Месяц: Сентябрь 2011

Гієни ж погані правда? От і ми зараз погані. Я і Хем.  Ми стали жертвами кар»єрного марафону за одну компанію в Дідімі.

Спочатку ми її не планували купляти. Ми навіть машину зараз придбати не можемо, про яку компанію може йтися? Але все повернулося так, що … «хочешь жить, умей..»

Претиндентів, як завжди, до хєра. Пару з них досвідчених. Пару профанів. А ми так — серединка на половинку, шось десь робили, відкривали, закривали, вигравали, прогоряли. Але в нас стимул — ляля Наджар, шо в пузечку.

Якщо ми все таки підемо до кінця, то ми мусимо переступити через одну сім»ю, які нам і не друзі навіть, але нічим перед нами не винні. А ми змушені будемо позбавити роботи батька-годувальника (який працює в компанії як і багато інших, просто ми з іншими не знайомі), а в сім»ї мама що перехворіла на рак грудей і пройшла хімію, і двоє хлопчиків — 9 і 6 років.

І це єдина причина, чому ми в підвішеному стані на сьогоднішній день. Сам чувак, який продає компанію (ми його кандидатура номер два після його рідного друга) не вдупляється чого ми припинили гризтися за вигідну покупку, адже вже домовилися що «безналом», що розіб»ємо на шматки ту суму… А ми в ступорі.

Вирішили з Хемом по іншому, шоб по людськи. Якщо компанія приходить чарівним чином в наші руки, то ми міняємо стратегію і залишаємо кілька робочих, не дивлячись на те що компанію буде троха перекваліфіковуватися. І цю сім»ю теж залишаємо. І не виселяємо з квартири, за яку вони не платять. Хем впевнений, що тепер ми компанію не придбаємо, адже слабину дали. А я кажу, ліпше не отримаємо аніж гріх на душу брати, правда ж? Хоча з бізнесу такі нюні як я вилітають в два щьоти…

***

На наступному тижні, дасть Бог, вже операція Енгінові — рідному молодшому братові Хема. Я вже певно писала, в нього пухлина в мозгові. Вона була з народження, якась паталогія, та він займався футболом, брав на голову м»яча часто і тому зрушив те діло і в нього був криз. Йому 21. І він ледве не врізав дуба, бо помилка природи.. Дасть Бог викарабкається, бо пухлина не росте і взагалі доброякісна (якесь якісне добро прям), але як завжди виникають питання: за що і нашо такі випробування в 21?

Дивні збіги в цій сім»ї пов»язані з футболом. Мій Хем отримав травму коліна вже коли дістався основного складу Галатасараю і зіграв дві дружні гри. Галатасарй міг стати його чудовим квитком у майбутнє, далі він тренував дітей а зараз навіть майже футбол не дивиться, ну  мусить зі мною через силу, але от без фанатизму, йому якось відлягло. І про його футбольну кар»єру ми ніколи не говоримо. Табу.

І Енгін. Дійшов до капітана команди місцевої, вийшли в лігу, все могло би бути, правда? І цьому кар»єра обрізається… Як пороблено, блін. Мені шо не судилося сидіти у віп зоні на грі, де б я вболівала за родича-футболіста?? Ще надія на Сашку — племінника, хоча і йому відбилася вже охота до футболу..

Цей сезон літній вже майже дійшов кінця, всі роз»їжджаються по домівках, а ми — сезонний піпл —  готуємся до менш напруженого робочого графіку.

Фінальною точкою стала припляжна вечірка, на яку запрошені всі жителі містечка, де у нас бар, ну і ми, відповідно. Зі ста квартир на вчора там було лише квартир двадцять.

Те, що мені не хочеться йти нікого не валило, бо якщо у тебе є якісь обов»язки у тому містечку, то ти там мусиш бути і спровадити людей в Англію по-людськи. Так мене надоумив Хем.

Я вже писала, що не люблю англійців. Навіть не так. Точніше сказать: я не люблю англійців на відпочинку. Вони тоді так дуріють, шо наші слав»янські душі десь в Анталії здаються янголятками.

Принарядилися по-англійському, по-чемному, не вичурно. Приїхали ми вже, коли всі пожерли і лише починали пити. Припляжний заклад той дуже популяпний серед англійців бо там виключно англійська музика і всі говорять по англійському. От ще один момент який мене дивує. Наші, їдучи сюди на відпочинок, хіба б пішли в російський бар, де подають пельмені, водку і в колонках співають якісь, скажімо, «Блєстящіє»? Навряд. Ми ж їдемо змінити обстановку, подивитися на іншу культуру. А англійці такі впевнені у тому, що у них все люкс, що без тіні задуми ідуть відпочивати у подібні заклади і виспівують і витанцьовують тілько свої пісні.

