Молитви від заторів

Кожен день ми з Хемом проводимо по три години у машині. Через затори на дорогах. Так то там тої дороги — фігня. За пів години були б на місці.

Як вже ми себе не розраджували. і книжки аудіо слухали. Я розкладала сидіння і спала. Робила макіяж (але раз один бовдур підрізав, і я всунула олівця в око — припинила цю практику), скачували відео і дивилися (для водія дуже не корисно і небезпечно). Зупинилися на стандарті — слухать радіо.


І є в Туреччині два дурня, які займаються словоплетінням по радіо.

А я ржу. Гигочу. Корчуся.

Хем аж лягає зо сміху на руль.

Кожного ранку вони моляться аби Аллах повідкривав дороги, поміг водієві фури, шо перекрив дорогу на Авджиларі, пошвидше змінити колесо, аби в метробусі не дійшло до спаровування хай теж поможе Аллах. Богохульство. Але від цих пробок уже всі дуріють.

Поможе тільки сміх

українські місяці

Добралися мої рідні

Зрештою вже зблизька подивляться на те, як я живу. Знаю, їм здавалося що я Роксоляна, в мене є палац і Хем мій ніхто інший якСултан  СулЮйман Прекрасний 🙂 І вони троха неочікували того, що живу я на четвертому поверсі, в квартирі моїй є вентелятори замість слуг, які махали б на нас віялами з павиного пір’я.


Поки ходимо-гуляємо. Ще в шось серйозне типу Султан Ахмета не ходили, почекаємо мого дядька з дружиною, які прилетять через три тижні і вже одним махом їх прожену по тим місцям.


Я обжерлася московською ковбасою, шпротами і цукОрками Рафаелло закусила. От таких збочений смак, а шо дєлать, скучилася..


Трохи переживаю, чи не буде їм скучно дома.. Ну тато малюватиме трошки, Аду вчитимуть віршів якихось, мама взяла на себе господарство моє немудрьоне. А шо ще? Чим зайняти батьків?

Принципи

Завжди вважала себе принциповою. А тато казав шо це впертість.  І зараз так гордо прямо речетативом скажу: зате мені ніколи не було соромно перед собою.

Моя робота  не часто фіґурувала у блозі спеціальною темою. Це тому, що нам не можна розмовляти про нашу компанію.

В загальному таке: офіс знаходиться у дуже хорошому місці. Зарплату платять достойну. Але стресу стільки, що не хочеться нічого неземного…але я пристосовувалася.

Вважала, що коли я вже потрапила сюди, то «для чогось».

Ну наприклад: стати сильнішою. набратися досвіду, якого набратися не могла б у іншому місці, навчитися дипломатичності, гратися в ігри для розуму… Зрештою, тут у мене з»явилася чи не вперше в Туреччині споріднена душа, яка читає майже те ж, що читаю я, яка має споріднений з моїм спосіб думок.

 

І все б нічого, аби мене не задрала надмірна дипломатичність мого зам-шефа (це не головний шеф, а його зам, але віднедавна став моїм, ми працюємо з ним у парі). Так от, я побачила, що йому до лампочки власна гідність. Йому головне вигідні умови, для цього він ладен лизати зад усім без винятку. Мене це коробило-коробило і плавненько я підійшла до думки що не можу терпіти цього більше у своєму житті (адже він намагався аморально змусити і мене лизати комусь зад)…

 

А тут новина: найголовніший-шеф-над-усіма-шефами-шеф придумав вигадку — підписати бумагу, підтвердити її у юриста, мовляв так і так, крок у ліво і з тебе або з твоєї родини здирають таку суму з стількома нулями, яку в житті ти не мацав.

А якщо ні, то з/п у руки і пішов з компанії.

Це стало останньою краплею. Бо мало того, що таких грошей я не заплачу (це навіть при тій умові що будь яку шкоду компанії я не збираюся наносити, але питання в іншому), бісить така невіра і недовіра своїм кадрам, яких ти сам і обирав.

 

Ну власне все. Чекаємо на засновника компанії, який побачить списки, де в «не підписало» є лиша два імені на всю компанію. Я і той, хто наймав мене на роботу, тобто мій шеф. Дивно,  нас з ним це якось об»єднало.

