про те, що одна моя знайома 42-х річна Люба з Анкари зібралася подавати на розлучення з чоловіком після 20-річного ювілею спільного життя. «Я не витримала, — каже, — родичів. 20 років терпіла, а тепер вирішила поїду додому і нікого — взагалі нікого — на поріг не пущу років з 5″. Гості її добили.

Чоловік повалив за нею, а шо робить? Не може ж з такої причини розпастися цілком щаслива смі»я. Продали квартиру в Анкарі, переїЖДЖають кудись і не кажуть нікому куди :)))


А ще вчора дядько Юра рідний мій нагадав мені що за тиждень в мене ДН. Мати рідна! Я ж то зазвичай ще за 6 місяців чекаю того 2-го грудня, тероризую всіх «а шо ти мені подариш?», а то забула. Але забула я так по-доброму. Бо голову мені затуркали (по-файному затуркали) в Україні, в Стамбулі, за цей період я отримала таку купу подарунків не за цапову душу, що ДН чекати вже й не варто. Ну хіба Хем ще раз хай розкошелиться. Йому корисно.

Але я як завжди ще вчора винюхала (зоооовсім випадково) кусок його плану, може він і не входить у подарунок на ДН, але якийсь сюрприз точно. Заброньовано квитки на січень. 2 дорослих і 1 дитячий. Шо? Куди? Поки невідомо. Але приємно (а мо в Сибір який, то геть не смішно).


Ада моя не повзає. вчора зазвонювалися з рижим лікарем, шо поміг нам родити Аду, каже шоб не ставили на ножки поки не поповже, щоб не нагрузити опорно-рухову систему. Я розпиналася шо я не повзала, а зразу пішла і бачте жива, на шо він мені: але спина як болить вже зараз, не помниш? Помню. Тому ходунки відмінили. А сьогодні Ада ну не то шоб повзає, але пристойно пересувається по всьому залу самостійно.

 

Зробила шкоду

Моя Ада вже почала.

Перша шкода — розбила скляні дверцята від тумбочки під телевізором. Добре шо не порізалася, не поранилася остальне фігня. Але сам факт, шо зробила вона це свідомо (наскільки там є тої свідомості в 8 з половиною місяців) і після цього навіть не покаялася,  а поухмилялася і поулибалася, спостерігаючи за тим, як ми прибираємо скло. Цяцьки такі.


Дома по-домашньому. Склякаю від болючої і ниючої бабської боляки і нічо мене не тішить.

Хем ходить собі манівцями, вбиває людей в компі, навіть час від часу друг його приходить ввечері і вони тут влаштовують змагання по стіці. Да, я пам»ятаю шо йому майже 33.


Великими містами захворіла

І Дідім той дурний свій люблю. Але великі міста та звершення тягнуть.

В чотирьох великих містах Туреччини є друзі, які намагаються перетягти нашу чєту до себе. Просто хочуть допомогти, мол шо такий талянт в Дідімі загинається — один з другим.

the big city life

Ізмір. Номер раз. Там народилася Ада. Місто я знаю. Егейське море на місці і це впливає на мій психічний спокійно-задоволений стан.


Стамбул. Номер два (бо далеко). Але там віднедавна з»явилися дуже близькі люди, українська віддушина, яку ні за які гроші і перспективи не хотілося б втрачати. Ну і ше Хемова тітка, від якої я відверто і безповоротньо балдю (з двох причин — 1. вона п»є і любить пити вино. 2. вона не кохається в пустому родинному трьопі). Ну і Босфор, який наполегливо нагадує про початок епопеї з Хемом, про наші перші поцілунки і такі інші соплі, які зовсім соплями колись і не здавалися.


Газіантеп. І не треба такий великих очей, я в курсі шо там була бомба. І там схід Туреччини. І кордон з Сирією. Все що там доброго, то те шо далеко від свекрів, фісташки, пахлава мєдовая і те що там друзі. Але з іншого боку не так я вже тих свекрів і не люблю. А ті друзі не такі вже мені і друзі, радше Хемові. І жерти вабщє то менше тра. Нє, Газіантеп викреслюю. Газіантеп.


Анкара. А от Анкара наповнена спогадами Хемової молодості. Хемові там любилося. Не зі мнов, але любилося. Його студентські роки, перші успіхи, купа музичних курсів, знайомства з п»яними письменниками. Я це місто також люблю, але чисто з поваги до Хема. Ну і через те, що там багато універів. І ще через те, що місцями скидається на Київ.


Від стількох думок і варіантів може залишитися великий пшик. Або помаленько виключаться непотрібства і залишиться щось наше. Дивно, що ми такі великі, але в Дідімі нас ще нічого не тримає. Це мабуть через світогляд хіппі. Ми віримо, що найкращі здобутки попереду.


