а давайте!

А давайте обмінюватися паперовими книжками і листами від руки.

Буде так романтично.

Чекання бандеролі, букв не в електронному форматі.


Моя перша «стопка» книг готова до міняйства:


1. Василь Шкляр. Ключ.

2. Дорис Лессинг. Пятый ребенок.

3. Набоков. Лоліта (укр.)

4. Матіос. Щоденник страченої.

5. Винничук. Мальва Ланда.

6. Р. Іваничук Вода з каменю. Саксаул у пісках.

7. Я. Вишневский. Повторение судьбы

8. Я. Вишневский. Любовница

9. Бегбедер. Каникулы в коме.

10. Загребельний. Євпраксія.

11. Загребельний. Юлія, або запрошення до самогубства.

12. В. Ерофеев. Лабиринт Один.

13. Артуро Перес-Реверте. Королева Юга.

14. Курков. Закон улитки.

15. Алхімік Коельо (він є у всіх мабуть, але вдруг))


Якшо когось зацікавила книженція, то в коментах пишіть яка і шо дасте почитати навзаєм. А далі вже по мейлу адресами перекинемося.


Наступна порція книжок дещо згодом, бо Ада зараз почне гризти Доріс Лесінг, мушу рятувати



 

Читанка лютого

Лютий — короткий місяць (в цьому році троха довший звичайного, та все ж…)

І ще до числа 4 чи 5 я ходила під кайфом від січневого Андруховича і відмовлялася братися за читання зовсім. Тому почала з потрібної зараз повчальної літератури.

 

1. Масару Ибука. После трех уже поздно. Такі книжки вважаю за потрібне читати тільки тому, щоб сформувати власну точку зору на виховання. І, скажу вам, що за 10-ти бальною шкалою ця книжка тягне на всі 9. Можна багато чого взяти для себе, дещо пристосувати до своїх поглядів-думок, але на загал книжка направду корисна мамашкам.

От, наприклад, винесла для себе просту таку думку, раніше до якої ума не хватило додуматися: дитинка приходить у світ як чистий аркуш. Для неї нове ВСЕ. І абсолютно ВСЕ вона сприйматиме як нову інформацію, вбиратиме у себе і маля не відає ще що саме для нього важко і недоступно, а що доступно і легко. Самі дорослі будують стіни для малявок і починають з ними сюсюкати, обмежувати їхній розвиток дитячими пісеньками (коли на ряду з дитячими можна давати слухати і класичні речі), читати тілько казочки і показувати курочок і ведмедиків. Ну ясне діло шо з картин Моне починати теж не треба, але обмежувати дитину чисто «дитячими» штучками теж не варто.


2. Жан Ледлофф. Как вырастить ребенка счастливым: принцип преемственности. Авторка поїхала у Північну Америку, пожила з племенами і викохала для себе цілу філософію виховання дітей. Скажу прямо: така філософія явно не для мене, тому аби не паплюжити книжку на цьому і закругляю мову про неї.


3. Всеволод Нестайко. Пятірка з хвостиком. Думаю, якщо дитинство і вдалося, то частково завдяки цьому письменнику. Його твори я згадую з таким теплом, з таким затишком на денці серця мого зашкарлублого, вони видаються мені такими рідними, моїм татом радженими… Ну згадайте балясочка «Тореодорів з Васюківки», «В країні сонячних зайчиків», «Одиниця з обманом», «Незвичайні пригоди у лісовій школі», «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків». А ще я знаю точно, що слово «чаріфон» я видерла з якоїсь його книжки, бо там так казали і я в дитинстві собі сообразила шо то єдиний правильний варіянт назви цього  потрібного апарату.

Отже, книжка про один шкільний клас, про стосунки дітей, про те, що дітки бувають різні і саме тому вони такі цікаві, справжні, дотепні.

Мені, як абсолютній фанатці дітей Планети Земля, книжка просто бальзам на душу.

4. Нарине Абгарян. Манюня. Це про цю книжку я казала шо канючитиму, — ну прочитайтеее!

Раз — книжка дико смішна. Вже з перших сторінок я сміялася вголос.