Він і я — не дозволили ми ставити нам умови. Це так гарно звучить, але обоє залишаємося без роботи, зато при достоїнстві…

Він то знав, що піде, бо це той «звержений титан», який в компанії добував. А я просто я… не витримала несправедливості.

Ну й фіг.

Знову в пошуках.

 

і про звержених титанів

От сиділа собі тихенько в Дідімі і жила скромно, без над-подій.

А тут що не день. то ЩОСЬ. Стамбул.

Я вже втратила ту вервечку подій, про які мала розповісти.


Найсумніше і найтрагічніше — загинули молоді дівчата, одногрупниця та однокурсниця. Гарні і молоді. шок не минає уже 6 днів, а завтра рівно тиждень з тієї страшної аварії на Волині.. У сні бачила сьогодні Іру. І я розуміла, що вона мертва, але я її бачу.. прокинулася, а я вся аж затерпла від страху..  Втрачати друзів, твого віку, молодих і талановитих, в таких дурних халепах на дорогах — жахіття..


Мого начальника прибирають з посту. Оцього страшного, високого і грозного титана і тирана, якого я уникаю в офісі, шоб часом не попасти під гарячу руку — прибирають. бо є вищі. А вищі судять строго. І тепер мого начальника-титана мені шкода. він вже не здається  таким вредним. У зверженому титані титанства вже не лишається. А якась жорсткість просто людська. А вона вже не така страшна.


Ну і я знов увійшла у той стан незадоволення. Коли я пожала плоди переїзду… звикла до нового, на роботі адаптувалася і більш менш починаю бачити перспективи.

І тут мені стає нудно. Так було завжди. Я вже навіть не дивуюся. Постійні переїзди, оця перекотипольська доля — це єдине що мені дісталося у спадок від циганських предків. Не можу сидіти на місці довго.

— Може нам поїхати в Америку_ — каже мені Хем на повному серйозі.

— Ти ж не любиш переїзди, — кажу вже я

— Я бачу, що тобі не сидиться. Думаю, що вже після Америки тобі не захочеться кудись їхати (не тому що так класно, а тому що далеко)..


І тут я йому нічого не можу обіцяти. Бо є ще ж Африка, Австралія, Антрактида..

Але я відчуваю, що від Стамбулу я не взяла ще всього. Ще я тут.


***


Тема два, поки що дайджестом.


Мав бути у Стамбулі фолк фестиваль.

І каже моя Юля Трохимівна, та, котра в Іспанія, мій колишній класний керівник, у якій я душі не чаю, —  то каже мені Ю.Т. що приїде на той фестиваль її подруга Марія «соломка» Кравчук, і я мушу зустрітися з нею. Я сприйняла це як пряму вказівку до дії і в суботу, коли кажуть фестиваль почався, взяла Аду і Хема і поїхали ми туди. Обійшли всіх організаторів і знайшли Марію.


Вона прекрасна і талановита. Світла-світла жінка з чудесними руками, які уміють робити дива. Так я ходила до неї кілька разів, бо не могла втихомиритися

Марія Кравчук, фестиваль у Стамбулі

 

Ніколи не думала

Ніколи не думала, шо всє уйдут, а я астанусь 🙂

6 місяців на цій роботі у Стамбулі.

7 людей звілнено (або самі звільнилися). з 18 людей нас залишилось 11. Ще когось планують взяти.

Цікаво те, що позавчора я сама збирала чумайдани, аби піти.

Робота в стресі, зовнішня торгівля, примудрості логістики (при відсутності логіста на фірмі, бо ж звільнилася), шеф з підірваними нервами, можливості помилок на кожному кроці… Та нафіг нада? — думаю собі я.


З понеділка у мене роботи в два рази більше стає. Є якийсь додаток до з/п, але не в два рази (сподіваюся, що тільки поки шо).

Я не думала, що моя кра»єра буде будуватися настільки далеко від творчости, переплететься з замовленнями  запчастин до будівельних агрегатів і що я на цьому почну малєнько розумітися.

