Настрій і одне фото

Для початку покажу вам сєкрєтну фотку, сто років тому, я була зовсім зелена. Але опинялася в правильному місці, в правильний час, а головне з правильними людьми. Зліва моя кума Лещук. Вона  кума в умі, бо на мент христин моєї дитини, її поперло в Німеччину, дописувати роботу з німецьким профехсором. Носило її по тим же «штрассе», де часто буває той, хто справа? Не знаю, попитаю. Знаю її 22 роки!! Ото то дааа… В мене таке враження шо вона, то троха мене. Ми навіть схожі, кажуть. В дитинстві буле схожі ще більше. Того, хто справа я знаю 11 років. Він мене не стільки багато, але кого довбе, пра?)) Він став рушієм моєї філології. Він став визначником смаку. Ліричним відступом. Таємним збоченим почуттям до письменника, але «збоченим» так по-первезійськи, геть не брудно-бридким, а чистим і літературним. В тому вся сіль. (хто не поняв, то Андрухович, Юрко)


Андрухович, Юля Лещук, Юля ТроцюкЦе фото демонструє мою скромну філософію життя: тільки ті, хто рідний і важливий. От ше є Гном-кума вона однодумиця моя, з нею я вже така я-я-я, шо навіть наодинці у ванній, я менш натуральна, як з нею. Лєна ше є моя, яка мені як менша сестра, мені хочеться її оберігати.

Саша і Руслан — це мої похресники, племінники і мої ж куми — хрестили Аду за традицією, яку ми самі придумали. Я хрестила їх. Вони моїх дітей, мої діти їх дітей і т.д.


І щемлива нота. Моєму Русі сьогодні аж 18. Важливий вік. А я  така вс*ана родичка, не поряд, хоч як же ж хотілося. Там усі: мама-тато подалися до Києва, прийдуть наші київські родичі, друзі Руслана.. А я зі скайпа. Куплю вина сьогодні. Включу українську польку якусь і сама погоцаю. Нє, ну чо сама, Аду візьму по-під руки, тай дамо лиха закаблукам 🙂


Хотіли йти сьогодні на екскурсію в Топ-капи. Але всі ше сплять, а туди їхати далеко. Так шо певно по печі коліньми ми поїдемо.

В Стамбулі весна. А весною мене тягне на романтику і ностальгію. Тому я знов беруся за якісь плани-мрії, шось роблю, до першого дощу.


Будьте поруч рідних і тих, кого ви любите.

любов в неті

чи існує така?
я думаю, шо симпатія може зародитися в неті, а вже любов народжується з першими дотиками та поцілунками.

Але з луни на землю. Геп!
Є в мене колєжанка. Турецька.
От вона на днях знайшла переписку свого чоловіка з бабами. В месенджері він просив сексі бейбі опен кем,  не можу забути твоїх губ, хочу відчути їх на дотик, які в тебе гарні плечі/коліна хочу побачити що вище колін і т.д. і не одній..

Дівчина в ступорі вже третій день. Очі спухші з плачу.
Усвідомлення того, що то якби не вельми зрада. А тааак — недозрадКа. Але біль то той самий. Чоловіку то вже довіри нема ніякої..
І якось так піти забратися нема як, бо ж не спав ні з ким. Але хіба тільки в спанні діло? Він то те вже все собі уявив, а може і вдовольнився над якоюсь з фоток. І знову таки — велиого криміналу нема, бо ж мужики, бачте но, завжди уявляють собі когось, і самозадовільняються теж. нема як і придертися.

А боліти то болить.
так шо питання во які: чи мона втюритися віртуально? і чи зрада в месенджері вважається зрадою?

 

Оуу який трансвестит

Пісня є така, стара вже правда, років з 6 їй чи 7 — Pass this on.

/відео не вставилося. Отже гляньте глазком самостійненько — The Knife — Pass This On/

Ну ясно, що білявка, яка вигинається звабливо — то чоловік. Але який чоловік!! Я вчора обрила весь інтернет і все дивилася на нього і дивилася. Рікард Енгфорс — шведський художник і модель. УУУ бейбі, — казала моя збоченська і ласа до чоловічої краси душа.


Rickard Engfors














Rickard Engfors

Rickard Engfors


Я дивилася навіть як він говорить на ютубі, який чоловічий гарно поставлений голос.

Ну і фото тої, на кого він часом перетворюється:

Rickard Engfors









Rickard Engfors

На його-дівчину я вже дивилася без грудних воплів «уу бейбі», але виглядає досить естетично.


