Месяц: Август 2012

Сьогодні багато чого зміниться абo не зміниться.

Хочу шоб все пройшло гуд. А вже після всього того я все вам розкажу. söz

В Ади лізуть зуби. Є невеличка температура. І дитина кунозить день напрольот. Для того, шоб її якось вгамувати, то треба показувати або робити щось геть нове. А фантазії то вже може й не вистача.

То Хем придумав таке: колихати її не в ліжечку, а на простирадлі. Ми з ним поставали один напроти одного, Аду поклали на простирадло, простирадло в руки і 15 хвилин співу — дитина спить. І так вона балдєла від цього не-тяжіння.

Пелін живе у мене зараз. Ми з нею миримося. Але от сталося таке: повалила вона в загул на 2 суток. Попередила. Але. Знаючи, що в понеділок у мене важливе інтерв»ю — не задзвонила і не спитала як я там і шо я там. Вона сьогодні тільки в двері, а я як свекруха її — «на воротях в червоних чоботях». Ну бо блін ми друзі чи названіє єдне?

Вона провину визнала. Але в мене пам»ять хороша…

Я у фазі піднесення від новизни положення. Ще такого в Туреччині не було. Але буде. Хай буде.

А ще є одна дівчина, яка підтримує мене своїми анонімними (на жаль) листами. Хай он скажуть ті, хто мені писав — я завжди дружньо відписую і дружу. Бо я ж таке діло люблю. Так шо «та, що читає душею, а розуміє головою» — можна не приховувати імені, я не монстр і всіх читачів сильно лю.

Навіть улюблена справа може відбирати життєдайні сили

І рідна дитина може втомлювати

І чого тут соромитися, якшо все це людське?

Мій мозок отупівший від «безпередишки». Моя тіло ниє-болить і тріщить від виснаження, незважаючи на літри апельсинового натурального і спорту. Якби у добі було 34 год, то мені всеодно не вистачало би

Дасть Бог в Україну прилечу раніше троха. Але для родичів то поки що сюрприз.

Так і не змогла запекти картоплю в «коринці». Печу-печу вже 2 год а коринка не робиться.

Хочу понюхати півонії, а їх тут нема. Тому нюхаю троянди.

Хочу зробити якусь прикрасу в хату, але знову все впирається в час.

А на тому тижні я вже зможу розкрити писка про результати отого мого прожекту, шо він мені такий любий і такий утомітєльний.

Ці дні думки не знати чого було звернуті до Вітра. Може він одружувався? Приємні спогади, і знаю, шо якби ми були з ним разом приємними були б тільки ті спогади. Бо він трудна людина. Але колись кохана

Моя золота рідна сестра хвора. Навіть не те шо хвора, вона мусить з цим жити. Скільки воно завдає мені жалю.. Щодня і щохвилини. Шукаю способу допомогти, але якщо світ ще не придумав як помогти таким людям то як я можу? Знаю те що вона мені рідна. Найгарніша і найчудесніша. Дай Боже їй же здоров»я, прошу тебе!

Чи то нова мета.

Сталося шось хороше.

Ну по-перше ми закінчили перекладання з отим Арзу мене для турецького альманаху. Залишається чекати тільки видання.

І.. оу май гад-оу май гад — у мене є нова пропозиція. Поки шо за не вельми великі гроші. Але то буде цілком авторська робота. Вся моя. Для цього треба до жовтня вийти на новий рівень у турецькій мові. Тому я загружена підручниками і книжками-ориґіналами по самі яйця.

А з жовтня по грудень буду загружена англійською.

А ще в цей період поїду в Україну, щоб похрестити Аду-Розраду і покумитися нарешті з Гномом.

І зустрітися аж з двома видавцями. В ті зустрічі я поки не вельми вірю, але було б хороше, ой як хороше, аби шось да сталося.

А ще в мене буде зустріч зі студентами! Во як! Для мене зустріч зі студентами то геть таки найкрутіше визнання. І зустріч буде присвячена блогерству. Я впевнена шоб можна було знайти кращого блогера. бо я так — блогержечок — але я не можу не можу і не хочу вімовлятися від того, чого так прагну, так шо перепрошую.

