Месяц: Декабрь 2011

За вікном нікібєніматєрі.

Троха пасмурно, сирувато-сірувато. Тут Туреччина і я стверджую, шо то велика пі*дьож і провокація шо в цих краях сонячно круглий рік, як на картинці.

А ше на картинках про Туреччину буває багато снігу — це якшо рекламують Улудаг — гірсьо-лижний курорт.

Чи я така вже везуча, чи рекламщики такі брехливі — ні в одну, ні в іншу картинку я не попала.

Сижу зараз у Денізлі. Це місто тоже сіре. Взагалі то недалеко є Памуккале з гарячими джерелами. Але воно настрою не міняє, бо там така сама погода як у мене за вікном.

Тут ми святкуватимемо Новий рік. По-турецьки. Тобто не так як дома. А отже, рухаючись по простому ланцюжку висновків, — це не буде святкуванням Нового року. А так.. абишо.

Тут наші друзі. Я вам скажу, дуже тяжко веселитися в повному об»ємі цього слова, коли тобі все не мона.

От моя особиста веселоть — це їсти корисну їжу.Переважно білкову бажано. А ше мені мона шоколад бо в мене низький рівень цукру і не хвата глюкози, кажуть аналізи (але інтересна інформація. А главне творча, пра?) Це все, чим мене Хем мусить забезпечити протягом доби. Я часом думаю, шо він ставиться до мене як до кота — мене тре покормити, троха почесати за вухом, пообнімати і покласти спати.

Але мені ж свята хочеться.

Кста, в Денізлі ми їхали машиною абсолютно інтернаціональною компанією: турок, крд, 2 греків і міс Україна (тобто я). Одному грекові 28 років і він явно попсував мої романтичні уявлення про сексі греків — уособлення краси Аполлона.. такеее, нема на шо глянуть. А грекиня!!! Тож далеко не Афродіта, спішу завірити. «Зато люди хороші», — як наголошує Хем коли я пускаюся в обсуждалки людей.

Далі.

Кончені сни продовжують снитися. Страшні, тривожні, нудні і лякливі. По сто раз за ніч прокидаюся, хапаю Хема за ласту, той тоже зривається, «пшш пшш пшш» (це така колискова його, при цьому мене троха поколисує, я всинаю, здається на кілька хвилин, і знов підриваюся з криком.

Про хороше.

Читаю багато, благо, час дозволяє. Читаю всюди. І таким чином надолужую той час, коли українські книжки в Туреччині доводилося економити і розтягувати задоволення. не можу сказати шо електронні видання книжок повністю замінюють паперові, але вони точно більше і компактніше передають інформацію. Слава інтернету, де мона достать стільки всякого книжкового добра. За 20 днів 5 книжок. Дааа, не треба так багато, бо не переварюється. Але то все від читального голоду, най наїмся.

Вчора бродили по цьому почті совєтському містові  — тре сказати, шо центр цілком прийстойний, майже Київ, — і вицеплювали гарний одяг для Ади-розради. Відтак, тепер кім стандартних розпашонок-повзунів і всього такого маємо фільветові (фіолетові тобто) лосіни, джинсові кеди, і туніку стильнячу.І все для віку до  місяців.

Полазивши по модерному центру ми повалили в стару частину міста. Себто — для робочого пролетаріату. Там нема виісків всяких. Столові є. І мені припиндрилося зайти в таку столову.

Таке враження шо я попала в Туреччину невіда яких часів. Принаймні в ті, коли знімали «Корольок птічка пєвчая». І 100 проц. — їжа там в 400 разів смачніша аніж в модернових глямурних ресторанчиках в нашому Дідімі. Слово дєвкі.

Там така жіночка готувала тісто. Мужичок займався м»ясом. А ше один чоловічок — іншими начинками для всяких піде.

Злупила я все і ще б добавки просила, та згадала, шо леді стіко не луплять і впинила сама себе.

***
Проглядаючи свого старого записника вчора найшла виписані фрази не помню звідки: «Принцесса заведомо была слабой и не могла спасти сама себя», «Так же принцесса не командовала принцем с башни: как правильно рубить голову дракону».

Я поняла шо я після 2-х років в Туреччині повністю перейняла ці принципи в поведінці щодо Хема. І кажу вам, чисто з бабською відвертістю і бажанням щастя: це зробило моє життя легшим, спокійнішим і простішим. Чоловік має вважати себе сильнішим за бабу (даже за настоящу бабу). І ми маємо дозволити вбити дракона за його методою. Най карявою. Зато після 2-3 драконів він стане розправлятися з нашими монстрами хвацько і ми  барині-сударині — будемо позбавлені цього сумлінного щастя: вирішувати трабли, які мона перекласти на чоловічі плечі.

А на цьому слові бувайте здорові. Хем стоїть над душою і зове мене на гульки. Піду я.

Після драми з Адріаною Лімою я ходила надута ше довго. І не те щоб надута, а якась розчарована від нерівності цього світу, він неідеальності любові і стосунків.

Коли я в такому стані і не говорю, Хем мене як психічно больну везе до моря, шоб енергії набралася.  Такий добрий, нічо не питає (той добре шо не питав, бо я б, недоведи Бог, розказала).

