Сьогодні багато чого зміниться абo не зміниться.
Хочу шоб все пройшло гуд. А вже після всього того я все вам розкажу. söz
Про те, чим переймається жіноче підсвідоме і раціональне…
В Ади лізуть зуби. Є невеличка температура. І дитина кунозить день напрольот. Для того, шоб її якось вгамувати, то треба показувати або робити щось геть нове. А фантазії то вже може й не вистача.
То Хем придумав таке: колихати її не в ліжечку, а на простирадлі. Ми з ним поставали один напроти одного, Аду поклали на простирадло, простирадло в руки і 15 хвилин співу — дитина спить. І так вона балдєла від цього не-тяжіння.
Пелін живе у мене зараз. Ми з нею миримося. Але от сталося таке: повалила вона в загул на 2 суток. Попередила. Але. Знаючи, що в понеділок у мене важливе інтерв»ю — не задзвонила і не спитала як я там і шо я там. Вона сьогодні тільки в двері, а я як свекруха її — «на воротях в червоних чоботях». Ну бо блін ми друзі чи названіє єдне?
Вона провину визнала. Але в мене пам»ять хороша…
Я у фазі піднесення від новизни положення. Ще такого в Туреччині не було. Але буде. Хай буде.
А ще є одна дівчина, яка підтримує мене своїми анонімними (на жаль) листами. Хай он скажуть ті, хто мені писав — я завжди дружньо відписую і дружу. Бо я ж таке діло люблю. Так шо «та, що читає душею, а розуміє головою» — можна не приховувати імені, я не монстр і всіх читачів сильно лю.
Навіть улюблена справа може відбирати життєдайні сили
І рідна дитина може втомлювати
І чого тут соромитися, якшо все це людське?
Мій мозок отупівший від «безпередишки». Моя тіло ниє-болить і тріщить від виснаження, незважаючи на літри апельсинового натурального і спорту. Якби у добі було 34 год, то мені всеодно не вистачало би
Дасть Бог в Україну прилечу раніше троха. Але для родичів то поки що сюрприз.
Так і не змогла запекти картоплю в «коринці». Печу-печу вже 2 год а коринка не робиться.
Хочу понюхати півонії, а їх тут нема. Тому нюхаю троянди.
Хочу зробити якусь прикрасу в хату, але знову все впирається в час.
А на тому тижні я вже зможу розкрити писка про результати отого мого прожекту, шо він мені такий любий і такий утомітєльний.
Ці дні думки не знати чого було звернуті до Вітра. Може він одружувався? Приємні спогади, і знаю, шо якби ми були з ним разом приємними були б тільки ті спогади. Бо він трудна людина. Але колись кохана
Моя золота рідна сестра хвора. Навіть не те шо хвора, вона мусить з цим жити. Скільки воно завдає мені жалю.. Щодня і щохвилини. Шукаю способу допомогти, але якщо світ ще не придумав як помогти таким людям то як я можу? Знаю те що вона мені рідна. Найгарніша і найчудесніша. Дай Боже їй же здоров»я, прошу тебе!
Я зачарована.
Одним чоловіком. І не рідним. О сором мені! Але за що власне сором? Як він гарний, уважний, гарний і гарний. Я багато разів сказала «гарний»? — Бо правда. А шо правда то не гріх.
Хем знає. Він завжди все знає. Крім того з ТИМ ЧОЛОВІКОМ ми бачимося завжди при Хемові, то треба було б бути сліпим..
Але Хем дуже мудрий, як ви вже помітили.
Він уміє все перевести у платонічне.
І так перевів він і це. А я власне і рада. Бо маю кого любити і душею і тілом.
А ще я зачарована своїм новим проектом, шо подарувала нежданно-негаданно мені країна Туреччина. Власне для цього я багато працювала. Але всеодно зачарована. Наче вперше і в молодості люблю свою зайнятість знову..
Після того, як обстригла коротко коси, наче 10 літ з плечей спало. Є люди, яким коси надають силу. А мої «соплі» у мене тільки забирають енергію. Може тому що вони буле не найкращої якости? Ну зараз все міняється — я поздавала усі аналізи і тепер мої коси хочуть чи не хочуть ростимуть гарними і гарними.
І ше про Хема. У екстремальних ситуаціях проявляється його командний дух. А наша команда, як в того Омелька — «невелика сімейка». І він так гордо і прямо стоїть за своїх дівуль — себто за мене і Аду, шо я чуть не впала від здивування. Він так взявся мене пітримати і допомогти, шо саме дякуючи йому я випливла з того в»язкого післявагітного стану, коли життя ще і не в нормі, але вже не вагітне. І він гарний і гарний. Бо гарний.
