Невтомно про те ж

Я не устану торочити одне і те саме про своїх любих родічив з приТуркії. Як же я втомилася від них. Особливо від однієї, до якої такі запутанні почуття, а часом здається шо і зовсім їх нема.

Да да, до тої, хто породила мого Хема. Ми сюди — і вона сюди. Помогти устроїтися. Чи варто говорити про те, що в залі зараз лежить старий-добрий турецький килим, а не мій *хай з банальної Ікеї*. Бо надьожний. Скільки прослужив. І ше прослужить.

Чи може вам розказати що на вікнах у залі в мене різнокалібрені тюлі-штори, бо «не нада купляти нові *однакові-гарні* ці ше послужать, не викидать же.

 

і я з упоєніям і надіями на краще майбутнє чекаю поки вона звалить. і я все попереробляю.

мона було б набичитися і робити все зразу при ній. шоб знала хто в хаті хазяїн. так Хема жалко. він між двома вогнями ж опиниться.

Яка ж я дипломатична, туди його дівізію..

 

Ми живемо в 20 метрах від стамбульського озера Кючюк Чекмедже (Küçük Çekmece) — да в Стамбулі є і море, а мене угараздило поселетися на березі озера. Але море від мене в 15 хвилинах прогулянки. Так шо я одной попой на двох кріслах. А ще! Ми жевемо на Бджолиній (! так і зветься!) вулиці і наші апартаменти звуться Petek (перекладається як «бджолиний стільник (сот)). А ми медова сім»я 😉 Все такі назви вулиці в Тр я люблю. І моду давати назву апартаментам теж.

 

Сусіди наші.

Я подружилася з 3-ма студентками. Вони набилися до мене на уроки російської. Є ще один фашо (фашист), він нас не любить бо ми не турки.

 

Вихідні буду вдвох з Адою. Хемик валить в Дідім, маму свою за одно відвезе. Великі дівочі плани у нас з нею.

 

Шкода

Мій блог от взяв і завдав незначної шкоди Алі (це той такий друг, шо йому 40 і шо він по тб виступає). Бо я ж колись про нього тут написала оду, ще в 2011 влітку. Тоді він був заручений з однією мадам. І фотка була. А от тепер вона винайшла це, переклала в гуглі зателефонувала йому і вчинила лемент, шо тіпа ми вже не разом а вона — та дурачка (я) — виставила наші фотки і т.д. оф-оф. витерла. а при нагоді всіх про кого писала і фотки виставляла.

Хай вже. Приватність людську тре цінувати, а то я вже як курва-папараці.

Але то не затьмарює нічого. Бо ми ж в Стамбулі. Цінуємо місто не так, як його корінні жителі. Вони вже не здатні бачити його краси (як я не здатна бачити чогось доброго в Дідімі, хоча воно — хороше — там безперечно є). Все дуже цікаво, насичено. Я знаю шо ейфорія закінчиться, але нудність не настане. Стільки незвіданого в цьому містові, стільки всьогоооо, стільки моря, стільки трафіку і музеїв. Стільки мечетей і церков. Стільки мостів і людей.

 

дві слові

Хоть тако скоком прискоком пару слів.

В Стамбі вже ми. Стамбул!! Крутило мене життя і вертіло, а Стамбул чекав на мене, аби зробити мене, дурепу нерозумеу, щасливою. І вже ж кілька разів прилазила я сюди — а нє — а тепер сталося: ми тут. і я рада.

 

Моє квітуче повернення в роботу сталося. І працюю я на щастя на долю на все дороге нам до болю.

Квартиру знайшли, переїжаємо на вихідних. Ліжка нема ше. Та хіба то трабл?

 

а я все про НЕЇ

Коли  я кажу їй «Дай мамі цьом», десь на 26-й раз Ада зжалюється наді мною-жалюгідною і розкриває ротика для поцілунку. І тоді зірки над головою, світові фанфари у мене у вухах, і розумію: не остання я, не остання в її ланцюжку пріоритетів!

Мій співочий талант мусить споглядати тільки Ада. Бо так заведено: мами співають  діткам перед сном. Ада стала жертвою тої традиції і з виглядом суворого журі і глибинним сумом від невідворотності колискової  дивиться мені десь прямо в рот, коли я виспівую. Шо в нашому репертуарі:

  • Ходить сон біля вікон  — для затравки
  • Кота-кота Марку, не ходи по ярмарку (але якась така садистська пісня, так припрошувати до «бити котика бити»  і «по хвосту» і «по спині» і «по лапках»…  шо з тих дітей виросте?)
  • Спи маленький козачок, повернися на бочок (не важно шо в мене козачка, пісня гарна)
  • Коли все то ще не справило ефекту засинання на ходу то далі іде тяжка артилерія «Кедь ми пришла карта на роковац» — люблю галицькі мотиви, шо падєлать
  • «Там під львівським замком старий дуб стоїть» — я просто хочу шоб вона любила такі пісні
  • «Сумний свя-а-атий вечір в сорок шостім році» — ми маємо цю пісню у виконанні «Гайдамаків», то там така аранжировка – дай-біг – а я співаю на спокійний мотив.