Авторка — звичайна собі вірменка, пише історію свого дитинства і про героїв своїх дитячих буднів. І там є одна така грозна вірменська тягова жінка — БА — так її називають. От власне вона в центрі всього цього діла і стоїть. І скільки ж жінок можна впізнати у ній. Це просто клад, джерело натхнення і взагалі центр Всесвіту. Авторка активно блогує і я вам навіть здам контору http://greenarine.livejournal.com/538.html /це лінка на перші її записи, відомості про книжку вже будуть пізніше/


5. Бегбедер. Любовь живет три года. Краще б не читала. Є книжки, які я сприймаю близько до серця ще й занадто. А коли відчуваю якийсь перегук з своїми умозаключеннями, то най його нишечком.

Словом тема така: кохання в силу своєї хімічности живе тільки три роки. Все, що відбувається потім можна назвати як завгодно але вже не коханням. Крім того, відлік варто починати або від женячки або від початку життя під одним дахом.

Два Хемових попередника, ну я про серйозні стосунки, —  не перевалили поріг трьохріччя. Я знаю про те, шо якшо себе не накручувати, то нічо не станеться, тре вірити і візуалізувати. Але! У мене є два докази. Крім того на той момент я могла собі дозволити звалити а зараз усе сурйозніше. І я дуже боюсь розлюбити.

Боїться цього і Бегбедер. І чи станеться це з ним взнаємо з останньої сторінки книжки. Або не взнаємо…


6. Шкляр. Залишенець. Про цю книжку вже писалося отутика


7. Комаровский Е. Начало жизни Вашего ребенка. Книжка я вам скажу — мирова. Таким лемкам як я — само в раз. Бо я таки схильна до крайнощів. Автор же з гумором (ще й з яким!) розказує про те, що дитину тре виховувать і доглядати за нею в нормальних природних умовах а не робити з неї тепличну квітку. Словом, інформація гарно структурована, все доходить швидко і вірю, шо моїй Аді повезло шо її мама прочитала цю книжку загодя (ще б якось донести цю інформацію до її бабусі — Хемової мами, яка вже приготувала сто-піцот одіялів-покривалів-пледів і всього іншого, чим планує гріти мою дитину турецьким літом!)

8. Жорж Перек Исчезновение. Ооооффф. Чуть голову не поламала собі об цю книжку. Я знаю, що читати треба все, аби потім могти порівняти або зрозуміти хоча б дещицю цього світу. Але ця книжка призвана ще більше заплутати. Жарти (подекуди дурні і не смішні), фантазія (підозрюю, що хвора місцями), філософія (без опору на будь-що). Про що роман? Про Зникнення. Про зникнення чого? — А от це вже кожен додумаю сам. Розумієте, коли такі загадки з самого початку роману, то важко втриматися і не позаписувати усіх питань на листок, аби по ходу відмічати на що відповідь знайшлася. У мене не знайшлося. не мій стиль (ну і то добре, а то я думала уже що я всеїдна з приводу книжок).


9. Подерев»янський Лесь. Кацапи. Ну це і не книжка зовсім, а просто драма в стилі Леся. І… я переросла. Мені не смішно. На матюках мені котилися очі під лоба і я шукала змісту між рядків. А між рядків не бачила нічого, окрім скомороства, блазнювання, фіглярства... Штука розрахована на тих, хто само на піку ненависті і їм може це видатися смішним і дотепним.

І це не моє, виявляється.

 

Бачите, серйозних книжок прочитано мало, але я намагалася виправитися. Крім того, мій мозок прагне троха спокою і мене пре на дитячі книжки, тому свій березень я починаю з легкої і потрібної дитячої літератури. І гарі ано всьо красним пламєнєм.

Читанка лютого

1. Масару Ибука. После трех уже поздно. Такі книжки вважаю за потрібне читати тільки тому, щоб сформувати власну точку зору на виховання. І, скажу вам, що за 10-ти бальною шкалою ця книжка тягне на всі 9. Можна багато чого взяти для себе, дещо пристосувати до своїх поглядів-думок, але на загал книжка направду корисна мамашкам.