П.С. В пості багато разів вжито слово «гарний» — я в курсі. Але я просто називала речі і людей їхніми іменами. І часом до заду філологічні премудрості.
Кульбаба
Кульбаба — то замасковане Адуван. тобто Ада — моя дитина.
На сьогодні я розумію шо гарнішого обличчя не було й не буде. Ближчого розуму не існує. Сильнішого гіпнотизерского погляду нема.
Це так наївно писати про своїх дітей: направду вони важливі тілько тобі і твоїм родичам. Так шо не втомлюватиму.
Утопія
Zeki — той дядько, шо турок, шо соціаліст, шо живе в Німеччині хоче побудувати комплекс — житлові будинки навколо басейну, де житимуть тільки люди з однаковими поглядами. За основу він бере нашу сім»ю і свою. So за якими ознаками і характеристиками будуть підбиратися жильці в нашу країну мрій:
— stop racism
— no fascism
— у майбутнього хазяїна квартири не повинно бути зв»язків з поліцією
— творчі схильності
— ліберальні ставлення до алкоголю і куріння
— любов до Че Гевари, Деніза Гезміша (я присвячу йому окремого поста, бо варто) і.. Бандери (додала пункт у список я)
— жильці мусять мати прилічненьку бібліотеку для читання і можливості обмінюватися книжками
— і не шуміти
Так шо, коли Божа воля і все складеться, то за якихось 4 роки я житиму у комплексі ше гарнішому за цей, де живу зараз. З сусідами-власниками, про яких можна тільки мріяти. І так, тут ще існує можливісті будівлі кооперативом…
Пелін у мене
Пелін переїхала зараз до мене на тижні 2. І все поки що чудово. Ми займаємося бабськими справами 1,5-2 години на добу. Вона працює до 20 год а о 23 ми вже лягаємо, тому обриднути не встигає. І вже я якось звикла, що у нашій хаті ще хтось товчеться, окрім нас трьох. Коім того, вона допомагає мені у новому проекту про який я тут натякнула, але ще не розказала. Але розкажу — чесно
Сидимо ми тако четверо біля хати. Ада — 5-а в колисці спить.
І питає Фират в Альпера:
— То як воно життя сімейне? Щось змінилося після шлюбу? Мені хотілося б знати, бо я ж на порозі …
— Ооой, друже. не питай. Все змінилося! Все!
/я розумію, що вони мене вважають за геть свого чувака, але я все таки на бабській стороні — це так, до слова/
— Да шо ти кажеш, — говоре Фират, — а чого ж?
Тоді Альпер:
— Бо вона перестала бути цікавою. Якби вона була така ж /хароша/ як Юля, -і я інстинктивно підняла голову.
Присоромилася такому компліману і кажу:
— Аби ше тільки так Хем думав, — тут уже Хем інстинктивно підняв голову.
І мовчить.
Розумієте, мовчить зараза.
І тоді хлопці на два голоси:
— Юля, повір нам, що одруження з тобою це найкраще, що прийшло в голову Хемові за всі його 32 р.
А він мовчить.
І я мовчу. Іншим видніше ж.. Хоча, якби я була дружиною хоч котрогось з тих жевжиків, вони певне теж би мовчали.
Чи то нова мета.
Сталося шось хороше.
Ну по-перше ми закінчили перекладання з отим Арзу мене для турецького альманаху. Залишається чекати тільки видання.
І.. оу май гад-оу май гад — у мене є нова пропозиція. Поки шо за не вельми великі гроші. Але то буде цілком авторська робота. Вся моя. Для цього треба до жовтня вийти на новий рівень у турецькій мові. Тому я загружена підручниками і книжками-ориґіналами по самі яйця.
А з жовтня по грудень буду загружена англійською.
А ще в цей період поїду в Україну, щоб похрестити Аду-Розраду і покумитися нарешті з Гномом.
І зустрітися аж з двома видавцями. В ті зустрічі я поки не вельми вірю, але було б хороше, ой як хороше, аби шось да сталося.
А ще в мене буде зустріч зі студентами! Во як! Для мене зустріч зі студентами то геть таки найкрутіше визнання. І зустріч буде присвячена блогерству. Я впевнена шоб можна було знайти кращого блогера. бо я так — блогержечок — але я не можу не можу і не хочу вімовлятися від того, чого так прагну, так шо перепрошую.