Не знаю як Ада, але Хем влюбився в «Кедь ми пришла карта на роковац» і це спричинило прослуховування «Плачу Єремії» ціляка.


Слон в посудній лавці

Я так часто думаю про  Хема. Якось я про нього або пишу геть розстроєна, або геть рада.

Але ото на днях він і ще один чувак були попрошені ласкаво накляпати кілька слів про те, як то жити зі слов’янками (у того парубка жена русская). Хем без всяких обіняків мені прочитав, шо накатав, переклав де я не поняла.

«Якщо ви хочете перевчити слов’янську дружину варити плов по турецьки, то на те, що вона погодиться  швидко і без скандалу не сподівайтеся: її мама вчила НЕ ТАК! І її мама не дурніша від вас і вашої мами»
«Якщо раптом сталося так, що ви побачите пилюку на серванті, то заради того, аби не чути «Не подобається – візьми ганчірку і витри» просто візьміть ганчірку і витріть.»
«Якщо вас вкусить якась муха, і ви не в настрої, а ще й пробуєте заговорити суворим тоном з дружиною, ризикуєте нарватися на репліку «Не поводься зі мною так! Я тобі не турчанка!»

Ну і так далі і в такому дусі.

Мене хоч ніхто і не просив, а я шо пальцьом роблена, шолі? Тож напишу.

Бо якшо  не напишу, то зірвуся на фіг прямо на Хемові.

Шо мене бісить? Знаєте шо?

Коли, наприклад, ми вже вляглися з Адою спати. Він додивлявся свій діскавері. Приходить з ноутом і всім дротами-причандалами і починає об них спотикатися, шарудіти і взагалі неспокійно себе поводити, спроваджуючи кожний завтик винуватим «соррі». А я то вже проснулася. І добре, якшо тільки я. А якшо Ада – то летить у нього книжка, що лижать на мому приліжковому столику.

А ще дратує, коли він неретельно виконує домовленість про чергування. Ми завели собі зручну звичку: один ранок він встає тоді, коли прокидається Ада. Іншим ранком – я. І от вчора до нас приходив уже відомий тут Фират. Він з ним випив водки-коли. І сьогодні, в святий день мого безтурботного спання не встає з Адою. А грається з нею не встаючи з ліжка. Ну, типу, і я ж не сплю. Кажу: «Ви йдете наверх чи ні?» Він: «Мені нема як встати, я ж учора пив алкоголь» Кого довбе чужеє горе скажіть мені? Мене от нє. Я копняком його привела до тями і попросила дати виспатися, бо нам сьогодні в аеропорт, в Стамбі погода не льотна – потомимося.

А ше часто-густо він покриває тупість людей. Видає то за норму, а з мене робить вимогливе стерво. От візьмемо за приклад сьогоднішній день. ВиїЖДЖатимемо ми в 18.30 вечора, друг нас повезе в Бодрум. Себто до виїзду є 7 годин. Батьки МАЛИ Б приїхати сюди, помогти втрамбувати сумки, внучку погоцати і посидіти з нею поки ми в центр зганяємо до перукарів. А вони вибрали собі приїхати в центр до дядька додому. А ми, мол, якшо нам треба, хай приїдемо туди, з малою-памперсами-їжою в автобусі, а вже потім поїдемо пострижемося. Потім за малою заїдемо, її зберемо і поїдемо додомки. А вони собі жопу в теплі тримати будуть, бо, як свекор каже « у нас же машини нема!». Бо в нас є!! (ну то сарказм, в нас тоже нема), але тож не їм треба, а нам! А блять приїжати і по моїм шкафам мєтатися то їм треба було, і не завада було шо машини нема!! Словом нема сили і нервів.

А Хем каже: «Ти ж хотіла бути незалежною. На! Треба нам самим вирішувати проблеми». А я вирішила. Ми їдемо в салон з малою, там її найдеться кому бавити. А розумні Адині дідусь з бабусею хай далі гріються..

А ващє то З РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!  В таке велико свято така не світла замітка. Та така правда жизні.  Щоб Різдвяна Зірка подарувала Вашим родинам надію на краще та й саме КРАЩЕ у чистому вигляді.