Я чемно за всю вечірку випила аж три мілкшейки, за що сьогодні з самого ранку поплатилася — обнімаюся з унітазом (такий самий результат був би, якби я пила алкогольні коктейлі, то нашо, питається, було жертвувати вчорашнім задоволенням? — правильно, заради дитинки). Хем — три пива. Для нього це наче тю. Але! Його клієнти випили не по три і не пива, і були такі гарячі, шо вже  англійські леді грали в гру в кого більше трусяться цицьки, а чоловіки танцювали такими примітивно-незатєйлівими рухами — ритмічними викиданнями бедер і чоловічих причандалів уперед, імітуючи самі вже поняли шо.

І тут їм зашло потягти мого Хема до танцю. Варто сказати що він танцює тільки дома і тільки повільні. Незважаючи на музичну освіту, на вміння грати на кількох музичних інструментах, танці його обійшли. Він вчепився за стіл і кричав ЮЛЯ СКАЖИ ЇМ!!! А я, як диявол в спідниці, засміялася грудним голосом: ха-ха-ха, — це для кар»єри, Хемчику! — розжала його пальці від столу і понесли його англійські баби в коло, гоцати під «Кенді мен» Агілери…

Думала, шо він провалиться: посмішка натягнута до предєла, ні один мускул на лиці не дьорнувся, так він зосередився на ритмові. А всім же пофіг, всі вже ж п»яні. А він так, бідося, старається і вже я побачила перші краплин поту на його гарній пиці, як тут англійські мужики внєзапно витягли мене з крісла і посунули в те саме коло дотанцьовувати кенді мені біля Хема. Танці з пузом, най і невеликим, естетично сумнівне задоволення. Але я ж то бачила шо всім пофіг і всі п»яні, тому мені було легше. Тим паче, до вагітності я на всіх диско-гопках не сиділа. Хем побачив такий поворот і троха розслабився, цупко вчепився у мене і було йому спасіння.

… Англійці вміють гуляти. Вони виспівують по-дурацьки, вони пруться до караоке навіть знаючи, шо тільки «занято» в туалеті кричати їхнім голосом, без комплексів, без зажимів. Тому їхні вечірки завжди вдалі.

Тк шо з скрипом в зубах я визнаю — цього кодла мені не вистачатиме цілий рік. Старого самотнього рокера Бобсі, що витанцьовує так хвацько — присідає, а потім встає так легко, наче Мадонна в кліпі Hung up, безшабашної Габі, що в свої 27 перепробувала всю траву Лондона, Амстердаму а відтепер ще й Туреччини, а танцює наче африканка, підкидуючи звабами ритмічно та безпомилково, Деніс — напів-полячки, напів-англійки, що весь час гвалтувала мене своєю польською з англійським акцентом — а то ускладнює іноземну польську мову в рази, смішного Девіда — якому під 60, а він задався ціллю вивчити турецьку, і на вечірці саркастично підколював своїх земляків «інглііііш», бо вінпідсів на турецьку музику і кенді мен йому вже був не інтересний… Всі дуже милі, своєрідні і цілком не тупі, як я звикла думати. Просто наївні, добрі, не хитрі…

І коли Хем ще  побачить когось з них у лютому в Лондоні на бізнес-зустрічі , то я вже не полечу, бо ж останні тижні перед пологами будуть. Зустрінемося вже в травні.

***

Сталося дещо, що ледве не попсувало мою вечірку.

Десь посередині усього того дійства, я погнала до дамськогої кімнати. Виходжу, а в коридорі — в черзі до чоловічої кімнати стоїть … мамма міа… стоїть Болгарський Вітер і дивиться прям на мене. Я остовпіла. І як вкопана впинилася. Німа сцена. Ви ж знаєте, був такий фокус, що він приїжджав сюрпризом в Туреччину, просто я «не вийшла» до нього, сховалася і просила не псувати мені весілля і цих вдалих теплих стосунків.. Потім вім зник, а згодом, як спільні друзі передали йому що я вагітна написав довгого болючого листа, про те, що це мали бути наші діти.

В мене все опустилося, купа питань в голові, і тут Вітер каже чистою турецькою Hoş geldiniz — що означає «Ласкаво просимо». Почувши голос, я допераю, що то не Вітер. І що цей хлопець геть не 2 метри ростом, я помилилася.  Стало легко і смішно і мандраж. Словом, це змусило мене знову повернутися в дамську кімнати, з того ляку..)))

