1. Масару Ибука. После трех уже поздно. Такі книжки вважаю за потрібне читати тільки тому, щоб сформувати власну точку зору на виховання. І, скажу вам, що за 10-ти бальною шкалою ця книжка тягне на всі 9. Можна багато чого взяти для себе, дещо пристосувати до своїх поглядів-думок, але на загал книжка направду корисна мамашкам.
От, наприклад, винесла для себе просту таку думку, раніше до якої ума не хватило додуматися: дитинка приходить у світ як чистий аркуш. Для неї нове ВСЕ. І абсолютно ВСЕ вона сприйматиме як нову інформацію, вбиратиме у себе і маля не відає ще що саме для нього важко і недоступно, а що доступно і легко. Самі дорослі будують стіни для малявок і починають з ними сюсюкати, обмежувати їхній розвиток дитячими пісеньками (коли на ряду з дитячими можна давати слухати і класичні речі), читати тілько казочки і показувати курочок і ведмедиків. Ну ясне діло шо з картин Моне починати теж не треба, але обмежувати дитину чисто «дитячими» штучками теж не варто.
2. Жан Ледлофф. Как вырастить ребенка счастливым: принцип преемственности. Авторка поїхала у Північну Америку, пожила з племенами і викохала для себе цілу філософію виховання дітей. Скажу прямо: така філософія явно не для мене, тому аби не паплюжити книжку на цьому і закругляю мову про неї.
3. Всеволод Нестайко. Пятірка з хвостиком. Думаю, якщо дитинство і вдалося, то частково завдяки цьому письменнику. Його твори я згадую з таким теплом, з таким затишком на денці серця мого зашкарлублого, вони видаються мені такими рідними, моїм татом радженими… Ну згадайте балясочка «Тореодорів з Васюківки», «В країні сонячних зайчиків», «Одиниця з обманом», «Незвичайні пригоди у лісовій школі», «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків». А ще я знаю точно, що слово «чаріфон» я видерла з якоїсь його книжки, бо там так казали і я в дитинстві собі сообразила шо то єдиний правильний варіянт назви цього потрібного апарату.
Отже, книжка про один шкільний клас, про стосунки дітей, про те, що дітки бувають різні і саме тому вони такі цікаві, справжні, дотепні.
Мені, як абсолютній фанатці дітей Планети Земля, книжка просто бальзам на душу.
4. Нарине Абгарян. Манюня. Це про цю книжку я казала шо канючитиму, — ну прочитайтеее!
Раз — книжка дико смішна. Вже з перших сторінок я сміялася вголос.
Авторка — звичайна собі вірменка, пише історію свого дитинства і про героїв своїх дитячих буднів. І там є одна така грозна вірменська тягова жінка — БА — так її називають. От власне вона в центрі всього цього діла і стоїть. І скільки ж жінок можна впізнати у ній. Це просто клад, джерело натхнення і взагалі центр Всесвіту. Авторка активно блогує і я вам навіть здам контору http://greenarine.livejournal.com/538.html /це лінка на перші її записи, відомості про книжку вже будуть пізніше/
5. Бегбедер. Любовь живет три года. Краще б не читала. Є книжки, які я сприймаю близько до серця ще й занадто. А коли відчуваю якийсь перегук з своїми умозаключеннями, то най його нишечком.
Словом тема така: кохання в силу своєї хімічности живе тільки три роки. Все, що відбувається потім можна назвати як завгодно але вже не коханням. Крім того, відлік варто починати або від женячки або від початку життя під одним дахом.
Два Хемових попередника, ну я про серйозні стосунки, — не перевалили поріг трьохріччя. Я знаю про те, шо якшо себе не накручувати, то нічо не станеться, тре вірити і візуалізувати. Але! У мене є два докази. Крім того на той момент я могла собі дозволити звалити а зараз усе сурйозніше. І я дуже боюсь розлюбити.
Боїться цього і Бегбедер. І чи станеться це з ним взнаємо з останньої сторінки книжки. Або не взнаємо…
6. Шкляр. Залишенець. Про цю книжку вже писалося отутика
7. Комаровский Е. Начало жизни Вашего ребенка. Книжка я вам скажу — мирова. Таким лемкам як я — само в раз. Бо я таки схильна до крайнощів. Автор же з гумором (ще й з яким!) розказує про те, що дитину тре виховувать і доглядати за нею в нормальних природних умовах а не робити з неї тепличну квітку. Словом, інформація гарно структурована, все доходить швидко і вірю, шо моїй Аді повезло шо її мама прочитала цю книжку загодя (ще б якось донести цю інформацію до її бабусі — Хемової мами, яка вже приготувала сто-піцот одіялів-покривалів-пледів і всього іншого, чим планує гріти мою дитину турецьким літом!)
8. Жорж Перек Исчезновение. Ооооффф. Чуть голову не поламала собі об цю книжку. Я знаю, що читати треба все, аби потім могти порівняти або зрозуміти хоча б дещицю цього світу. Але ця книжка призвана ще більше заплутати. Жарти (подекуди дурні і не смішні), фантазія (підозрюю, що хвора місцями), філософія (без опору на будь-що). Про що роман? Про Зникнення. Про зникнення чого? — А от це вже кожен додумаю сам. Розумієте, коли такі загадки з самого початку роману, то важко втриматися і не позаписувати усіх питань на листок, аби по ходу відмічати на що відповідь знайшлася. У мене не знайшлося. не мій стиль (ну і то добре, а то я думала уже що я всеїдна з приводу книжок).
9. Подерев»янський Лесь. Кацапи. Ну це і не книжка зовсім, а просто драма в стилі Леся. І… я переросла. Мені не смішно. На матюках мені котилися очі під лоба і я шукала змісту між рядків. А між рядків не бачила нічого, окрім скомороства, блазнювання, фіглярства... Штука розрахована на тих, хто само на піку ненависті і їм може це видатися смішним і дотепним.
І це не моє, виявляється.
Бачите, серйозних книжок прочитано мало, але я намагалася виправитися. Крім того, мій мозок прагне троха спокою і мене пре на дитячі книжки, тому свій березень я починаю з легкої і потрібної дитячої літератури. І гарі ано всьо красним пламєнєм.