Месяц: Сентябрь 2012

Шо тут здійнялося-а-а-а

Ну оце ж їду я в Україну.

Свекруха дізналася, що їду сама, прижала Хема за яйця і каже «ТИ ШО?!?! ЧОГО Ж САМА?!?! НА МІСЯЦЬ?!?!» Той пояснює, шо в нього ще робота тут, в Юлі там є справи, які займуть багато часу, мала познайомиться з родичами, а  в тої прямо «істерична істерика»: шо це за сім»я і як таке можливо?

А в самої ж чоловік (мій свекор тобто) поїхав на місяць в Малатію. Так там теж все не слава Богу — дізн (себто він поїхав вже 2 тижні назад і приїде вже тоді, коли ми поїдемо). Хем каже шався шо ми пакуємо валізи і телефонує з претензією: міняйте квитки, бо я без Ади не витримаю два місяціо квитки поміняти вже неможливо, той кидає трубки.

От які страсті.

… А вчора я сиділа між ними — друзями Хема і Хемом власне — і раділа, шо їду аж на місяць від них. Я сама не усвідомлювала того, як вони мені обридли. Ті, кого я раніше вважала наповненими і розумними, здаються пустими і дурними.

А Хем?

Скажу так: як приїду, то вирішу, що нам робити далі. Стосунки такі, як після трьох років життя разом. А я хочу, щоб наче тільки місяць пройшов.  Мене ніколи не влаштує посередність у коханні. А він до неї сміливо і впевнено крокує. Потім в нього стається розвиднення і він щось робить хороше, але, як правило, з моєї подачі. Отакий «ідеальний»

Романтика минає. А так не хочеться..

І я не хочу бачити в ньому недоліків. А вони вже так лізуть ув очі. А я голову обертаю і не дивлюсь. А Хем стає мені перед пикою і знов демонструє мінуси. Я йду далеко і всеодно та неідеальність знайде як показатися..

Я шо подумала. Якби я знайша в Україні якийсь достобіса цікавий проект, я б пожила на 2 країни. А то й на три. Мабуть, тре прислухатися до амбіційного серця. Бо занудилася я тут

Зустріч зі студентами плавно переросла у зустріч любителів блогінгу. Але дівчина, що відповідала за зустріч зникла (сподіваюсь з нею все гуд). Але оскільки часу залишається не багато, то тако:

Попередня інформація

Наче б то на 16 жовтня запланована зустріч з любителями блогінгу у Києві. ДЕ????? я поки сказать не можу. Якшо є пропозиції то або сюди або в приват або на мейл.

І буду я дома вже 13-го жовтня. І цілий місяць. І стільки планів.

І розлука з Хемом.

І нам треба ця перерва, я знаю. І він знає. Але якось так… твердо від думки, шо цілий місяць не разом.

Зато скучимся.

«Я їду додому». /с/

І їду додому з Адою Цитриною (по матері)). Хем не їде в цілях економії. Ну власне то така відмазка нам обом. Бо якби ми їхали на тиждень ше ок, а на три він не подужає. А я і не вельми впрошувала. Нам тре передишка.

Так шо їду.

Шоб хрестити ту мою гарну дитину. Походити по родичах і позустрічатися по роботі (тримаю кулачки, аби все вдалося), купити нові книжки і косметику (бо тут крім Ейвона нема більш на шо надіятися)

Правда, попереду купа бюрократичної роботи ще в ТурКії з приводу вписання Аду в паспорта і все таке, хєр його зна шо за системи довбануті, але я переживу.

А як повернуся якраз в Стамбулі буде презентація того альманаху, де я є. І навіть Хем підніме задницю і приїде в Стамбул, шоб бути там зі мною. Ото то подвиг))

Але є таке: в мене трошка мандраж. Бо коли я вперше приїхала в Україну після того, як майже рік там не була, то мені було негарно в Харкові, брудно в Києві, і тільки Луцьк мене грів.

А шо буде після майже 2-х років? Ох і ах. А ше ж відповідальність за знайомство з Батьківщиною рідної дитини..

А ше є родичі-мамині друзі-далекі знайомі, яких тре перетерпіти. От наприклад знаю шо будуть питання про іслам (чи дозволяє мені чоловік виходити на вулицю самій? а чи вдягаю я тут хустку?), про аули (а у вас квартира чи аул?), а чи всіх там звати Джамшут? (не смійтеся, але дехто сприйняв тупе шоу Нашої Раші як реалію турецького життя і пофіг шо то 1) був не турок, 2) це така гіперболізована смішна картинка (хоча мені геть і не смішна).

Так шо тако: в кого є питання, особисті побажання, прагнення зустрітися, потелефонуватися — все пишіть мені або сюди, або на мило, або на фейсбук.  Може шось комусь привезти трееба терміново звідси? (ну тільки по моїм скромним силам, бо ж я, Ада і візочок)).

Ждіть!

йолка маталка, йохану дівізію! як же я втомилася від людської фальші, від напускного крутейства, від невдячності і нерозуміння.

я десь опинилася зараз серед таких людей, які геть не справжні. ржуть, коли не смішно, кажуть неправду, покузують почуття, яких не відчувають.

чекаю поїздки в Анкару як свіжого повітря. там буде Махір — такий Хемів друг, шо ото видав бестселлера. якого ж гарного і вдалого, а головне не попсового. і там буде не курорт, бо на курорті всі либляться, бо так вимагає етикет і сервіс. а я хо не либитися. взагалі хочу забуи за ті м»язи, шо відповідають за отой несправжній вишкір.

Ада от моя справжня. Реве і реве. Ну нема настрою в людини.. але направду зараз вона стала плакати часто.. і увага їй же вся, і ігри, і сон. Ну зубки лізуть.. але часом складається враження, що вона плаче не на зубки, а просто «поревти захотілось»..

А от з Хемом посложніше. Жили ми душа в душу місяць. А сьогодні зранку він обізвав мене ідіоткою. Ну по турецьки це звучить «салак». Як же я не люблю цього слова, а ще більше я не люблю людей, які в розмові опускаються до того, аби отако плюнути словом, бо вже кінчилися докази і тези. Не повірите, моя реакція була спокійною. Бо коли мене по справжньому курвить, то мене запирає (я вже казала певне). А він з переляку перемив весь посуд і всю кухню ціляка. Але все мовчки, без вибачань. А потім пішов у бар. А я собі хоть поснідала так як я люблю, а не по-турецьки. І поскакала диких танців перед Адою.

Ну потім він вибачився, але мені якось десь. Бо:

1) це всеодно сталося, він це зробив, хоча знав шо я цього не переношу

2) це станеться ще раз, бо йому наплювати шо я переношу а шо ні.

Але я не говорю з ним. Себто розкриваю рота і відповідаю на питання по темі «Ада», «Обід», «шо купити», і на тому все.

Рідний чоловік то така людина, шо викликає весь спектр емоцій. То ти його любиш, як дитину. То поважаєш, як тата. То хочеш, як Джонні Деппа. То дивитися не можеш, як на Януковича. А то і зовсім хочеш виселити нафіг з хати, як таргана якогось ненужного.

Я хочу часу на відпочинок духовний. Я засохла без розумного кіно (хто знає хароше-інтелектуальне-сльозливе-мудре — в коментарі прошу писнути). Я хочу зробити якісь гарні картинки на стіну — де ж то й коли ж то засісти? читати то я читаю, але то вже давно буденно для мене.

так з чого я почала? з фальшу.

я все частіше дивуюся, як ми з Хемом подопускали до себе такий фальшивий люд? тре робити чистку кадрів/друзів/знайомих і то бистро.