Їдуть

Завтра, дасть Бог, будуть уже у мене. Тато і мама.

От думаю я собі, чого і мені стільки всього протилежного?

А ось чого. Моя мама абсолютна протилежність татові. Мама — крейзі. Тато — спокійний. Мама вміє увернути кріпке слівце. Тато ж увертає метафори. Мама вміє посваритися так, шо навіть якщо винна вона, вибачення у неї проситимуть всі. Навіть ті, хто у сварці участі не мав щастя брати. тато не любить же таких стресів, тому йому легше мовчати, при цьому дати зрозуміти, що думки своєї він не змінив, але продовжувати драки не збирається…

.

А що спільного? Обоє гарно готують, обоє гарно співають. За плечима 29 років життя. Бідний тато Які ж вони щасливі!


Маю знайому. Знайомих.

Вона — Катя зі Львова. Він — Емір — її 3-річни син. Живуть в Стамбулі


Катін чоловік затребував розлучення, після того як вона його спалила зі скачками в гречку. Сина планував забрати, але не все в цьому світі продається.. Знаєте як я дізналася про них? Катін колишній чоловік найняв мене як перекладача документів для суду, де він збирався відібрати Еміра. Я вчинила геть не етично і полізла шукати Катю в інтернеті. Все таки українка і все таки я теж мама… Перекладати я йому не стала і назад переслала аванса, хай вже давится має.


Думалося, що всі ті суди триватимуть по п»ять слухань і роками. Ан нє. Все вирішили за раз. Еміра залишили з мамою (при чому суддя не панькався з татом), тата зобов»язали поселити маму з Еміром в гарній квартирі і оплачувати її + комунальні + аліменти справно платити.

У суду були докази зради того чоловіка, тому як би там не було, а гавнюка тре наказать.

Видумали,дітей від матері забирать. Придурок блін


хочу навчитися варити мило

хочу навчитися варити мило. Я вже знаю що його можна варити на основі мильній, а можна з нуля.

і ще дещо знаю, але цього не вистачає, аби почати. Крім того, в Тр немає всього, що мені треба. І то завжди мене дуже дратує і бість, бо всі мої мрії і хоббі відкладаються.

А то і зовсім зникають

миловаріння, варити мило, мило

миловаріння, варити мило, мило

Словом, мабуть замовлятиму все з України і вже мама в серпні все привезе. Якщо хто знає звідки краще замовити, або хто знає всі примудрості миловаріння (для мене це стало абсолютно чарівним і бажаним словом), то ж пишіть! розказуйте! діліться!!

про противне. і про високе.

все частіше я розумію, що те, як я живу зараз — дуже для мене. все правильно. і люди ті.


недавно мене занесло на ярмарку — всякі будівельні прибамбаси 10-тонні, все виключно по роботі. І був там модель — серб (моя тяга до балканських хлопців така сильна, шо вони мені вже десь на кожному кроці). І коли я минала його він якогось вчепився і почав позувати біля нашої невеличкої делегації. І потім у звіті ярмарки я побачила пару фоток де він і я. І такі ми гарні. І так все гармонічно.


Було б.


Винайшов серб адреси фірм, які відвідували ярмарку (по запрошенням ми ж туди ходили). Проробив нескладну операцію і та-дааам — додає мене в соц мережі. Говорить чогось турецькою. Я відмазуюся. Мої відмазки не сприймаються і нічо нам не преграда — ні дитина, ні чоловік. І все скотилося до фраз типу «в мене таких, як ти…» і «якби я захотів..» .

Мона було б обмежитися фотками, нє?


А звати то як гарно! Горан. Хай не Бреговіч. Але Горан. Але толку з гарного імені?

І я подумала, шо Бог наділив мене якоюсь чуйкою. Бо втюрюватися в таких — не доводилося. Опускатися до того, шо якби він захотів, то бігла б я на ходу вже задираючи спідницю — теж Всевишній милував.

***


Умберто Еко був в Стамбулі. 2 дні. Знали всі — від Італійського консульства до останнього студента універа. Всі крім мене. Взнала я 5 квітня. Рівно за годину до зустрічі. Впала в міні істерику, поки Хем не викликав таксі і ми не знялися до того університету. Охорона делікатно і 4 рази (!) попросила нас успокоїтися, бо місць нема навіть стоячих. І шо ті запрошення були роздані-розпродані ще в січні. І нє, Орхан Памук — який був там же і проводив дискусію з Еко — мене не помнить (то й не дивно, бо він мене і не мусить помнити, я безбожно брехунькала охороні шо ми з ним за панібрата).

Не побачила я Умберто Еко.

Цього разу.

Але ви ж знаєте вперту українську мене.

Єщьо нє вєчєр.


Захисні труси

В мене є одне мрія про Індію: поїхати туди, Тадж-Махал побачити.