От, наприклад, винесла для себе просту таку думку, раніше до якої ума не хватило додуматися: дитинка приходить у світ як чистий аркуш. Для неї нове ВСЕ. І абсолютно ВСЕ вона сприйматиме як нову інформацію, вбиратиме у себе і маля не відає ще що саме для нього важко і недоступно, а що доступно і легко. Самі дорослі будують стіни для малявок і починають з ними сюсюкати, обмежувати їхній розвиток дитячими пісеньками (коли на ряду з дитячими можна давати слухати і класичні речі), читати тілько казочки і показувати курочок і ведмедиків. Ну ясне діло шо з картин Моне починати теж не треба, але обмежувати дитину чисто «дитячими» штучками теж не варто.


2. Жан Ледлофф. Как вырастить ребенка счастливым: принцип преемственности. Авторка поїхала у Північну Америку, пожила з племенами і викохала для себе цілу філософію виховання дітей. Скажу прямо: така філософія явно не для мене, тому аби не паплюжити книжку на цьому і закругляю мову про неї.


3. Всеволод Нестайко. Пятірка з хвостиком. Думаю, якщо дитинство і вдалося, то частково завдяки цьому письменнику. Його твори я згадую з таким теплом, з таким затишком на денці серця мого зашкарлублого, вони видаються мені такими рідними, моїм татом радженими… Ну згадайте балясочка «Тореодорів з Васюківки», «В країні сонячних зайчиків», «Одиниця з обманом», «Незвичайні пригоди у лісовій школі», «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків». А ще я знаю точно, що слово «чаріфон» я видерла з якоїсь його книжки, бо там так казали і я в дитинстві собі сообразила шо то єдиний правильний варіянт назви цього  потрібного апарату.

Отже, книжка про один шкільний клас, про стосунки дітей, про те, що дітки бувають різні і саме тому вони такі цікаві, справжні, дотепні.

Мені, як абсолютній фанатці дітей Планети Земля, книжка просто бальзам на душу.

4. Нарине Абгарян. Манюня. Це про цю книжку я казала шо канючитиму, — ну прочитайтеее!

Раз — книжка дико смішна. Вже з перших сторінок я сміялася вголос.

Авторка — звичайна собі вірменка, пише історію свого дитинства і про героїв своїх дитячих буднів. І там є одна така грозна вірменська тягова жінка — БА — так її називають. От власне вона в центрі всього цього діла і стоїть. І скільки ж жінок можна впізнати у ній. Це просто клад, джерело натхнення і взагалі центр Всесвіту. Авторка активно блогує і я вам навіть здам контору http://greenarine.livejournal.com/538.html /це лінка на перші її записи, відомості про книжку вже будуть пізніше/


5. Бегбедер. Любовь живет три года. Краще б не читала. Є книжки, які я сприймаю близько до серця ще й занадто. А коли відчуваю якийсь перегук з своїми умозаключеннями, то най його нишечком.

Словом тема така: кохання в силу своєї хімічности живе тільки три роки. Все, що відбувається потім можна назвати як завгодно але вже не коханням. Крім того, відлік варто починати або від женячки або від початку життя під одним дахом.

Два Хемових попередника, ну я про серйозні стосунки, —  не перевалили поріг трьохріччя. Я знаю про те, шо якшо себе не накручувати, то нічо не станеться, тре вірити і візуалізувати. Але! У мене є два докази. Крім того на той момент я могла собі дозволити звалити а зараз усе сурйозніше. І я дуже боюсь розлюбити.

Боїться цього і Бегбедер. І чи станеться це з ним взнаємо з останньої сторінки книжки. Або не взнаємо…


6. Шкляр. Залишенець. Про цю книжку вже писалося отутика


7. Комаровский Е. Начало жизни Вашего ребенка. Книжка я вам скажу — мирова. Таким лемкам як я — само в раз. Бо я таки схильна до крайнощів. Автор же з гумором (ще й з яким!) розказує про те, що дитину тре виховувать і доглядати за нею в нормальних природних умовах а не робити з неї тепличну квітку. Словом, інформація гарно структурована, все доходить швидко і вірю, шо моїй Аді повезло шо її мама прочитала цю книжку загодя (ще б якось донести цю інформацію до її бабусі — Хемової мами, яка вже приготувала сто-піцот одіялів-покривалів-пледів і всього іншого, чим планує гріти мою дитину турецьким літом!)