Напилася я вчора гарячого


Я лисичка, я сестричка не сиджу без діла

Я гусятка пасла

Полювать ходила

А тепер, а тепер треба відпочити

Свою хатку гарнесенько треба прикрасити


Поприбиравшу гарно хатку, як у пісенці, повиставлявши дорогі серцю українські сувеніри, я прийняла одну пару приємних гостей. Як тільки вони пішли, я знов все помила і так насолоджувалася господарюванням.


А потім мені захотілося гарячого какао. Українського. Відкриваю ту пачку і ножом і зубами. Як не розсиплеться воно мені по чистому і ще мокрому посуду, по натертій до блиску підлозі, на мою футболку з совєцкім союзом, на голову мою свіжовимиту і по всій кухні… Хем прифігів.


Словом я все таки напилася того какао. Але я була така розбита, настрійй зіпсувався дрібницею, бо я ж так кохалася в тій чистоті. Еехх..

Їду в свою попу

«Цивілізація дійшла до того, що зараз я їду в автобусі, Ада спить, Хемик втупився в тєлік, а я собі сижу. А мали ми їхати поїздом, де можна було б лягти. А так сидітиму до ранку.


Їдемо ми вже зі Стамбулу в свій прекоханий Дідім. «В задніцу міра». І як же я за ним скучила. Як мені хочеться залізти в свою хату і там сидіти тихо, їсти-пити, читати, дивитися фільми і троха відмовитися від візитів і будь-якого натяку на складання сумок. Сумки! Півтора місяці на бавулах і в мені відкрився мандрівник прямо. А насправді осточортіло до зірок в очах.


Мені в Україні було добре. Родинне тепло. Сім»я є сім»я. Вона не новостворена як ото у мене з Хемом. А отже вони люблять мене вже майже 27 років. Ну добре-добре,  я не знаю чи аж так вже люблять, але підозрюю що «пітають симпатію» глибоку.


А от Стамбул знов залишив після себе двляке враження. Раз — велике місто — великі можливості. Два — веклике місто — пробки, тягучки, загазованість, втрата годин на пересування по місту. Три — Босфор. БОсфоР. Б О С Ф О Р. Краса неймовірна. А коли ще ти на тому корабльові, що перевозить тебе по затоці з азійської частини міста на європейську.. а ще коли кормиш чайок сімітом, і вони так і летять ройом за корабльом (насправді то певно ж не корабель зветься, просто я не сильна в термінології, то хай вже для мене-старої буде корабель).. І коли минаєш прибережні мечеті, Дівочу Башню.. І поруч Хем з Адою говорять про кольори моря (говорить ясне ж діло тільки Хем). І Стамбул стає твоїм містом. Незґрабно великим, подекуди хаотичним, ча .»

 

Писала я таким складним слогом вчора до тої порі, допоки Ада не прокинулася і не зробила всьому автобусу темряву. Не раді певне були ті люди шо взагалі людство винайшло автобуси. Але ми вже дома.


Напруження

Стамбул мене напружує. Багато авто, багато людей і багато їдла. Біля моря добре, але при дорогах, де всі біжать і сигналять, я здихаю.


Усвідомлюю, якщо сюди переїдемо, перспективи розвитку нас і Ади будуть «ююхуу». Але мій Хем знає одну таку ладненьку приговірку суть якої во яка: якщо ти випнув свій зад під дідімське сонце хоч раз, то ти не зможеш (бо не захочеш) переїхати в ін. місце.


Відчуває той мій спечений на дідімському сонці зад, що мутка зі Стамбулом залишиться тільки ідеєю.


Без коментарів

Я взагалі то не любитель всякі там фото з інтернету виставляти в особистому блозі, але тут натрапила на НЕ нову, зате ідейну


Обама, Янукович


Не фанат Америки (м»яко сказано), на неї не рівняюсь, але ця картинка просто кричуча!

Я хєровий педагог

Або «чобітяр без чобіт».

Всіх строю, життю учу, а свого рідного племінника до тями привести не можу.

І нема яскраво вираженої проблеми. Може в цьому й справа. З вигляду як всі: компютерні ігрі, дурні стрілячки, д/з списав або нашкрябав з  готових домашніх, шо в інетрнеті повно, не читає книжок, дивиться «вороніних» і всьо..


Оце ж з вчителями вічна проблема. Бо вчителі теж на Ворніних сидять, — певно в цьому біда?

Позитивних сторін купа — поважає дорослих, брехати не вміє геть, любить дітей (принаймні з моїм Адуваном носиться і грається). Золотий же. В людському плані.


Власний приклад?  — Ну перед носом же я. Допомога з уроками? — Всі вихідні намагалися весело вчитися. Весело не вийшло. Просто вчилися. Знудився. Возмущався.


Написали план на життя. Паяснічав.


Як зацікавити?