Яким же було моїм полегшенням, коли сьогодні у інтерв»ю його прочитала що він нормальної орієнтації і не трансвестит зовсім. Це просто така цікава робота. Ну шось типу нашої Сердючки чи як.


Але там де він чоловік.. Ой ну шо сказать. Самі ж усе бачите.

І про відео — співає не він. Гурт складається з брата і сестри. Власне брат той шо підкотив танцювати до діви ночі, а дівчина з великими гарними очима часом з»являється у кадрі, перелякано дивлячись на те звабливе неподобство. Кліп крутий. Дуже крутий.

 

Ігри малявам

 

Мені приємно, шо часом у мене питають якихось порад, наче то я  велика гуру у вихованні дітей чи у мене з п»ятеро нащадків. Я ж у свою чергу шукаю порад у мами, старшої сестри, закордонного інетрнету, в книжках та в мам»ячої інтуїції.


У що ми граємося?

На сьогодні у нас є сталий набір ігор, у які ми граємося майже щодня.


1. Маленький мяч.

Всядаємося одна на проти одного з Адуваном (якщо Ада у настрої сісти) і котимо той невеличкий м»яч. У результаті Аді весело, вона рухається, задіює м»язи, розвиває моторику — м»яч трошки більший за великотенісний. Хвалимо її кожного разу, як вона гарно покотить м»яч, влаштовуємо аплодисменти з криками «БРАВО!»))


2. Смуга перешкод.

На підлозі виставляємо подушки, м»які іграшки так, шо не обійти не об»їхати. Самі стаємо у кінці цієї смуги перешкод і закликаємо Аду до себе. Вона карабкається, лізе, перелазить, скочується і, зрештою, опиняється в обіймах моїх чи Хемових — купа поцілунків, обіймів, криків «браво» і оплесків.


3. Дерев»яні конструктори.

Чому дерев»яні вже і не буду говорити, зрештою, в нас є і пластмасовий. Так от, є в нас кілька дерев»яних пазлів. Типу на дошці хлопчик, його тре вдягнути у куртку та штанці; і на цій же дошці є купа варіантів тих курток і штанців. Червона куртка до червоних штанців, жовтий верх від піжами до жовтих піжамних штанців. Такий же конструкторик-пазл є з іншої опери — тварини біля дому. Не забуваємо демонструвати «гав-гав» вказуючи на песика і «му-му» на коровку.

Кубики — в нас не пішли. Якогось не інженерного ума в мене дитина.


4. Кольоровий дитячий пластилін. Не токсичний.

Побачила, шо Адуваха прям з насолодою колупається у дитячому пластиліні в садку і взяли купили додому. Розробляються м»язи ручок і яка-не-яка уява.


5. Картки.

Чує моє кой шо, я більший фанат карток, ніж Ада. Ну чи їй не вік ще може. Привезла з України купу ж всього цікавого. І картки-лото з улюбленими казками, і логічний ряд, і тварин, і комах, і птах, і абеток, і транспортів і все це їсться. Не витримала моя душа і сховала то від дитини. Часом на кілька хвилин вийму з сундука, покажу бігом, вихвачу вже надкушені картки з рота дитятка і знов заховаю під ключ.

Настінні плакати алфавітів, книжки, звідки пісні веселим голосом, англійськими словами і т.д. — це теж використовуємо.

 

Наш зал завжди обвішаний балонами і завалений іграшками, які час від часу поссовуємо в кутик. Ми свідомі того, шо Аді треба простір, шоб той простір був веселенький і не завжди там буде вкладено все під лінійку.


Якось так. Ну +, вже писала, доганялки, хованки, дитячі пісеньки і т.д.

В планах придбати невеличку шведську стінку для малят, ляльковий театр, дошку для малювання під Адин зріст, столик-крісло для ігор-вечері-писання.


Далі по ін. ділу. Я вже поширювала прохання в соц. мережі про іграшку Люлі (так зветься)

Це прямо стратегічно дуже важлива іграшка, якої у нас нема ще. Може десь хтось бачив по магазинам чи в інтернетах? Чи може хтось знає майстринь, які за плату зроблять це диво — ростом сантиметрів 60..

 

Може хто знає цікаві ігри чи причандали для діток такого віку, то пишіть мені сюди чи на мейл. Ми в такому зацікавлення аж за край.

 

Кліч філологам

Треба той/та, хто говорить турецькою і російською. Не тільки говорить, а я грамотно — більш-менш грамотно — пише тур. і рос.  Для участі в одній оплачуваній штуці (моя задумка, дуже хороша). Ваше перебування на разі немає великого значення — мона все робити через інетрнет

Філологам, або тим, хто відвідував турецькі курси — просто мус мені написати 😉

 

і номер 2. Тре чисто бабаська порада. Це чи це?


