Пиділю увагу найболючішій темі усіх слав»янок, які одружені з турками/курдами і живуть в Туреччині. Так, ми всі розказуємо які наші чоловіки класні і не такі як інші. Як вони біля нас бігають. Але чомусь в тіні залишається глобальне питання, яке стосується сімейного життя — родичі і постійне гостювання.
Я про це писала. я знаю. В мене просто новий приступ. Загострення, так би мовить.
Вийшло так, що з вагітністю до мене прийшла і асоціальність. Мені крім фільмів і книжок, по суті, бачити нікого не хочеться. Виключення — мій рідний племінник, який — бідненятко — вже дуріє від мене вагітної, і Хем, який бачить мене не так часто, щоб я йому вже набридла з капризами.
Він працює. А в нас дома постійні гості.
Я ніколи гостей особливо не любила. Себто тих людей, який я люблю і чекаю — да запросто. Але дозовано. Ми не повинні набриднуть одне одному. Я ревно ставлюся до приватної зони і до свого лілейного стану самотности. І я манала вже ті грьобані традиції!!! Немає сил і не хватить мене на довго.
Люди добрі, судіть самі.
Неділя. вечір.
Щойно відправили кузину Хема, яка просиділа 5,5 години з нами і тараторила не впиняючись, блокуючи усі мої думальні процеси я взагалі випала на цей час. Хем оповіщає: «А завтра тебе навідати прийде ще одна моя кузина — Джерен. Її тато привезе з самого ранку». (до слова, мала в англійській — 0, їй 14 і я знаю що вона прилізе запради дармового інтернету. А це значить, що робота зі статтями на цей день закрита + весь цей час мені тре буде сидіти поруч. Ну типу спілкуваться)
Понеділок. 10,30
Я сонна (бо лягала о 3-ё ночі) стою на балконі і виглядаю Джерен. Вона не знає куди йти. Я молюсь щоб вона заблудилася. Ні фіга. Шурує. День убитий. Їсти готувала, троха поприбирала, мала від компа відлізла 2 рази на три хвилини — ходила в тубзік. Їла теж за компом. Ми майже не говорили.
Понеділок. 18,40
Джерен пішла. Після того як я лягла дрімати в іншій кімнаті а Руслан читав біля мене книжку.
Понеділок. 20,00
Приїхали гості зі Стамбулу. На канікули. Не знаю скільки вони тут пробудуть. Готую вечерю, прасую їм постіль. Кляну все на світі, бо хочу спати і терпіти не можу стояти в таку спеку біля праски.
Вівторок. 9,20
Готую сніданка стамбульським гостям — одна гостя ще вагітніша за мене — їсть хєр зна шо. Попробуй догоди. Заодного готую обід, бо хоча стамбульські гості ідуть гуляти, на обід прийдуть «мене провідати» сім»я рідного брата моєї свекрухи. 4 чоловік. З них 2 писклявих дітей.
Вівторок. 13,20
Гості прийшли. Дурдом.Діти розкидали відредагований роздрукований текст, де я, бамбула, не пронумерувала сторінок. Понад 80. Залізли з руками в розталому шоколаді до мене на постіль шовкову. Ніж чи пістолет?
Вівторок, 21,50
Гості пішли. Майже не затримувалися. Діти просилися залишитися у мене ночувати. Батьки мало не погодилися. Я сказала шо на ніч часто блюю, не раджу, можу не доглянути, у нас низькі перила на балконі…
Вівторок 22,30
Повернулися з гульок стамбульські гості. Подаю їм вечерю.
Середа, 00,30
Кажу Хемові що я не витримую. Він каже, шо це літо і влітку завжди так. Тре спати. Бо завтра приїде тьотя по татовій лінії. До нас вона тілько на день.
Середа, 9,20.
Сніданок зі стамбульськими гостями. Тьотка буде десь об 11. Але тьотка обіцянку не дотримала і привалила в 10,30. Ще раз готую новий чай.Скептично оглядає мою хату, яка далека від ідеалу чистоти і порядку.
Середа 21,30
Тьотка просиділа в гостях всього 12 годин. Вчила жити і мити вікна. Стамбульські гості голосно слухали музику. Я хотіла терміново виїхати звідси на острів до Робінзона Крузо. Але він мусив би бути німим. І сліпим.
***
Літо — пора гостей. Бо всі з»їжджаються на море. Зима — пора гостей — бо дома нудно сидіти.
Вихід:
1) не відкривати двері.
2) стати невігласом — самі перехочуть ходити.
3) переїхати в інше місто.
4) перестріляти їх.
Я пробувала сидіти з кислою пикою і казати шо мені погано. Вона тоді казали «ООО то ми залишимося на ніч, ми тобі допоможемо»…
Це така країна і такі традиції. І за це — я терпіти не можу Туреччину. Тільки за це. За все інше — люблю.