Висловлюю позицію щодо України і мови. Мене про це питають в електронних листах. Шо, мовляв, усьо? виїхала і плювать хотіла, ні-слова-ні-пів-слова ніде не чути тебе.
То я вискажусь.
1. Я дійсно переживаю за країну. Але не за політиків, а за те, шо буде з простими людьми? За те, як доживатимуть віку пенсіонери? У яких школах вчитимуться діти?
Що я можу запропонувати? Я часом /як надибую на відповідну пропозицію/ — пишу тексти, соц. рекламу і все на абсолютно альтруїстичних засадах, за таке гроші гріх брати.
Мені просто здається, що це не про Україну — «капля камінь точить». Нам треба Че Геверу. Чи навіть Кадафі. Тоді мооооже був би толк.
2. Про мову. Тут моя позиція категорична. Я за українську. І не тому, шо я западенка і бендерівка. Я філолог. І хочу, аби російська залишалася для нас іноземною. Так само як і китайська.
3. Про діючу владу. Означення «діюча» тут використано так, — штампом. Бо діє вона явно не у той бік. Не зрозуміло які такі інтереси відстоюють представники України, якшо нічого доброго для збереження цілісності держави вони не зробили. Нашу країну мона вписувати у Гінеса — рекордна кількість ворогів народу при владі. Нонсенс. Те, що відбувається зараз — погірше Чорнобиля за масштабністю кривди..
Тут у фейсбуці користувача martka я надибала лінка на ще одну ганьбу — що станеться з тим, хто вигадав рекламу «взнала, що внук голосував за «регіони» — переписала хату на кота»? — читати ТУТ
Вже всюди втулила я те відео, але маму було вже не зупинити. Тому осьдечки ще й ви гляньте на цю гарну диину (мою :р)
/а оскільки відео вставити не можу то Ада сидить ТУТ/
да я вмію робити масажі. так, я вправна не тільки язиком (я про гостроту на язик, а не те, шо вам спершу спало на думку).
і був тут один футболіст. з ногами гарними і довгими. і з тугою попою. і з напруженими м»язами спини. це ж тре таке.. і тут я: з сильними руками і вся готова допомогти. А по обидва боки — себто по обидва боки поля — є наші воротарі — у нього GFriend, а в мене самі знаєте хто ше й з Адою в придачу.
але ми всі ж цивілізовані. тому масаж ми вирішили все таки робити.
і згадалася мені сцена
ну тіко я його не кусала.
але .. але.. ну да ладно. на цьому наша близкість з ним завершено і перевершено іншою близкістю. Хем перебісився, хоча робив це дуже тіпа-не-видно-і-не-понятно.
а ше одна халепа. теж про Хема.
Ну кароч виловила я номер телефона чувака, який може здати приміщення в оренду. А приміщення мені треба. І саме таке, яке є в нього. Ціна підходить. Кажу Хемові шо так і так — давай позвони. А він почав свою пісню (в силу того, шо бізнесмен же тільки він, а я так, під-бізнес-вуменОК): та там за оренду, я знаю, баснословна ціна, шо ти придумала і т.д. Ну я вийшла з бару і позвонила сама, своєю ше карявою турецькою. Мужик просік шо я інасранка і питає мене а звідки ви? а я ж гарним і чемним голосом кажу шо я українка. і на цьому розійшлися. Розвертаюся я, а за спиною аткуданівазьмісь стоїть Хем з питаннями в круглих і вивалених очах. «ДА КАК ТИ ПАСМЄЛ РАБ??» — говорили ті очі, а рот з укором прорік мені шось на кшталт: «Тобі вже не треба моя підтримка в Туреччині, ах так? Ти вже сама звониш?? при том шо я тобі сказав шо позвоню» — я тут слабо пікнула «ти не казав», але хто там мене вже слухав, якшо надвигалася гроза — ти йому вже розказала і звідки ти навіть. ше шо ти йому сказала?!?!» і панєслаааась.
ууффф роками-віками українцям на роду написано виборювати собі волю. навіть в дзвінках по роботі. до кінця того вечора я привела купу прикладів відомих бизневумен і наголошувала, шо стали вони такими бо ніхто носа у їхні справи не сунув. нє, ну придумав, всі мої діла через себе рішати? я вам шо тут пусте місце шолі?
отаке то. трудно мені тут.