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Подія — весілля начальника. Хема буде вдягнуто в тон (так шо даючи поради мені, ви вирішуєте і ого вдягальну долю на той вечір:).

Всьо. Кінець робочого дня, додому поскакала.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

мамівська бесіда

 

Я себе утримую від писання про Аду. Якесь таке моє — ця тема — мені здається, що коли писатиму про неї ще більше, всі будуть думати шо я чокнута мамаша. Власне, я і є чокнута мамаша. А ще за ці вихідні отримала три хороші мейли, від трьох різних читачок-мам. І вони аж так мене питають: а чого ти не пишеш що ви з Адою робите, як проводите час? Я то пишу, але так не ґрунтовно, щоб не перенавантажити.

Але коль така свадьба, то напишу.



Про прививки.

Ми всі кололи. Бо я знала, що моя дитина пошурує у садок в ранньому віці і ці прививки можуть дати хоч якийсь захист. Якщо чесно, я навіть не потрудилася взяти участь хоча б у якісь дискусії з цього приводу. Знаю, багато хто не дає і прямо аж судиться з лікарями щодо тих прививок. Але ми обговорили все гарненько з Хемом. Проконсультувалися з нашою дорогою доХторкою Фулією — та дала добро на все.


Про садок у 10 місяців.

Як тільки стала ходити моя дитина, так і пішла в садок. Чи не зарано це? Дивлячись кому. Нам було в самий раз. Звичайно, перші дні я переживала чи поїла чи поспала. Але потім попідглядала, пошпіонила і вияснила таку штуку: садок він не на те садок, шо ми здаємо дітей вихователям. Садок він того садок, шо там купа дітей, вони між собою спілкуються, зароджується перша дружба, з»являються поняття — поділитися, проявити симпатію, гримнути коником по голові, захищаючись, не ревти, як тряпка і т.д. 🙂

От в мене Ада за цих два місяці стала шварцнегєром. Вона мазана ніколи не була, але зараз вичавити сльозу з неї може тільки укол в попу (сьогодні предстоять ті прививки,то представляю шо буде). А так навіть якшо гримнути — не образиться. Глянула з-під лоба і пішла в інший бік від тебе, недостойної.


Чи не боюсь я, що дитине хворітиме в садочку? Не боюсь, але це мене не радує, ясне діло. Горло червоне, хтось десь кашляне, Ада естафету вже перйняла. Тут головне витримати якийсь період допоки дитина адаптується. Якщо дитину загартовували, то таких проблем (принаймні, які точно пов»язані з хворобами у садку) виникати не повинно. Ну в стандартному порядку, мабуть…


Як ми проводимо час? Зараз Ада часто хо гратися з мячами, в хованки, в утікалки. Це ми їй даємо по повній. Гонимося два слона по хаті і Ада — кордуплик між нами гигоче. Любить книжечки розглядати, але брехать не стану, того читання вистачає ну хвилин на 10. Ну й на тому дякую.

Гуляємо на дворі на вихідних багато у будь яку погоду. В цілях загартовуваня — раз. І для того, щоб Адуван втомився — два.


Почина шось молоти язиком. Але так швидко і багато шо я вже втомилася намагатися зрозуміти. Часом каже коротко і ясно. Наприклад: А де тиии?))) — Сісіль — Дада — БабА (тато по тур) — МааааааМ!! — коли з мами шось тре, Лєйля — лялька Лейла, «цюк» — цьом (від турецького öpücük — цьом), пасі — пішли і т.д.


Намагаюся їй читати не тільки казочки. Просто навіть коли читаю собі чи шось з інтернету, то просто читаю вголос, аби поставити українську мову дитині.

Карточки розвивалочки теж є. Але зараз все це подаємо з ноута. Таким чином сідаємо однієїю задницьою на два крісла — Ада затихає на хвилин десять, і вчить тваринок/рослинки/знаряддя/прилади/кольори на різних мовах.


Ходить на пальцях. Це, виявляється, поширена проблема. І наслідок післяпологової травми. Десь не там взяли… А хтось каже шо ці м»язи на ножках розвиваються пізніше, аніж ростуть кісточки. За 2 місяці мала так і не розходилася, хоча гарно стає на ногу якщо нагадати. Уфф.. Ще чекаємо 6 міс і якщо не розходиться — на облік до невропатолога.

 

Про весну

 

Календарна весна — ось вона. Пів першого весняного місяця уже пройшло. Так шо прокидатися пора, мазати коси масками цілющими, тіло оліями пахущими, голову забивати приємними дурницями і посміхатися.