8. Жорж Перек Исчезновение. Ооооффф. Чуть голову не поламала собі об цю книжку. Я знаю, що читати треба все, аби потім могти порівняти або зрозуміти хоча б дещицю цього світу. Але ця книжка призвана ще більше заплутати. Жарти (подекуди дурні і не смішні), фантазія (підозрюю, що хвора місцями), філософія (без опору на будь-що). Про що роман? Про Зникнення. Про зникнення чого? — А от це вже кожен додумаю сам. Розумієте, коли такі загадки з самого початку роману, то важко втриматися і не позаписувати усіх питань на листок, аби по ходу відмічати на що відповідь знайшлася. У мене не знайшлося. не мій стиль (ну і то добре, а то я думала уже що я всеїдна з приводу книжок).


9. Подерев»янський Лесь. Кацапи. Ну це і не книжка зовсім, а просто драма в стилі Леся. І… я переросла. Мені не смішно. На матюках мені котилися очі під лоба і я шукала змісту між рядків. А між рядків не бачила нічого, окрім скомороства, блазнювання, фіглярства... Штука розрахована на тих, хто само на піку ненависті і їм може це видатися смішним і дотепним.

І це не моє, виявляється.

 

Бачите, серйозних книжок прочитано мало, але я намагалася виправитися. Крім того, мій мозок прагне троха спокою і мене пре на дитячі книжки, тому свій березень я починаю з легкої і потрібної дитячої літератури. І гарі ано всьо красним пламєнєм.

Перший конкурс в житті

Юля Гном підбила мене на авантюру і я зареєструвалась в українському конкурсі блогів.

Але оскільки я часом таки лошок, то я не бачила коли адміни прийняли мою заяву, а з тим байрамом то і геть не заходила в ту стєпь.

А конкурс кінчається 13 листопада.


Отже, якшо вам нра мій блог то без сорому жміть. А якшо він вас виводить з себе, то там в тому конкурсі є багато учасників, комусь да поможіть 🙂

 

Феміна by Цитрина на конкурсі BUBA 2011

Застой на блоксі

 

Блокс.


Вже не вперше натикаюся на замітки блогерів блоксу про те, шо тут шось не ладиться і не робить. Змін нема.

Таки да.

Немає нових авторів. Старічки пишуть мало, бо якось в пусті ворота виходить. Хотілося б якогось руху, шоб всі ожили і запрацювали хоча б для обміну інформацією та рефлексіями між собою. Адміни забили болт на все.

 

Динамо-Бешикташ


Сьогодні реванш Динамо-Бешикташ.

Хто не знав, то моя свекрушенція затята фанатка Бешикташу, а я то Динамовська мадам. І хоч матч дивитися я буду в себе дома, а вона в себе, та знаю, шо вона буде ціпити зуби і крутити дулі шоб Бешикташ виграв.

Та я сподіваюсь шо ми виграємо ще раз.

Але йоли-пали, я почула дзвін та не знаю де він: ні Михалик ні Попов грати не будуть — хрєн з ними і без них справлялися, як тре було. А от під питанням присутність Шовковського і Шевченка — то вже новості. Концерт. Цирк на дроті. Небачено.

 

Курбан-Байрам

 

Тут всі готуються до Курбан-Байраму, шо буде в суботу. Світле свято. Майже Великдень, але ісламський. Люди веселі, раді і світлі. І вихідні аж до наступного четверга.

 

«Прийди Адо до ня радо» /с/

 

Узі показало шо ріст моєї Ади вже 26 см. То, я вам скажу, вже пів дівки. А вага  майже 300 грамів. Хай би та попаста дитина була здоровою і все нам було ок при пологах. А зараз нию від болю то в спині, то в копчику, то в шиї то ше десь. Але так тре для лялі, то я вже потерплю.

 

Читаю

 

Читаю Н. Фіалко «Кохання з першого погляду» — наградила мене цим шедевром Гном, шо ото гостила в мене.

Так шо?

На перший погляд — банально. І на другий теж. А на третій розумієш — шо весь світ вже занадто оригінальний, а книжка про звичайне. І ми за цим скучили. За сусідськими історіями, бабськими сплєтнями… А чому б і ні? Напружує момент, шо авториня занадто бавиться літературною мовою. Наприклад, сім»я в хаті шось там свариться, і тут батько такий:

— А давайте пиріжками поласуємо, що нам їх мама напекла.

Ну після сварки в хаті мужики так не говорять, пра? І слово «поласуємо» явно троха стилістично-запіднесене.