Вчора Хем знайшов щоденник однієї дівчини. В забитій стіні бару (там ту стіну замурували частково, але тре було розібрати все це діло перед зимою). Прочитав перші сторінки (хамло) а на форзаці було ім»я та координати тої писаки. Він  знайшов її на facebook і розказав що в нього щоденник.

Записи були наддепресивними, і, ясне діло, про любов. Виявляється, дівчина (а їй вже 29) подарувала щоденник своєму тогочасному коханому (а той хлопець працював колись в цьому барі). І записи ті були не про тогочасного коханого, а про якогось начого коханого. Хем попитав чи хоче вона забрати щоденника. Вона виявила бажання і приїхала таки за своїми мемуарами.

Описано було подробиці першого сексу, інтимнощі ранків і т.д.

Питання 1: нашо дарувати щоденника про коханого іншому коханому?

Питання 2: чого деякі люди думають що їх щоденники особливі і літературно насичені, щоб аж приносити їх в дар? Показушисько якесь.

Оскільки ми переїЖДЖаємо, то заходилися збирати свої лахи. Частина речей все ще залишалася в Денізкьої (там де ми жили разом з батьками). Роль горища там грає одна кімната. І Хем мені повідкривав свої «таємні таємниці» і видобув на світ плакати-портрети філософів. Хто не знав він вступив на філософський факультет колись, потім вже перевівся на економіку бізнесу чи як воно там зветься. Крім плакатів є пару фоліянтів робіт тих же філософів.

Так зарив свою мрію про науку. А міг би стати чокнутим вченим. Кроптіти ночами  над науковими статтями.

Хоча досить одного пальнутого в родині.

 

***

Ледве не забула про вагітність бовкнути пару слів.

Метаморфози — цим словом можна замінити слово вагітність.

Сіськи ростуть — вже на цьому невеличкому терміні довелось ціляка змінити гардероб нижньої білизни.

Пузо — ну в мене і до вагітності не було кубиків від пресу, а зараз то діло все так кумедно і задорно торчить.

Тягне обійматися з усім світом.

Напади ліні катастрофічні і не виправдані — посуд мити я не буду навіть під прицілом — а кажуть, шо в жінки починається «гніздування» і їй хочеться повитирати все і причепурити всіх — не про мене.

А ще цікаво чи є межа ніжности між коханими? Дай Бог шоб її не було, так приємно заглиблюватися в це солодко-кавове тепло доторків тіла кольору капучіно з молоком..

Нам треба нова квартира. Ми знімаємо зараз велику, але тут вікна не альо — у них троха пролазять вітри Егею; зимою ми грілися винами, ковдрами і коханням. Зараз вина мені не можна, так що тре звалювати, а ше малявка маленька буде, то, власне, ради цього тре виїжати.

В Дідімі, складається враження, уже ніхто квартир не здає.

Але з того «нічого» зійшлися на двох варіянтах. Квартири естетично привабливі і великі, але одна захмарно дорога, інша в чорта на кулічках.

Тепло до Хема. За ці місяці вагітності моєї він змінився. Хемзавжди доросліший і трохи надійніший, аніж я, але зараз ще більш покладистий, добріший.

Ну але дифірамбів співать я йому не буду. В силу своєї дорослості раптової я позбавилася багатьох приємних моментів божевільности: серед ночі на пляж, вино під зорями, схід сонця і т.д. Все зараз дома, з вітамінами на ніч і кашами зранку.  А ще він вміє мене виводити тим, що ніколи не робить нічого зараз. Все завтра і коли буде час. Він впевнений, що якщо я хочу щось раптово — то це пусте, тре дочекатися поки пристрасть мине, мені може перехотітися, а якщо не мине — то це достойне бажання. От я хотіла кота — на, тут і вже, — і шо? Егоїстичнішої тварини світ не бачив. І дурнуватішої теж.

Я хотіла сайт — вже і зразу на! Результат: я ним перегоріла, але мушу ним займатися, бо мені треба виписувати руку.

Отже тепер усі мої бажання перевіряються часом — усі крім продовольчих.

Коли Він поголений, то стає хлопчиком ніжним і цілувально-обнімальним. А коли зі щетиною — то піклувально-охороняльним чоловіком робиться. Обидва Хеми мені потрібні.