Сиділа я, пила те недосконале капучіно порошкове, зирила на хвилі — а вони були бурхливезні в неділю, такі, шо навіть вода подеколи добризкувала до нашого столика, — слухала собі в навушниках «мама я льотчіка люблю, мама за льотчіка пайду» (ну в мене так туга за українськими гульками-весіллями виражається, шо зроблю?), Хем з-під лоба наблюдав шо шота не то.

Потім я вже попросилася додому, бо троха здубла. Всілися ми на мотику, доїхали до світлофора, впиняємося і…. вгадайте хто зрівнюється з нами в очікуванні зеленого? Не вгадали! ЕФ! ( Про наші почті-любовні історії я писала тут)

Все як завжди: його волосся по вітру, гарний байк, очі синіші синього, погляд прямо в пику, не звертаючи увагу ні на Хема, ні а вже зелений колір. Ми рушили, він нас не обганяв і на наступному світофорі знову те саме. Хем голосно, так шоб він почув: «Oo Yulia bak: senin sevgilisi» («ООо, Юля глянь, твій коханий») — і слово «коханий» вже було сказано з таким притиском і іронією, шо я не знала чи він зараз мене з мотика скине, чи Ефа виб»є з «сідла». Я дала цілком достойну відповідь, тільки вже може не так голосно, та чогось мені здається шо Еф почув: «Моя кохана у мене в пузі». Хем, відать, одобрив відповідь, Еф — по газах.

Принаймні я розплатилася за Ліму, пра?

Тема 2.

Я вирішила привітати не тільки Хема з Днем народження, а й його маму, себто мою свекрушку, такий знак вдячності за її сина (якому, якби на всяких лім не заглядався, — нема ціни).

Купила плаття, за коліно довжиною, троха класичне, троха святкове.І гарне. Вдарувала. На неї підійшло і їй сподобалося. Вчора ми їздили до них у село з тортом, а свекор мені і каже:

— Шо? мамі подарка купила? Плаття?

— Ну да, — кажу, і розумію спинним мозком, шо в нього грає образа шо йому нє, але, прошу мєня прастіть, його справа там була не хитра і не болюча, так шо най попостить троха.

— А я не дозволю їй це плаття вдягти! — і радий сам собою.

— Чого це?

— Бо вона для неї закоротке. Воно ж злегка прикриває коліно! А скільки мамі років?

Хем, бачачи шо вже я зараз пошлю любого свекра, починає заступатися:

— Тату, якшо плаття вдягти з чорними колготами, то все пристойно, це не молодіжне плаття. А саме для таких жінок, ми ж не покриті мусульмани, так що ця розмова пуста.

Я розумію, шо батько кайф ловить тіпа від своєї сили, і намагаюся не реагувати, але мене коробить не те слово.

— Воно коротке, однозначно!

— Тоді ми його заберемо і поміняємо на щось наче, — кажу я.

Тут вступається мама, вона розуміє шо то все фарс з боку батька, а мої почуття серйозно задіто, бо я ж від щироко серця, і я взагалі до таких зрушень не часто здатна.І, думає, а якшо точно забере, шо дєлать? Плаття то справді файне.

— Досить, Алі, — каже вона. Зрозуміло, що це плаття не на кожен день. І взагалі це моє перше (!!!) плаття після весільного, так що мовчи! Я ходитиму у ньому на весіллЯ, в гості..

Тато Алі вилупив очі на неї і на мене, і я, шоб його добити кажу:

— Але до нього треба вам, мамо, придбать, сексі-туфлі на підборах, після моїх пологів підемо на шоппінг і нехай наші чоловіки хоть тріснуть!

Мама в сміх, Хем мене  — штурхіть — під боки, тіпа мовчи глуха, менш гріха, батько пішов курить.

Так шо, дасть Бог, епоху джинсів-безформенних туфель-світерів закінчено і для моєї свекрушки.

Бути дівчиною в Туреччині не просто.

Пам»ятаєте я розказувала про Фатіму, яка заміж зібралася у 15?

Тепер я прослідковую таку тенденцію, що цей вік взагалі вважається ледве не дітонароджувальним.

Мова йдеться про сестру мого Хема, якій я теж вже тут призвячувала не один пост.

Так от, її виперли зі школи — це вже не новина. Для того аби їй там поновитися тре здати екзамен у січні, до якого вона не готується. А що вона робить на томість?

Взяла собі за моду ночувати в дядька в Дідімі (сім»я Хема живе за містом — 10 км). А ото дядько і його дружина не витримали і розповіли, шо у ці дні, коли вона гостює у них, вона: а) насправді нічого не вчить, б) по вечорам ходить кудись і з кимось, абсолютно плювавши на дядькові прохання не йти, в) тьотка вислідила шо той «з кимось» — хлопець!

