Криза наша


Ну тадададамммм! ми доросли до кризи шлюбів 3-річного віку

Ви уже в курсі шо Хема я знаю давно як своїх пять пальців. Це вже потім були стосунки. Але спершу я його просто знала.


Любила як людину. А далі як чоловіка.

А тепер я маю собі такого легіня, який не виказує нічого цікавого. Днями. Ми щоранку їдемо на роботу разом. У машині здебільшого мовчимо. На роботі практично не зізвонюємося.

Потім їдемо додому разом. У машині говоримо першу хвилину після 9 годинної розлуки і знову мовчимо. Так по доброму, по хазяйськи позатикаємося і їдемо.


Дома він готує звіти та аналізи. Я скачу з Адуванкою. Потім я йду в душ і вже він скаче з Адуванкою. І спати.


Всьо.піз*єц

Кажу ж йому: розкажи а шо ти читаєш? розкажи про роботу свою. А він каже що в Стамбулі тяжко йому і вся мова


Шоб зрозуміти парадокс ситуації: ми не сваримося, нє. І ми наче б то не проявляємо байдужості. Просто от якось пусто і не творчо у мене в родині зараз.


Натомість він робить кар»єру. Відійшов від власного бізнесу. Ну практично відійшов, бо його ота кар»єра тісно пов»язана з власним. Менше з тим. Він досягає успіху, зосереджується на результаті і часом цьому радіє.

Я теж роблю кар»єру. У мене все багатомовно і офісно.


Дивлюся ото інтернет, там де пишуть про кризи. І таку муйню радять. Типу «освіжіть но ви стосунки — зробіть йому масаж». Ну шоб ви знали то у нас нормальна практика з нашими спинами по іншому не можна. Масаж і так маємо щовечора. І то вже перестало носити якийсь інтимний характер. Або ще: сходіть разом в басейн. Питання: коли? або влаштуйте йому романтичну вечерю. мала я досвід приготування тої вечері, Хем злупив ті креветки в дві секунди, запив вином одним ковтком (добре хоч не відригнув, перепрошую), дякую сказав правда, одним махом підвинув усі тарілки і свічки і розклався там зі своїми аналізами.

 

Інтимні стосунки не постраждали. Поки шо.

і шо мені робити? істерику закатувати? чи працювати собі мирненько? чи витягувати людину на розмову (мені цей варіант уже обрид, якшо чесно)?

Радьте давайте

 


 

Молитви від заторів

Кожен день ми з Хемом проводимо по три години у машині. Через затори на дорогах. Так то там тої дороги — фігня. За пів години були б на місці.

Як вже ми себе не розраджували. і книжки аудіо слухали. Я розкладала сидіння і спала. Робила макіяж (але раз один бовдур підрізав, і я всунула олівця в око — припинила цю практику), скачували відео і дивилися (для водія дуже не корисно і небезпечно). Зупинилися на стандарті — слухать радіо.


І є в Туреччині два дурня, які займаються словоплетінням по радіо.

А я ржу. Гигочу. Корчуся.

Хем аж лягає зо сміху на руль.

Кожного ранку вони моляться аби Аллах повідкривав дороги, поміг водієві фури, шо перекрив дорогу на Авджиларі, пошвидше змінити колесо, аби в метробусі не дійшло до спаровування хай теж поможе Аллах. Богохульство. Але від цих пробок уже всі дуріють.

Поможе тільки сміх