Бляха, включила колядку і розревлася. От корова!!

Знакові гості

Як ви ставитеся до минулих помилок? Я їх обсмоктую, обдумую і не відпускаю. Тому це для мене тягар.

Вчора до нас приїхали Озгюр з дружиною (власне не до нас, але в Дідім, а ми ж з Хемом знаємо шо дружина Хемового університетського друга — Зеррін — психотерапевт і нлп-шниця то бистро сказали шо ми любим гостей, в нас все готово і ходіть до нас спати). Не для безкоштовної консультації — нє. Просто оптимізму і здатності до глибинного аналізу себе — це те, чого нам катастрофічно не вистачає. + ми дикоооо любимо неординарних і цікавих.


Словом після риби і келиха вина ми вже говорили про її роботу, наші плани і проблеми. Вона відзначила наші світлі аури. Ще продемонструвала техніку програмування самого себе на успіх (як це по дурацьки звучить — господи-боже — але як після гарної і успішної Зеррін — курдянки з-під Ірану, з забитого села, з двома вищими освітами, будинком під Стамбулом і двома машинами, гарними їхніми дітьми — вірю! вірю!). Пожурила Хема за песимістичне світосприйняття а потім кожного з нас загіпнотизувала і розгіпнотизувала.

Мене помістила в кінотеатр, де на великому екрані були мої епізоди з життя, які я не відпускаю. Я  ж були у верхніх рядах — а може навіть у будці звуковика. і робила павзи, коли хотіла щось розгледіти достеменно. Відмотувала назад, вперед — і переконувалася — ці епізоди не помилки, на той мент в житті — це була необхідність і результат…


Я й раніше знала про корінь своїх проблем. А от про Хемівський не знала. Він був не проти їх мені розказати. Казав, що в гіпнозі зрозумів, що він тримається за свій бізнес, бо боїться, що в новій індустрії себе не проявить, а ризикувати нема як. А не тому, що любить бути вічним барменом. Про дитинство, коли він з 15 років мусив забезпечувати сім»ю, бо тато грав у карти і спустив геть усе. Він не має права займатися тим, чим хоче. Треба тим, там де гроші..

Мені взагалі не зрозуміло, як людина, яка має у себе в коморі портрети усіх філософів, знає усі філософські течії — хоче тирчати в барі? виявляється: примушує себе аж так сильно, що не здогадується про те, що це вимус…

І перевівся він з філософського на факультет бізнесу через фінансовий фактор.

А ще я не знала, що Хема  були не прийняли в консерваторію (він і туди перся) бо в нього з музичним ритмом не все ок.

Зеррін і Озгюр зранку поїхали. Але такі люди не дарма приїжають на порозі нового витку в житті, пра?


Якби мені чоловіка моєї натури (с)

Кури мої, кури, рябенькі і бурі,
Якби мені чоловіка моєї натури.
Щоб горілку не пив, табаку не нюхав,
Чужих жінок не любив, одну мене слухав

(Народна)

Я до того, шо кожній тварі — по парі. Мені важливо, аби поруч був той, хто був би частиною мого пазлу.

Ну от сидимо ми дома і відчуваємо, шо сумно аж за край. Каже Хем:

— По дурному на Новий рік вишло, пра?

— Еге ж, — кажу.

— А давай я тебе розвеселю.

— Давай.


Набумбурив у ванну пів пляшки пінни. Запалив свічки усіх ароматів, не піклуючись про гармонію запахів (зрештою, пахло гарно) сказав лягти туди  і не думати про дурне. Сам з Адою чарував на кухні.

Коли я вже вийшла обмотана рушниками, мене чекало во шо:

кебаб, турецький кебаб

Серед усіх талантів Хемівських  — кухня. На фото кебаб з баранячого фаршу. Рис посипаний пахучою приправою, овочі нарізані фірмовим способом, а перець запечений в духовці. Кебаб викладений на лаваші для того, аби все те не стікало на тарілку і не змішувалося з овочами. Дуже здорова їжа (це я в підтримку тих блоксівчан, шо на дієті зараз)


Ну може реабілітації Нового року не вийшло, зато я зрозуміла, шо нам не байдужий психологічний стан одне одного.

І я хочу навчитися гарно готувати.. Коли? як? де?

Світло очей моїх — свекруха

Вона нормальна. Типу кльова. Просто якшо далеко жити.