Висловлюю позицію щодо України і мови. Мене про це питають в електронних листах. Шо, мовляв, усьо? виїхала і плювать хотіла, ні-слова-ні-пів-слова ніде не чути тебе.

То я вискажусь.

1. Я дійсно переживаю за країну. Але не за політиків, а за те, шо буде з простими людьми? За те, як доживатимуть віку пенсіонери? У яких школах вчитимуться діти?

Що я можу запропонувати? Я часом /як надибую на відповідну пропозицію/ — пишу тексти, соц. рекламу і все на абсолютно альтруїстичних засадах, за таке гроші гріх брати.

Мені просто здається, що це не про Україну — «капля камінь точить». Нам треба Че Геверу. Чи навіть Кадафі. Тоді мооооже був би толк.

2. Про мову. Тут моя позиція категорична. Я за українську. І не тому, шо я западенка і бендерівка. Я філолог. І хочу, аби російська залишалася для нас іноземною. Так само як і китайська.

3. Про діючу владу. Означення «діюча» тут використано так, — штампом. Бо діє вона явно не у той бік. Не зрозуміло які такі інтереси відстоюють представники України, якшо нічого доброго для збереження цілісності держави вони не зробили. Нашу країну мона вписувати у Гінеса — рекордна кількість ворогів народу при владі. Нонсенс. Те, що відбувається зараз — погірше Чорнобиля за масштабністю кривди..

Тут у фейсбуці користувача martka я надибала лінка на ще одну ганьбу — що станеться з тим, хто вигадав рекламу «взнала, що внук голосував за «регіони» — переписала хату на кота»?  — читати ТУТ

Вже всюди втулила я те відео, але маму було вже не зупинити. Тому осьдечки ще й ви гляньте на цю гарну диину (мою :р)

/а оскільки відео вставити не можу то Ада сидить ТУТ/

да я вмію робити масажі. так, я вправна не тільки язиком (я про гостроту на язик, а не те, шо вам спершу спало на думку).

і був тут один футболіст. з ногами гарними і довгими. і з тугою попою. і з напруженими м»язами спини. це ж тре таке.. і тут я: з сильними руками і вся готова допомогти. А по обидва боки — себто по обидва боки поля — є наші воротарі — у нього GFriend, а в мене самі знаєте хто ше й з Адою в придачу.

але ми всі ж цивілізовані. тому масаж ми вирішили все таки робити.

і згадалася мені сцена

ну тіко я його не кусала.

але .. але.. ну да ладно. на цьому наша близкість з ним завершено і перевершено іншою близкістю. Хем перебісився, хоча робив це дуже тіпа-не-видно-і-не-понятно.

а ше одна халепа. теж про Хема.

Ну кароч виловила я номер телефона чувака, який може здати приміщення в оренду. А приміщення мені треба. І саме таке, яке є в нього. Ціна підходить. Кажу Хемові шо так і так — давай позвони. А він почав свою пісню (в силу того, шо бізнесмен же тільки він, а я так, під-бізнес-вуменОК): та там за оренду, я знаю, баснословна ціна, шо ти придумала і т.д. Ну я вийшла з бару і позвонила сама, своєю ше карявою турецькою. Мужик просік шо я інасранка і питає мене а звідки ви? а я ж гарним і чемним голосом кажу шо я українка. і на цьому розійшлися. Розвертаюся я, а за спиною аткуданівазьмісь стоїть Хем з питаннями в круглих і вивалених очах. «ДА КАК ТИ ПАСМЄЛ РАБ??» — говорили ті очі, а рот з укором прорік мені шось на кшталт: «Тобі вже не треба моя підтримка в Туреччині, ах так? Ти вже сама звониш?? при том шо я тобі сказав шо позвоню» — я тут слабо пікнула «ти не казав», але хто там мене вже слухав, якшо надвигалася гроза — ти йому вже розказала і звідки ти навіть. ше шо ти йому сказала?!?!» і панєслаааась.

ууффф роками-віками українцям на роду написано виборювати собі волю. навіть в дзвінках по роботі. до кінця того вечора я привела купу прикладів відомих бизневумен і наголошувала, шо стали вони такими бо ніхто носа у їхні справи не сунув. нє, ну придумав, всі мої діла через себе рішати? я вам шо тут пусте місце шолі?

отаке то. трудно мені тут.