Ну і я люблю як він спить. Ви вже знаєте. Найгарніший фільм в світі…

 

***

Конфлікти у нас через те, що я не хочу їхати і висиджувати добу в його родині. Мені набридає слухати монотонні плітки, відповідати на однакові питання, говорити турецькою, щоб когось розважити. А ще знаєте оця їх традиція цілуватися в щоки при зустрічі і прощанні? Так ще коли родичі — ок, можна пережити. А якщо сусіди, які мені не подобаються? До всіх посмішка в масці, бо вони друзі сім»ї. Постійні гості гості гості. Мені нудно. А Хему треба шоб я хотіла і рвалася туди як дурнА. І ночувала. І вислуховувала, ще й ловила від цього кайф. Каже: «Тобі ж раніше це подобалося». Коли для мене все це було нове, то ясно що подобалося. А зараз вже ні. Я знаю структуру розмов. Я знаю проблеми всіх сусідок і сімей навколо, то нашо? Він сприймає це так, наче б то я не хочу спілкуватися з його батьками. Я хочу. Раз в два тижні. Дві годинки.

Падліна я, да?

 

***

Як вам імена такі?

For girls: Ада (хто знає, той пойме, це дуже логічне ім»я для мене), Єва (інтернаціональне, коротке, легке для вимови в обох країнах), Дерін (а в Україні буде Даринка.

For boys: Ялин (рідке і гарне ім»я в Туреччині), Узай (означає всесвіт), Арсен (просто подобається мені. тільки мені, на жаль).

Каже моя колишня коліжанка шо тре мені дивитися фільми для вагітних, бо вони, мовляв, добре налаштовують на жизню.

Ну я засіла. На кількох форумах видали мені назви неоригінальні, типу «9 месяцев» і все в такому роді. Художні. Глянула — все на один манер: вагітність-тяжка вагітність-приколи під час вагітності-пологи-дитина на руках-обоє батьків виють від щастя. Фініта.

Документаьні фільми не для слабонєрвних. Ще як дітей показують в пузі, що скидаються на марсіянів,  то куди не йшло, але як справа доходить до пологів — де шось звідкись вилазить — на якомусь моменті я ступорію і женусь вимкнути компа з рєзєтки даже. Шоб вже точно і навєрняка

Накачала собі ВВС. Ну там розумні речі всякі говорять. Годину ше слухаєш а далі нудися. Мультики — проходять начеб то , але тож не на довгий час.

А хочеться шоб аж дихавку забило від восторгу…

Спекота поступово спадає (сьогодні палить як дурне, але я себе тішу думкою шо сонце віддає останнє тепло в році і буде мені троха свіжіше). Мона навіть посидіти на балконі з 16 по 19 і почитати дитині класику.

Я не з власної волі роблю ці штуки. ДоХторка мені наказала, а Хем пригрозив якшо не читатиму, то потім при ньому буду читати до часу ночі.

Читаю.

І почуваюся троха тю-тю на голову. Ну не йму віри я шо воно там мене чує. 13 тижнів людині бемкнуло тіко і то в пузі, ну нашо їй той Сервантес там здався.. Їй би курку-рябу якусь чи телесика. Та Хем вирішив, шо тре до класики привчать. Тому фоном ми ше і Моцарта слухаємо. А ше Едварда Гріга, і чувствується мені шо не тілько я від нього балдю. Взагалі магічне поєднання — література + класична музика+ футбол + мотик.  От і всі захоплення, доступні мені під час вагітності.

А взагалі то досить нуднячий період. Шось я не так роблю, певне. Або Хем. Бо веселоть  не б»є ключем з мене…

То не смішно, зважаючи на те, шо пасажир — я — вагітний, а шофер — Хем — не має документів і прав на мотоцикл.

Дорожна поліція наче з-під землі вискочила, тіко махіть-махіть тою палкою. Я по-українськи: «Тут нам і с*ака». /До слова кажучи штраф за «без документів ще й без прав» — 1000 лір (5000 грн) + конфіскація мотика./

Хем робить кивок головою, тіпа, ок, стаю і потім різко як рване. Поліцай кричить «ДУР! ДУР! МОТОР!» (стоп, стом, мтоцикл!) я обертаюсь і бачу що він біжить до машини аби сісти нам на хвоста. Кажу Хемові мусиш повертати в двори і там ще разів зі сто повертати. Ми по тим ямам поскакали, у гілки в»їхали і все на 100 км/год.

Втекли.

Тепер мусимо бути готові до того що поліцаї будуть вишукувати червону хонду магну тим паче їх в Дідімі не густо. Екзамен на права коштує 600 лір + документи 400, зате мотик залишиться нам.

Повтікаємо ще якийсь час, може повезе.

Зато адреналіну на цілу добу.