Перед Новим роком ми приїхали, доставили Аду. Вона, бачу крутить сарму (типу наших голубців, але загортати треба в міліпіз*річескі листя виноградної лози)

сарма, турецька сарма, сарма по-турецькиНу, думаю, поможу. І пішли мити кості всьому Денізкьою за роботою. Та засранка, а той жадний. І тут каже свекруха: «Уявляєш Басрі вженився». А в Басрі, варто сказати, син родився 6 місяців тому, ну він якби одружений з Севгі. Але зраджував її, гамселив її, а зрештою відправив додому в Малатію (в ген другу сторону країни). Але родичі посприяли і та ціла Севгі вже повинна була повернутися ось-ось. Як Басрі викинув коня — привів в дім іншу бабу з двома дітьми і зробив нішан (тіпа заручини)..


В селі йому оголошено ігнор, ну бо хто так робить як свиня, а не мужик.

А я кажу, господи-боженько, який жах. От говорю прикиньте, мамо, поїхала я собі в Україну а Хем вженився би. І тут заходить Хем на кухню весело каже: «Я водички попить». А свекруха як зиркне очима тими чорними і так як рикне на нього: «Вийди звідси!! Шоб я не бачила тебе! Водички йому!! Потім нап»єся».

Хем так бистро вийшов, як і зайшов.

Я мовчу сижу, голову в плечі.

— Я чогось так розсердилася,  — каже, — як подумаю шо не дай Бог таке могло б статися, то убила б на місці його, хоть і мій син.

Крута, нє?

 

п.с. на фото сарма.

 

Драка. Колготи. Ружйо

У вас такого не було, якшо ви гарна і нормальна людина.

А я от не така. А тому святкування мого Нового року було точно відмінним від вашого.

Почну.

Як все мало бути?

Ну мали ж завезти дитину до діда з бабою. Фират (друг) мав заїхати за нами, потім усі гуртом за Ділєк (за Фиратовою мадамою серця). Поїхати в ресторан. Погуляти, посвяткувати. Під ранок втомлено прилізти додомку. Виспатися. І в другій половині дня поїхати за дитиною.

Все сталося майже так до пункту: погуляти, посвяткувати.

Хем танцює тільки у двох випадках: або він танцює з Адою, або він п»яний. От вчора він витанцьовував і з такими вихилясами шо я аж не знала шо в нього так виходить. Секунди но Нового року відраховували всім ресторанським кагалом і в танці. Потім цілувалися всі з всіма і було добре.

Десь о першій ночі Хем і Фират вирішили мирно шо вони вже всьо. Пішли дихати воздухом і пити каву без цукру, шоб пройшло. Ми собі сидимо з розфуфиреною Ділек і ділимося дармовими компліментами про макіяжі і колготки. Тут приходить офіціант і шепоче мені ніжно на вушко: «ТАМ ДРАКА!».

Ну ви поняли шо не шепоче.  і не ніжно. Ділек вжалася в крісло (вже згодом я зрозуміла шо вона сцикло сциклом у свої то 30) і каже: «Мона я не піду, а то я буду нервувати». «Не йди, — кажу». Взлетіла я на крилах любові і дружби (ну і ше злості за перепорчене моє веселлє), по дорозі роззулася (бо ж на дибаях), поставила свої чопики гарненько під стіночку і вітер в косах — я вже надворі.

Картина: Хем волоче когось вже за розтерзаний світер. Фират то получає тлумаки, то віддає. Поки я оцінила ситуацію до мене підбіг батько власника (це вже я потім взнала шо він батько власника) і став мене встидати за те, з якими бандітами я вожуся.

Але я Хема знаю. І саме тому, що його знаю, то не повірила їхній версії (шо наші почали перші).


Ну як і годиться в таких випадках: я мєтаюся між своїми, вони мене заганяють назад в ресторан, мовлялв, не совайся, бабо, під ногами. А в западенців як? Хіба хто покидає своїх на полі бою? Нам ше Довбуш завіщав з панами битися і з бідою не миритися. Тому гонюся я в тій завірюсі в капронових колготках на босу ногу і бачу якийсь пі*ар великий налітає на мого Хема! на мого! на Хема! на того, хто прямо причетний до народження моєї дитини!

Хем свірєпо тримається, зуби зціпив бачу,  здачі дає, він то 177 см, але швидший за того бугая. ееех, братці, бачу шо без мене не обійдеться (направду, тягнуть всі того бика за шкуру, Хем лупить йому пику а той все наступає, як скала яка).

І я козою  прискакала туди, взяла крісло і довбонула того ідіота по шийо-спині. Він охнув і розвернувся. І цеї павзи, як і в кіно, зазвичай вистачає для того, аби перевага поміняла пріоритети.


Далі.