Але в останній час там дуже неспокійно. Я про ті зґвалтування. І заряться індуси десь зачасту на іноземок, і групою. Дикість. Неймовірна і найдикучіша дикість — пхати шось насильно у жінку. Я вже й передумувала кілька разів. Думаю, може вони так помсту чинять за шось? Чи там з дівчатами геть туго?

Ну але сьогодні натрапила на новину про те, шо студенти індійські найшли вихід з ситуації — придумали захисні труси, які можуть вдовбенити ґвалтівника  струмом силою 3800 кіловольт. А ще ті труси якісь мудрі з джесемом надсилають зразу повідомлення в поліцію і батькам. Шось да буде.

Хай би от держава Індія взяла і закупила собі тих трусів і роздавала серед населення і туристів. А після шоку ґвалтівників на повторний сеанс електрошоку прямо в пеніс!! Шоб не зарилося, скатіна.


Настрій і одне фото

Для початку покажу вам сєкрєтну фотку, сто років тому, я була зовсім зелена. Але опинялася в правильному місці, в правильний час, а головне з правильними людьми. Зліва моя кума Лещук. Вона  кума в умі, бо на мент христин моєї дитини, її поперло в Німеччину, дописувати роботу з німецьким профехсором. Носило її по тим же «штрассе», де часто буває той, хто справа? Не знаю, попитаю. Знаю її 22 роки!! Ото то дааа… В мене таке враження шо вона, то троха мене. Ми навіть схожі, кажуть. В дитинстві буле схожі ще більше. Того, хто справа я знаю 11 років. Він мене не стільки багато, але кого довбе, пра?)) Він став рушієм моєї філології. Він став визначником смаку. Ліричним відступом. Таємним збоченим почуттям до письменника, але «збоченим» так по-первезійськи, геть не брудно-бридким, а чистим і літературним. В тому вся сіль. (хто не поняв, то Андрухович, Юрко)


Андрухович, Юля Лещук, Юля ТроцюкЦе фото демонструє мою скромну філософію життя: тільки ті, хто рідний і важливий. От ше є Гном-кума вона однодумиця моя, з нею я вже така я-я-я, шо навіть наодинці у ванній, я менш натуральна, як з нею. Лєна ше є моя, яка мені як менша сестра, мені хочеться її оберігати.

Саша і Руслан — це мої похресники, племінники і мої ж куми — хрестили Аду за традицією, яку ми самі придумали. Я хрестила їх. Вони моїх дітей, мої діти їх дітей і т.д.


І щемлива нота. Моєму Русі сьогодні аж 18. Важливий вік. А я  така вс*ана родичка, не поряд, хоч як же ж хотілося. Там усі: мама-тато подалися до Києва, прийдуть наші київські родичі, друзі Руслана.. А я зі скайпа. Куплю вина сьогодні. Включу українську польку якусь і сама погоцаю. Нє, ну чо сама, Аду візьму по-під руки, тай дамо лиха закаблукам 🙂


Хотіли йти сьогодні на екскурсію в Топ-капи. Але всі ше сплять, а туди їхати далеко. Так шо певно по печі коліньми ми поїдемо.

В Стамбулі весна. А весною мене тягне на романтику і ностальгію. Тому я знов беруся за якісь плани-мрії, шось роблю, до першого дощу.


Будьте поруч рідних і тих, кого ви любите.

любов в неті

чи існує така?
я думаю, шо симпатія може зародитися в неті, а вже любов народжується з першими дотиками та поцілунками.

Але з луни на землю. Геп!
Є в мене колєжанка. Турецька.
От вона на днях знайшла переписку свого чоловіка з бабами. В месенджері він просив сексі бейбі опен кем,  не можу забути твоїх губ, хочу відчути їх на дотик, які в тебе гарні плечі/коліна хочу побачити що вище колін і т.д. і не одній..

Дівчина в ступорі вже третій день. Очі спухші з плачу.
Усвідомлення того, що то якби не вельми зрада. А тааак — недозрадКа. Але біль то той самий. Чоловіку то вже довіри нема ніякої..
І якось так піти забратися нема як, бо ж не спав ні з ким. Але хіба тільки в спанні діло? Він то те вже все собі уявив, а може і вдовольнився над якоюсь з фоток. І знову таки — велиого криміналу нема, бо ж мужики, бачте но, завжди уявляють собі когось, і самозадовільняються теж. нема як і придертися.

А боліти то болить.
так шо питання во які: чи мона втюритися віртуально? і чи зрада в месенджері вважається зрадою?

 

Оуу який трансвестит

Пісня є така, стара вже правда, років з 6 їй чи 7 — Pass this on.

/відео не вставилося. Отже гляньте глазком самостійненько — The Knife — Pass This On/

Ну ясно, що білявка, яка вигинається звабливо — то чоловік. Але який чоловік!! Я вчора обрила весь інтернет і все дивилася на нього і дивилася. Рікард Енгфорс — шведський художник і модель. УУУ бейбі, — казала моя збоченська і ласа до чоловічої краси душа.