Ви уявляєте який буде скандал на всю Стахановську якшо хтось з Денізкьоя (там де живуть батьки) просіче? На малій можна буде ставити хреста і крапку. Її можуть виперти з хати і від неї відмовляться всі родичі (і то нічого, шо сім»я Хема вважається європеїзованою — малу то не спасе). А якшо в когось закрадеться думка  перевірити її на наявність цноти і тої цноти, не доведи Бог, там не буде — сім»я може виселятися на хєр з села. Хоча б в Дідім. Але в селі вже вони не залишаться.

От вам приклад важливості суспільної думки.

Я на неї зла. Бо воно невиховане, дурне і ні на що не здатне козисько. Підставляє сиву голову батька і помальовану голову матері під сусідський удар.

Хем спочатку кинувся на розборки, як то завжди бувало. Але потім спинився і сказав, що в неї є ще один старший брат, який ще без сім»ї. І ше Хем сказав шо він від неї втомився.

Уявіть, він навіть не хоче щоб вона приходила до нас в гості.

 

Скільки драми було вчора, вам не передать.

Був матч Галатасарай-Фенербахче. Це шось тіпа нашого Динамо і Шахтаря — закляті вороги, різні погляди на футбол і на життя тоже.

Та скільки було перепон до того, шоб просто глянути матч, я вже і зневірялася, і забивала болт. Але по порядку.

1. Туреччина — дуже хитро вимахана країна і команди, стадіони і медійці заробляють шаленющі гроші на тому, шо матч такого рівня не транслювали по тєліку. От не мона і всьо. А тільки по одному каналу, який не дорступний простим смертним. Це тре йти у спеціяльні заклади, платити гроші за вхід, сідати там рядочком і в позі сільодкі дивитися матч. Ок, я згодна, не кожен день Галатасарй ставитиме раком Фенера. От тільки де знайти таке місце, щоб і жінкам там можна було сидіти??

2. Не у всі заклади Туреччини жінки вхожі. Є суто чоловічі, де нога жінки не ступала зроду-віку. І в такі заклади вхід дешевший. Хем запросив спочатку дядька і його дружину (ну вони по вікові з Хемом майже однакові), але жінка покрутила носом (фіфа, шо вона понімає), бо їй впадляк вдягати дітей, вона буде нудитися. І, як я згодом понімаю, дядько планує і мене залишити з цею клухою дома і з його дітками, а самому з Хемом здимити на футбол. Я вже навіть і руки опустила — ну не буду ж я забороняти чоловікові посидіти в чисто пісюнячій компанії… Ну і ладно шо цей матч я чекала вже місяць. Та Хем в мене прониклива душа, і, шо там гріха таїть, йому зі мною футбол дивитися цікавіше ніж з тим дядьком, шо нічо в ньому не кумекає. Хем каже «Ой, Юлі прийшла смс шо її сестра чекає в скайпі шоб поговорить». Ми паскудно набрехали шо  їдемо додому, раз вони нам не складуть компанії. Самі ж вирушили у той заклад де можемо подивитися того матча, як два крутих коріфана.

3. Гроза наближається, темінь кругом, а всі заклади забиті людьми і нема нам там місця. До матчу ще пів години і ми гонимося по Дідіму в пошуках бару, пабу, клубу, ресторану, хати, де є той канал, шо покаже нам матч. Блискавки я боюсь страшноє дєло як сильно, але футбол є футбол. Ми мовчки хоронимо мрію позирити матч і валимо додому, де даже електроенергія вибила від таких погодних умов. Настрій добиває друг, шо звонить з арени, де починається матч і кричить нам в телефон, шо він стоїть біля великого прапору Кіпру, і буде нам махати руками. Ага, в пустоту будеш махати, хлопче, як ми подивимося?

4. Дома при свічках варю каву, усвідомлюю шо вже йде 3 хвилина матчу. Вмикається електрика. Ми кидаємося в інтернет глянути результат. Все ще 0-0.  Туреччина забанила усі онлайн-трансляції і ми не можемо подивитися навіть кусочечка. В мене виникає ідея позвонити в Лондон одному моєму учневі-туркові, він же мусить дивитися той матч якось, він дикий фанат Галатасарю. Дає нам лінка з поганою якістю, англійським коментатором. Ми прилипаємо до моніторчика нашого, і перед першим голом канал знову забанюють, скатттти!

5. У фейсбуці ціла баталія — люди шукають трансляції, я чудом винаходжу канал, який працює навіть краще, ніж перший. Дивимся цілий перший тайм. А там 2-0 Галатасай виграє В нас такі емоції, і скачемо, і переживаємо за команду, так до повного щастя ще й картинка часом десь дівається. Емоції на предєлі. Перед початком 2-го тайму забанюють і цей канал. Хем знаходить ще якмийсь де говорять, таке враження, диктори всього світу одночасно — ну хєр з ним, нам аби дивитися. 3-0!! Скачемо по дивану. обнімаємося репетуємо одне одному в пику «ЧІМ БОМ БОМ!».. скоро кінець. На останній хвилині ложка дьогтю — 3-1. Зато це перший раз за 7 ігор, що Галатасарай зібрався і виграв той Фенербахче.

 

Довольна пішла спати я вчора. На ніч почитала ше пару сторінок чарівника Хемінгвея і спала як в маківці.

Всьо.