Для розради інтересно почитати і таке.

Але «Євпраксія» Загребельного ше і досі недочитана. Бо як гном дав мені стос книг то я вхопила перш Люко Дашвар, потім це оцю Фіалко, але проміс — після цього дочитую Євпраксію і документальну розвідку про дерев»яні храми України. А то я як гриць з конопель: то там вискочила, там скокнула і толку мало.

 

Про сестру чоловіка

 

А то великий гріх не любити рідну сестру чоловіка свого?

А якшо вона мене відверто бісить як людина?

Все в ній мені не так, хоч вона не сто баксів шоб я її любила, але хай вже хоч не наривається і не напрошується на контакт зі мною. А то її прям як муху на мед тягне до мене.

Суть претензій до неї: вона пуста зсередини. Її виперли зі школи за безвідповідальність. Вона хамка. Але вміє грати роль добренької. До мами своєї скаче як коршун, а до Хема мого така вічлива шо хоть до рани прикладай. Та він у мене все січе і її брехливу натуру тож.

А я впадаю в ступор від того, шо мені тре з нею час від часу спілкуватися.

 

Я заррразою стала

 

Я стала дико різка. Відверта. І в той момент коли я вже рублю правду матку я можу сичати агресивно. А не говорити. Мені не нра така моя поведінка і я все ще зручно скидаю то діло на гормони. Але то якась така глобальна зміна. Раніше я спокійно доводила свою думку, вислуховувала інших і робила висновки. А зараз які там в жопу висновки? Виступила, посичала, дверима гуп і пішли мої опоненти кібінєматєрі. То крок униз. Або ж я втомилася багато говорити і без толку.


Є питання по роботі Blox.ua

Я потім, напевне, видалю цей пост, але треба знайти відповіді на деякі питання, що стосується блоггерства на блозі.

1. Чи можна зробити так, аби незареєстровані користувачі не залишали коментів? (я не кажу, що хочу цього для себе, але просто цікаво, бо деякі особи надто близько приймають до серця мої пости і намагаються донести моєму коханому яка я брехуха:))))

2. Чи правда, що на блоксі рейтинг на пряму залежить від коментарів?

3. Чи модерують адміни падлючі пости (з відвертими порно назвами) якщо ні, то чому???

4. Чи планують розробники блоксу уперачити десь віконечко, де можна було б прописувати теги?? І якщо хтось їх уже пише, то куди?

Чи повинна я навчитись готувати? фак оооф

Сталий стереотип про те, що жінка повинна вміти готувати їжу настільки в’ївся в голову масам, що коли я чистосердечно зізнаюсь «Я не вмію готувати», то реакція часом геть нафіг дратує: «Ти ж дівчинааа!», «А тебе мама не навчила?», «А як ти чоловіка годуватимеш?». Словом, я маю заготовлені відповіді на всі оці риторичні питання-висловлення, та зараз я вже, як то кажуть «забила болт», і навіть і не прагну довести свою думку.
Я злегка лукавлю. Я хочу прояснити свою позицію щодо цього, але 1 раз і у письмовій формі, а потім тільки роздаватиму роздрукований текст на папірчиках усім «турбувальникам» мого спокою 🙂


*** Так, я дівчина. Але крім того, що дівчина, ще й соціальна одиниця. З власними потребами і бажаннями. Оскільки, дякувати Богу, моє Его не сліпе і не глухе, а цілком здатне до повноцінних волевиявлень, то тут все просто: кулінарія мене просто не цікавить. Це не моє хоббі. Вона не стоїть для мене на рівні з літературою, журналістикою, катанням на конях, спогляданням моря, поцілунками з коханим, ходінням на концерти і т.д. Себто, я не можу займатися кулінарією з таким натхненням, як займаюся отими вищевказаними речами. То навіщо продукувати сурогат? Нащо мушу робити те, чого не вмію і не прагну вміти?
Нехай цим займаються люди, які кохаються у спеціях, у поєднаннях смаків та ароматів, у перегляданні кулінарних шоу. Адже кожному своє, — досить проста істина.

*** І мама чесно та завзято намагалася мене вчити варити борщі, ліпити вареники, крутити голубці та ін. Більше того, я справді знаю як це робити і при крайній потребі, здихаючи з голоду, я все таки могла б утнути якусь їстівну штуку. Та задоволення від процесу, «штуки заради штуки» (за Франком) не відбудеться точно.

