З запізненям наважилася до написаня теми, яка вимагає ох якої політкоректності та релігійної терпимості. Мені то не трудно, бо я людина всі-релігії-поважаюча. Та, певне, знайдуться такі, які казатимуть «чого ото лізти у цю тему?». Зразу ж відповім: в тему лізу не задля розставляння усіх крапок над «і» у стосунках християнів та мусульманів, взагалі цього не торкатимуся, а задля можливості дати зрозуміти деякі царини іншим. Я не претендую на знаня всезнайки та миротворця, Боже борони.
Начньом-с.
Всі в курсі, що віруючі люди бувають різними. Не візьмуся розбиратися зараз у всіх течіях мусульманства чи християнства, я про те, що бувають релігійні фанатики, бувають глибоко віруючі, бувють щиро-світло-віруючі, бувають такі, які релігію змішують з політикою, від чого перша страждає. То не остаточна класифікація та й не класифікація зовсім.
Серед мусульманів глибоко віруючих набагато більше, аніж серед християнів. І тому купа причин, наприклад хоча б така, що в кількісному відношення мусульманів більше, аніж християнів.
Карочє, бліже к тємє.
Люди приходять в іслам не випадково. Так не буває. Вони зважено хочуть наблизитися до Бога і це їх право. Кажуть, найчастіше, коли людина змінює релігію, вона змінює її на мусульманство.
Ще одна особливість ісламу в тому, що там крутий приміс традицій: родино-побутових, правових, громадянських. Сьогодні часом тяжко розрізнити де релігія де традиція і чи є якесь пояснення потрібної теми в Корані, чи нема, — зрештою, тлумаченя Корану ох яке різне. До таких тем відносяться чоловіче «обрізання» та жіноче «вирізаня»; про винищування усіх «невірних» на землі, про т.зв. «священу війну» і т.д.
Серед мусульманів маю друзів. З деякими з них тему релігії ніколи не чіпали, вони відносяться до того ревно. З деякими відкрито говорили про плюси та мінуси релігійності.
Тут, в Туреччині, картина досить інтересна.
Жінки-мусульманки, або як себе поводити «правильно»
На Заході Туреччини, де я живу, покритих жінок мало, біля мечеті нема стовпотворія народу. Дівулі ходять у геть «западеньському» одязі не стримуючи себе в голосному сміхові і не відмовляючи у макіяжеві. Є, ясний пень, геть скромні. Збереглися основні мусульманські устої щодо батьків: їх поважають. Бережуть і т.д. Тут усе перейшло на рівеь традицій і життєвого закону, мало хто вбачає у всьому цьому релігію.
Недавно довелося мені побувати як то кажуть у «крайній» Туреччині, на Сході. Де і покриті, і в довгому, і намаз, як положено, 5 разів у день. У мене наперед позабирали «розпутний» одяг і декоративну косметику, провели майстер клас по цілуваню рук і прикладання потім їх до лоба (до цього часу я то робила не так) і різкому вкляканню при з’яві старшого в порозі. Сидіти я мала тіко з рівною спиною, задницю не виставляти і не вип’ячувати, зуби дарма не скалити і т.д.
«Па жизні» все було набагато легше, бо й на Сході люди живуть і сміються. Просто при всьому тому, що люди там ще більш гостинніші ніж на Заході (я думала, шо вже куда далі), вони закритіші у своєму світі. Ніхто з них не говорив про проблеми чи труднощі (наскільки я поняв з своїми «глибочайшими» знаннями мови турецької) – хоча вони у їх певно таки є. Ніхто не заводив дурнуватих розмов і не бовкав пліток, — просто я для них хай яка вже хороша гостя, та все одно чужа чужаниця і при мені вони не відкрилися б ні на кварточку…
Закриті жінки хочуть бути закритими. І якшо Ви бачите жінку з покритою головою, повірте, то не чоловік заставив, а жінка сама так хоче (у більшості випадків). До цього бажаня її штовхають традиції та особисті релігійні переконання. Жінки возмущаються і піднімають брови, коли чують про претензії, мовляв, ми країна демократична, вже познімайте ті платки нарешті. Ан-ні! Вони не хочуть втрачати своє особливе обличчя, і в цьому теж їх право, здобуте і набуте віками.