Але паралельно розвивати в собі і це — дуже корисно, я вважаю 🙂


З людьми сходишся. А вони йдуть працювати в іншу компанію. Але все до кращого. Усім нам щастя і успіху в кар»єрі.

буденне


Ти можеш досягти добрим словом і пістолетом більшого, ніж просто добрим словом.

Світ преналежить терплячим.

Деякі поводяться обережно, щоб не програти. Граючи обережно, ти однозначно програєш.

Немає нічого легше обіцянки.

Будь гнучким. Як тільки ти перестав бути гнучким — ти помер. Будь гнучким. Це викуване з металу і абсолютно негнучке правило. Найбільш гнучкий елемент поступово стає контролюючим в системі.

Якщо брешеш, будь короткий.

Випадкових збігів не буває.

Прислухайся до порад, які дають тобі перевагу. Нікому не давай таких порад.

Чи не пробуй глибину річки двома ногами.

Завжди витягай змію з нори чужими руками.

Чи не тряси зелену яблуню — коли яблуко дозріє, воно впаде саме.

Не чіпай проблему, поки проблема не чіпає тебе.

Будь коректний з усіма, товариський з багатьма, близьким з обраними, другом одиницям.

Дурень той, хто не може заховати свою мудрість.

Рибу вбиває відкритий рот.

Час від часу терпи дурнів — можеш дізнатися щось вартісне. Але ніколи не сперечайся з ними.

Не суди по людях по тому, що про них говорять.

Хвилина терпіння — десять років комфорту.

Орел не полює на мух.

Ти можеш досягти добрим словом і пістолетом більшого, ніж просто добрим словом.


Сьогодні зранку в метробусі та сама фігня: жінка з малою дитинкою у слінгові і ще з троха більшою за руку стоїть і ніхто не підніме заду свого. Всі «сплять» з навушниками у вухах. Недарма ходять легенди про безсердечність масової психології: ніхто не встає, то і я не встану. Одна дівчина їх повстидала. Я бекнула пару слів (ше й до мого позору на слові verebilir mi — запуталася, бо воно мені тяжке)… і всі просто глянули втомлено ніхто не підвівся.

І тут один дядько такий в сорочці лляній, з відрощеним подекуди сивим волосям, в темних окулярах — викапаний мафіозі — каже: «Якшо зараз ти (тикає пальцем в одного хлопа), ти (в другого) або ти (в молоду дівчину) не підведете свої зади, я вас викину звідси на наступній зупинці. Повинні встидатися!!» І сказав то суворо, але так притишено, шо мені аж самій страшно стало. Встало два хлопа, жінка сіла з дитиною, а біля неї її мала примостилася…


Світ належить терплячим.

Я терпіла одну крикливу бабу на роботі 5 місяців. Не те шо б я її не любила, але в мене закрадалася думка, шо хтось з нас повинен піти звідси, бо разом нам тут мало місця. Її звільнили. За помилки. Але то їй на руку. Бо вона одружується, їй треба готуватися до весілля і облаштовувати новопридбаний будинок. А після весілля вона йде на роботу з більшою з/п. Я вичекала спокою на роботі, а вона отримала те, чого хотіла.


Випадкових збігів не буває.

Не буває. Доведено передоведено, що деякі люди з»являються  в житті на один день, а змінюють його протікання безповоротно і назавжди. Тут має бути історія про Густаво — іспанця, з яким моя сім»я познайомилася зовсім випадково і який змінив наш світогляд раз і назавжди. Але про нього іншим разом. Занадто свіже.


Прислухайся до порад, які дають тобі перевагу. Нікому не давай таких порад.


Ця фраза розкаже вам про мою роботу більше, аніж я б писала тут трьох метрові пости. В офісі не можна нікому довіряти, є дві дівчини з якими я здружилася і ми намагаємося тримати фронт. Але сили не рівні у плані інтриг і хитрощів (підстави в документах, підробка підписів, доноси і т.д.) Наша ж перевага — гнучкість, розум і здатність вирішувати швидко.

Коли в колективі не діляться інформацією на благо фірми, тому що конкуренція, то вже проблема фірми. Неправельний колектив. Тому видираючи якусь інфу ти швидко її опрацьовуєш, кидаєш в робочий процес і намагаєшся не видавати своїх робочих секретів. Психологічно неможливо тяжко. Але така плата за фінансово пристойну щомісячну плату.