*** Щодо годування власного чоловіка, до серця чийого шлях начебто через шлунок (бууе, суціальна фізіологія), то… То я знайду чим зайняти свого чоловіка, допоки їжу готуватиме кухар або мама (його чи моя). Ще в «ідеальнішому ідеалі» — чоловік годуватиме себе і мене, бо любить стирчати на кухні. 

На все можна знайти пояснення. Та вела я цю розмову до такої сили: займатися варто тим, чим хочеться і тільки тоді, ОТЕ заняття вдаватиметься.

Епідемія грипу. Зачепило?

Захворів мій племінник, йому 10 рочків, він талановитий хлопчик, грає за Динамо Київ. Всі аналізи і обстеження вказують на ангіну прогресуючу, легені перевряємо щоразу. Та коли температура сягнула 40,1 у нас був шок, сльози, паніка. Швидка не встигає виїжджати на усі виклики по Києву (це при тому, що в Києві начеб то епідемії грипу ще нема). Дурдом!

Я дуже хочу аби всі дітки, які хворі сьогодні, зібралися з силами і побороли цю незрозумілу хворобу, аби їхні батьки найшли в собі сили, аби пітримати малят. Здорових людей прошу робити все для того, аби не втрапити у це колесо хвороби, бережіться будьласочка. не можна дозволити придуркуватим вірусам здолати Україну!

Меланхолія жіночого роду

Кружляв жовтий мокрий листок, падаючи, приклеївся мені на щоку-ніс… «Тож холодно, паршивцю!», — верескнула я. Та йому потепліло, сам злітати не хотів. Руками змахнула його.

********

В квартирі було так непривітно і холодно, що роздягатися і почуватися «як  удома» бажання не було. Такий дурний період, адже опалення включають з 15 числа, а було тільки 13, холод нереальний.

Статтю в журналі відхилили і забракували.

Робота втомлювала, бо було нудною, дурною і механічною.

Душа навість свята не прагла, хотілось постраждать.

Я замислювалась про те, чого в житті вже досягла? Крім того, що навчилася точити ляси та записувати їх — нічого. Хотілось, аби прийшов якийсь закоханий у тебе мен і вирішив усі твої проблеми. Але щоб він нічого не хотів навзаєм. Потім згадала, що, як правило, такі мени надто вибагливі, і якщо ходити у такому одязі як ото я зараз (бо в хаті холодно), то не бачити мені його, як власних вух. Ну й до курвиної мами. Треба дуже.

********

Буває так, що стосунки набридають усі за раз. Я ж розумію — осінь. Гарячі барви тільки на листі. Ну і в чашці з чаєм. Ви знаєте, що люди спиваються найчастіше восени? Ну то й їжаку зрозуміло, але якось не хочеться приєднатися до тієї когорти… чи хочеться? А чим погано жити веселіше, аніж зараз? Кому, власне, здалася ця дурнувата реальність? Навіщо її сприймати, якщо не сприймати її набагато краще?

********

Я б хотіла жити в іншій країні. Тільки тому, що надто люблю Україну і бачити оце позорисько просто нема сили. Ви запитаєте, а чого ж, ласкава пані, тільки язиком меле, а нічо не робить?! Я намагалась робити і коли побачила таке несвідоме стовпотворіння політиків, які як Лебідь, Щука і Рак в різні боки деруть країну, то…

Я не ображаюсь на країну. Я не дружу з деякими політиками.

 

 

Меланхолія жіночого роду.

От чого ми — дівки — ніяк не вгомонимося і завжди у всьому шукаємо підтексту? А ще ми в полоні власної меланхолії. Коли все спокійно — нам не вистачає пристрасті. Коли багато шквалу в стосунках — нам подавай рівноваги. Я  сама від себе втомлююсь. Адже ніхто так мене не заплутує, як я сама. Найскладніша людина живе в мені, і того чорта залюбки вигнала б. Може, якби мої бажання і плани були ясніші, то 1) я б не була такою невгамовною, 2) люди навколо тільки подякували б.

Хочу змін. Але насамперед в собі. Треба втримуватися від шалу імпульсивних рішень і слів.