Rickard Engfors














Rickard Engfors

Rickard Engfors


Я дивилася навіть як він говорить на ютубі, який чоловічий гарно поставлений голос.

Ну і фото тої, на кого він часом перетворюється:

Rickard Engfors









Rickard Engfors

На його-дівчину я вже дивилася без грудних воплів «уу бейбі», але виглядає досить естетично.


Яким же було моїм полегшенням, коли сьогодні у інтерв»ю його прочитала що він нормальної орієнтації і не трансвестит зовсім. Це просто така цікава робота. Ну шось типу нашої Сердючки чи як.


Але там де він чоловік.. Ой ну шо сказать. Самі ж усе бачите.

І про відео — співає не він. Гурт складається з брата і сестри. Власне брат той шо підкотив танцювати до діви ночі, а дівчина з великими гарними очима часом з»являється у кадрі, перелякано дивлячись на те звабливе неподобство. Кліп крутий. Дуже крутий.

 

Кліч філологам

Треба той/та, хто говорить турецькою і російською. Не тільки говорить, а я грамотно — більш-менш грамотно — пише тур. і рос.  Для участі в одній оплачуваній штуці (моя задумка, дуже хороша). Ваше перебування на разі немає великого значення — мона все робити через інетрнет

Філологам, або тим, хто відвідував турецькі курси — просто мус мені написати 😉

 

і номер 2. Тре чисто бабаська порада. Це чи це?


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Подія — весілля начальника. Хема буде вдягнуто в тон (так шо даючи поради мені, ви вирішуєте і ого вдягальну долю на той вечір:).

Всьо. Кінець робочого дня, додому поскакала.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Carpe diem

У Південній Кореї дуже мало міжнародних компаній, які  мають працівників, що розмовляють англійською. Люди, які знають корейську і англійську отримують там у два рази більшу з/п. Це я злила вам інфу. Так би мовити до відома тих, хто планує вивчати/знає корейську.

 

***

Українка (по татові) Анхар Кочнєва утекла з сирійського нібито полону. Ну вона то геройка, нема мови. Чекаю історію у її ЖЖ, беру до уваги скептичні коментарі невіруючих у всю цю пригоду, а мені то все пахне блогерсько-журналістською авантюрою, де шось було, а шось і перебільшено. У будь-якому випадку чекаю розповідей самої Анхар.

***

У Луцьку одна «мама» продала 9-місячного сина. Малого забрала міліція. «Матір» позбавлять материнських прав і може посадять. А в Києві ще одна «мама» залишила новонароджене на дворі, на холоді. Типу піднесла до дитячого будинку. Нема слів засудження. Взагалі ніяких слів нема. Я б забрала малят. Якби хто дав.


В Стамбулі практично весна. Я вже хожу у балєтках (тоже мені балєріна). І в окулярах на пів пики.

І мрію про тату Carpe diem


Читаю Кен Кизи. Над кукушкиным гнездом. Таке трохи прозріння приємне книжкове. На цьому етапі треба була ця книжка

 

Memento mori

Відверто не хотілося писати.

Мала купу справ.

Головна подія — відсвяткували Адувану цілий рік! Себто вона у мене вже дівка. Неймовірна дитина. Я раніше спілкувалася з дітьми, але не знала, що бувають такі: ловить все на льоту, талановите, смішне, кумедне, хіхотливе, ніжне, лізе обійматися і руками і ногами. З»їла б. Ну чи вкусила б. Власне це я і роблю.


В садку дуже активна. Має собі друга, з яким і граються разом і ледве з одної тарілки не їдять. Доводиться нам — батькам — часом здибуватися і на вихідних, бо діти перестають дуріти, коли поруч одне одного. Вони собі тоді граються і обіймаються.

Писала я чи нє? Шо на всю їжу каже «сісіль» (іспанська прям, туди перетуди:))

А себе іменує «Дада».

Продовжує ходити на пальцях, чекаємо до 18 місяців, а далі побачимо.


На роботі все гуд. Я віддаюся процесу, насолоджуюся ним, розширюю кордони спілкування (діло доходить до Кореї, Індії та Німеччини)

Позаробочий проект заступорився, з тої причини шо пару днів я була не в собі. У мене знайшли затвердіння в грудях.

Передумала все.

Захотілося жити і по іншому. Переглянула позиції життєві: з усім погоджуюся, і лише деякі корективи вношу:

1) більше добра. тільки не показного, а анонімного.

2) менше агресії. в мене її і так мало, але тре виключити, або замінити на ігнор.

3) більше часу з рідними. їхні посмішки коштують більше за всі зарплатні.

4) балувати маму й тата. Заслужили вони.

5) не пасувати. не пасувати і не тупити. цей пункт входить у дію чогось тільки тоді, коли задумуєшся: а шо якшо шансу це зробити більше не буде?


Перевірка дала добрі результати. Тобто лікування тре і контроль, і капуритися мені ше рано.

Урок я засвоїла і от уже два дні життя у інших фарбах.