Будь коректний з усіма, товариський з багатьма, близьким з обраними, другом одиницями.


Мій лозунг в Стамбулі. Я стала на диво коректною. Це місто взагалі дуже коректне. Але байдуже.

Я вже не закочую очі, коли мені шось не подобається. Просто йду звідти, або мовчки перечікую.

 

Скоро приїдуть мама і тато. Через півтора місяці буде у мене дома українська мова-жарти-співи. Ада бере вихідні в садку, бо буде розвлікати дідусю і бабусю. Дідіусь з бабусею ж понакуплювали українських книжечок і нот, бо будуть «образовувати» мою півторарічну дитину.


Я живу досить далеко від свекрів. І тому почуваюся гармонійно. Є навіть почуття вдячности їм і тепла.

І є сум за Дідімом. От цього я зовсім неочікувала. Бо ж Стамбул не тільки місто душі та Босфору. А тут не дають місця старшим і вагітним у транспорті, тут люди в стресі великого міста, тут на роботі мусиш бути вовком, шоб тебе не з»їли як зайця. Прямо турецький Нью-Йорк. Най з неповторною душею, а все ж жорстокий.


Менше як через місяць третя річниця одруження з Хемом. І як завжди хочу подарувати шось таке такеее і влізти у бюджет, з якого треба облаштувати нову зйомну і виплачувати за той дім, який купуємо. Чи може знов кинути кліч по світу і зробити якийсь флеш моб сюрприз — на відео зняти — чи як? хто які ідеї вміє, знає??

 

стамбульські збоченці

В Стамбулі, виявляється, багато збоченців. У метробусах мужики прагнуть обмацати і доторкнутися своїми причандалами до представниць жіночої статі. Вільно почуваються, якщо бачать перед собою іноземку.


Для мене то вже звичайна практика. Мабуть, настане такий день, коли я махну на все рукой, мовляв, хай уже мацає, якшо йому брак чогось, аби не дуже страшний на морді.

Жартую. Сумно жартую.

Новини з турецької революції

Ситуація в Туреччині набаває масштабу: приблизно 300 осіб поранені, з них 15 тяжко поранені,  кілька осіб загинуло. поліція оточує людей і кидає у них шашки прямо зблизька, не допускає швидку допомогу до постраждалих.. громадянська війна.


прем»єр міністр Ердоган у промові сьогодні казав шо все безневинно і шо поліція більше так не буде, але під вечір поліція як здуріла і почала поводитися агресивно. Люди у твітері і фейсбуці просять про допомогу. Люди, що живуть поруч масових акцій пишуть свої номери і приймають втікачів у себе дома. Церкви іноземних відомств відкрили свої двері для протестуючих, а міліція у такі заходити не має права. Лікарі пишуть свої телефони і готові прийти на допомогу 24 години на добу.


Страшно, але ця революція має до чогось привести

 

Туреччина, революція в Туреччині, Стамбул

Кануні Сулейман — наш чувак

На акцію протесту в Стамбулі вийшов і наш улюблений актор, який грає в «роксолані», тобто у «Величному столітті» — Muhteşem Yuzyıl — Халіт Ергенч, Султан Сулейман

Нап»ялив маску і пішов. Своїм пркикладом довів, шо повставати боятися не треба. Влада ще не господь Бог.. Молодець! аж зауважала і його (раніше теж поважала, а зараз аж за край) і історію турецьку і навіть їхні серіали.

Халит Эргенч, султан сулейман, великолепный век, величне століття, Халіт Ергенч, сутички в Туреччині, революція в Стамбулі


Халит Эргенч, султан сулейман, великолепный век, величне століття, Халіт Ергенч, сутички в Туреччині, революція в Стамбулі


Думаю, шо і «Роксолана-Хюррем» б вийшла, якби була в Стамбулі. Але зараз вона в Берліні, бо в неї депресія, її вивертає від Туреччини..

На Таксімі й надалі купа народу. Люди намагаються захистити парк у центрі Стамбулу від забудов..