Далі я бачу шо Фирата відводять мій Енгін (Хемів рідний гарний брат) і Камбер (я пра його не люблю, це дядько шо не любить мого червоного  борщу, але вчора я йому все пробачила). Де вони взялися? Хто покликав? Енгін сказав шо якийсь знайомий з бару впізнав у Хемові брата Енгінового то й покликав на підмогу.

Прошу замєтіть, шо я ще не знаю що там сталося. Все це відбувається вже хвилин з вісім, а я просто тримаю оборону.

Десь вишла вже заплакана Ділєк. Десь Хем знов прийшов і гаркнув шоб я пішла всередину. Десь Фират знов перевернув стола, пояснюючи шо не в тому річ шо горобина плаче в ніч.


Ну ОК. Заплакана і зденервована Ділєк якось всіх перелякала своїм  білолицим істеричним станом і все втихомирилось (казалось би). Ми сіли в машину, Ділек за руль, Енгін з дядьком Камбером теж десь поділися. Хем тримається за вухо і з губи кров. У Фирата розпухла губа. Одна я квітка


Хлопці кажуть, що зараз нас додому завезуть а самі поїдуть погуляти. В жопу носом подумала собі я. Ділєк розкричалася на них, хоча вже до того моменту ми взнали хто винен і той винен навіть попросив пробачення (щоб вас не томити, скажу шо винен був один мудак, шо послав наших куди подалі бо вони сіли не за правильний столик. І тим мудаком виявився рідний брат власника. і все це на камері спостереження. Але власник хоч і молодий, але толкове якесь, каже завтра приходьте на каву, ми все уладимо і т.д.).

Вона знов розревлася прямо в машині. Але тут знову дзвінок на номер Хемів — звонив його тато і каже я тут біля зупинки в машині приїдь розкажи шо і як. Ми повертаємо на зупинку, а тааааааам 18! 18 (бо я потім рахувала) курдів. З Денізкьоя (там де Хем жив і зараз живуть його батьки). Нє, вони були без вил. Серед них я впізнала рідного свекра, свекруху (!!!), свекриного брата, свекриного шваґра (чи як воно зветься, якшо сестрин чоловік?), того ж таки Енгіна, Камбера, і стадо Енгінових друзів і наших же родичів, шо відкликнулися на поклик джунглів «Наших б»ють».


Насправді, це вже не смішно, їх неправильно проінформували, і мама приїхала бо ми ніби то потрапили в аварію. І вона ридала в мене на грудях «Думала шо вас вже не побачу». Оце насправді жуть.

Денізкьоївців відправлено домів. Енгін мигнув мені шо він на зв»язку.


Далі. Бо то бляха ж муха ше не кінець.

В Ділєк знов сталася істерика і її відвезено додому. Мене теж відвезено, але я з машини не вилізла.

Під стєнкою в ресторані я забула туфлі. А Фират має намір іти і говорити (тільки говорити, ти, Юля, не подумай) і відстоювати свою честь.

Ну знов ми туди прийшли. І тут вже вина наших. Бо Фират налетів на свого обідчика з подвійною силою (його ж ше зло за Ділєк взяло, шо та не розібралася). Хем позвонив Фиратовому старшому брату шо мол вали сюда, бо розбушувався. Сам його стоїть захищає. Я то вже не лізу, стою чуні свої зашнуровую.

Приїхав брат . Дурень! виставив ружйо і кричить «Хто тут на Ялчинів (їхня фамілія така) покушається??»

Стоїть лі казати шо за дві хвилини ми вже сиділи хто прав хто віноват в ментовських машинах. Спочатку з нас взяли дихання. Скільки алкоголю. Вже хєрня його там осталася з такими перепетіями.

Потім ми поїхали в «прийомку». Питали всіх. Нашу частину конфлікту в одному крилі, тих, хто бився з нашими — в іншому. На мене пожалівся той бурмило, шо я його вгріла кріслом. Поліції я сказала шо не могла стояти в стороні. Взглядом мене похвалили, а ділом записали всі мої дані.

Потім прийшов поліціянт і каже «Вони до вас не мають претензій. а ви маєте». нє, — каже Хем, нє, каже Фират. да! кажу я. По-переше, я порвала свої сто денові колготи. По-друге, вони пересрали мені весь новий рік. По-третє хай вертають наше бабло.

Поліція мене вже після калгот не слухала.

Того йолопа-брата тримали до 8-ми ранку. А ми чекали. Бо якось не по-людськи. Ну  хто його просив з ружйом їхати ахотнік всраний?

Приїхали додом з Хемом мовчки. Поспали 3 години і вже в 12 забрали Аду.


Висновки буду робити потім. Бо зла.