Я пам»ятаю весну 3 роки тому. Вона була теж у Стамбулі. З тоді ще неодруженим зі мною Хемом. Завідний холостяк був, а шо.. Такий спокійний, мудрий, завше не бритий (ну от це завжди йому впадло), магазина свого мав і машину, водив мене під ручку по набережній, майже недоступний. А я все прагла його десь зажати-прижати.

Ща змінилося сьогодні? Весна.. ми знову в Стамбулі. У нас є супер дитина. Магазина і машини нема більше (добре я впливаю на людей, нє?). Купа планів. Хем зараз дуже мені доступний де хоч і як хоч жму його. Він менш серйозний але більш відповідальний.


Знаєте шо ше об»єднує людей навіть більше за шлюб?

Уміння сміятися — навіть відверто реготати — разом. Щось мусить вас смішити. І те щось має бути смішним вам обом. Отоді ви круті і стосунки вдалися.


Сьогодні у Хема відповідальний день. У професійному плані.

Бажаю йому удачі і зажала кулаки на чотирьок кінцівках.

Прошу і вашої позитивної підтримки думками.

 

Carpe diem

У Південній Кореї дуже мало міжнародних компаній, які  мають працівників, що розмовляють англійською. Люди, які знають корейську і англійську отримують там у два рази більшу з/п. Це я злила вам інфу. Так би мовити до відома тих, хто планує вивчати/знає корейську.

 

***

Українка (по татові) Анхар Кочнєва утекла з сирійського нібито полону. Ну вона то геройка, нема мови. Чекаю історію у її ЖЖ, беру до уваги скептичні коментарі невіруючих у всю цю пригоду, а мені то все пахне блогерсько-журналістською авантюрою, де шось було, а шось і перебільшено. У будь-якому випадку чекаю розповідей самої Анхар.

***

У Луцьку одна «мама» продала 9-місячного сина. Малого забрала міліція. «Матір» позбавлять материнських прав і може посадять. А в Києві ще одна «мама» залишила новонароджене на дворі, на холоді. Типу піднесла до дитячого будинку. Нема слів засудження. Взагалі ніяких слів нема. Я б забрала малят. Якби хто дав.


В Стамбулі практично весна. Я вже хожу у балєтках (тоже мені балєріна). І в окулярах на пів пики.

І мрію про тату Carpe diem


Читаю Кен Кизи. Над кукушкиным гнездом. Таке трохи прозріння приємне книжкове. На цьому етапі треба була ця книжка

 

Memento mori

Відверто не хотілося писати.

Мала купу справ.

Головна подія — відсвяткували Адувану цілий рік! Себто вона у мене вже дівка. Неймовірна дитина. Я раніше спілкувалася з дітьми, але не знала, що бувають такі: ловить все на льоту, талановите, смішне, кумедне, хіхотливе, ніжне, лізе обійматися і руками і ногами. З»їла б. Ну чи вкусила б. Власне це я і роблю.


В садку дуже активна. Має собі друга, з яким і граються разом і ледве з одної тарілки не їдять. Доводиться нам — батькам — часом здибуватися і на вихідних, бо діти перестають дуріти, коли поруч одне одного. Вони собі тоді граються і обіймаються.

Писала я чи нє? Шо на всю їжу каже «сісіль» (іспанська прям, туди перетуди:))

А себе іменує «Дада».

Продовжує ходити на пальцях, чекаємо до 18 місяців, а далі побачимо.


На роботі все гуд. Я віддаюся процесу, насолоджуюся ним, розширюю кордони спілкування (діло доходить до Кореї, Індії та Німеччини)

Позаробочий проект заступорився, з тої причини шо пару днів я була не в собі. У мене знайшли затвердіння в грудях.

Передумала все.

Захотілося жити і по іншому. Переглянула позиції життєві: з усім погоджуюся, і лише деякі корективи вношу:

1) більше добра. тільки не показного, а анонімного.

2) менше агресії. в мене її і так мало, але тре виключити, або замінити на ігнор.

3) більше часу з рідними. їхні посмішки коштують більше за всі зарплатні.

4) балувати маму й тата. Заслужили вони.

5) не пасувати. не пасувати і не тупити. цей пункт входить у дію чогось тільки тоді, коли задумуєшся: а шо якшо шансу це зробити більше не буде?


Перевірка дала добрі результати. Тобто лікування тре і контроль, і капуритися мені ше рано.

Урок я засвоїла і от уже два дні життя у інших фарбах.