Коли я побачила як багато часу вони проводять дома і займаються домашніми справами/дітьми/чоловіками – я афігєла. Коли скажу, шо є такі, які працюють – лоханусь. Бо працює більшість. Є такі, які працюють вдома. Бо вони так хочуть. Бо так хочуть їх чоловіки. Бо так робили їхні мами.
Такі жінки героїні, скажу я вам. І не манджу зараз, а правду кажу. Вони вже зранку починають працювати: застеляють ліжка не так як я — скрутила і сховала, вони перетрясають усю постіль, вибивають у садах/на балконах; вони начищають посуд до блиску і полощуть стакани для чаю у ростворі яблочного оцту, шоб блищали; вбивають мікроби у ваннах-раковинах-на плитці покруче любого «рейда», своїми, їм відомими і перевіреними способами. Готують смачно і багато і не ниють, як нєкатариє «кухня це не моє».
Найдивовижніше те, що вони взагалі не ниють. Кайфують від того, шо хайзяйки і у них є родини; що вони мають чоловіків і можуть за ними доглядати: підносити, забирати, подавати, догождати… Словом, то вам не з качалкою на порозі стрічать і кричати «гроші получив?».
То я все узагальнюю, але таку картину я побачила і розумію шо всюди різні люди, але тут більшість отаких.
Чоловіки мусульмани, або грозність понад усе
Про чоловіків мусульманів теж є що сказать. У кожному з них явно чи приховано живе тиран та деспот, різної величини. У деяких деспотяра не проявляється зовсім, бо затюканий любов’ю. У більшості випадках – прояляється у певних ситуаціях.
Релігійні чоловіки – тверді як кремінь. У них переконання і проти них не попре жоден довід. Як правило, переконання дістаються у спадок – так заповідав Аллах, прадід та дід. Вони вимагають релігійності від своєї сім’ї, але не наказують відкрито, а переконують. І що цікаво, слухаючи таких доморощених богословів – віриш їм. Вогні в очах – нормальні такі світила.
Є такі, які думають, шо жінку треба виховувати, і прикластися чимось тяжким не гріх і почухати кулаком по спині – тєма абична. І сором тим, хто в таких діях прикривається Аллахом, — бо нема такого в Корані. Як нема і зневажати жінку; ображати інші релігії…
Гуртом мусульмани – сила. Їх багато, вони вперті і перекнані в своїй правоті. У них своя правда і ніхто не має право втручатися туди, де їм нічого не зрозуміло. В ісламові НЕмусульманин не розбереться без 100 грам допомоги. Вони не лізтимуть першими на рожон, якшо їх не чіпати, за винятком угрупувань а-ля Алькаїди, про яку говорити не беруся, але не вважаю таких віруючими, не всіх дурних війна побила, як то кажуть.
***
Сиділи на пляжі з Хемом недалеко гуркотіли жінки, не ховалися і не никалися в своїх закритих убраннях. Одна почала поспіхом витирати очі і все ясніше щось говорити. Я зрозуміла, що вона ображена і звіряється подругам про щось… «Певно чоловік недобрий, скатіна така. Скіко вже жінок ображати мона?», — думалось мені. Та Хем переклав, мовлялв, один турист, що живе у їхньому будинку сказав шо ніякого Аллаха нема, а вона йому доказувала, а він всьоравно не вірив… От їй терпець урвався доказувати, вона й плаче тепер. Не виє і не гуде, а просто витирає сльози, бо їй забракло доказів для невіруючого.
Отакі вони віддані в своїй справжній і чистій любові, а в любові я ніколи зроду віку нічого поганого не бачила.