Тут у нас такий вітер, період зміни погоди і на вулицю вийти практично нереально. Тому я вирішила сьогодні не буянити, посидіти дома з какао, поговорити.. Але Хем на роботі. І поговорити мені нема з ким.
Мене турбує його стан. В нього складний період і він, як сильний, намагається цього не показати. Але талантом актора Бог його не наділив і бачу я його як на долоні.
Хем вихідець з хорошого роду. Він народився на крайній Туреччині, під Сирією. Відбулося масове переселення, т.як 25 років назад влада вирішила зрошувати саме ту землю, де жили люди. Тамтешні курди гурбою переїхали на захід країни. І зажили.
Народ дуже працьовитий. За перше п»ятиріччя у всього поселення вже були гарно оздобленні будинки, у більшості машини і взагалі їм велося ок.
Сім»я Хема відкрила ресторан. Тато став «агою» — (президентом поселення :)) і їх родина не знала нужди. Ну не те щоб вони олігархи, але жили вище середнього достатку.
Потім Хем поїхав на навчання. Обрав собі мій високочолий факультет філософії. Потім перевівся на економіку. Навчався на державній формі і платити не треба було. Тут він вирішив заробляти, пішов пряцювати в бар, навчання підзапустив, з державної форми попросили. Ще й краля на горизонті замаячила. І проблема платити за навчання була вже насущною. Йому треба були гроші за рік вперед. Приїхав додому, аби пояснити ситуацію і взнав що ресторан їх закритий. Грошей нема.
Батько грав у карти, бізнес пішов шкереберть, вліз в борги. Платити, хлопче, нічим. Помогти не можемо.
На його плечі ліг обов»язок допомагати сім»ї, бо батько в депресії і на тому все.
Хем людина дуже обов»язкова. Переводиться одразу ж на заочне відділення, працює, пересилає гроші.
Потім армія (а краля, бляха, так нікуди і не зникала, перманентна була, як хімічна завивка в моєї старої сусідки Люби).
Після армії знову Анкара. Там він спромігся стати співвласником хорошого бару, перекваліфікувався в цю пофесію цілком.
Відвідує курси гри на флейті, на народному інструменті сазі, дописує в літературні ангдеграундові журнали, сидить за кавою з радикальними письменниками (то не до теми, але мені чогось хочеться, щоб ви знали про Хема і з цього боку теж)
Його ту транду Айше переводять з Анкари в Бодрум (це недалеко від Дідіма, де живе сім»я Хема), він викуповлює свою частину бару і відкриває магазин килимів в Дідімі, щоб бути близько до коханої.
Згодом вони цілком розсварилися (бо моя черга настала), Хем залишився в Дідімі.
Потім криза. Саме та, яка раптово розбила його бізнес в першу чергу. Бо килимів людям не треба, коли вони збирають копійки-куруші на хліб та яєшню. Так, місто курортне, літом туристи давали непогано заробити, але як його все втримати в некурортний час і коли ти єдиний, хто мусить піклуватися про всю сім»ю (батько так ніде більше і не працював, а так, підпрацьовував) і відправити брата на навчання в пристойний універ
Магазин закрито уже при мені.
На літо Хем згадує як то бути директором бару і на останні гроші ми відкриваємо манюююній вітамін-бар, без алкоголю, без хімії. Сезон закінчився — Хем знов не при ділах.
За період з листопада 2009 і по сьогодні ми живемо на гроші, припасені з літа, на мої заробітки (бо на літні гроші ми ше зняли офіс і оформили мовні курси), + на його проценти від зданих/проданих квартир, якими він займається на фірмі рідного дядька.
До чого я все це нарозказувала??
Я бачу шо Хема лОмить, від того, що у нас все ще нема машини нашої мрії, ми живемо в орендованій квартирі і ми дуже скурпульозно розраховуємо свої фінанси. Наприклад, коли ми вирішили що їдемо в шоппінг центр за одягом а потім передумали, бо на носі був день оплати за квартиру — ми не поїхали. Він ходив сірий. І не тому, що він хотів нові шмотки, а тому що я бачу наше не-ідеальне життя впритул. У його сім»ї та й у нього самого є здорові борги. Дехто винен йому. Се ля ві.
Ну і що? А хіба у всіх життя медове, шолі? А хіба у мого ідеала чоловіка — тата, завжди все складається?? Ні, він часом приходить додому і оголошує, шо, шановні мої, цього тижня ніяких гульок, пуза попідв»язували, на вечерю — бульба, бо зарплати не дали. Я виросла в таких умовах і в такій країні шо ці проблеми — для мене не проблеми.
Чи мусить це означати, що він мені все ще не цілком довіряє? Бо я думаю, шо сім»я мусить прораховувати всі варіанти, щоб в багатстві і бідності (ай да я!)), і не вернути носа від недорогих сосисок, якщо їх купляти економніше, аніж яловичину.
Мені бачиться, що ми прорвемося, тому що ми дуууже розумні обидвоє (не хвалять мене сусіди, зато сама себе завсігди), вперті, і беручкі до роботи. Тре це втовкти в голову коє-кому гордому 🙂