тиха гавань

Знову на роботі і  це ок.

Бо пятниця і субота були круті. Неділя теж добра.

Мені так затишно з моїми чуваками. Хем — він такий вже рідний, шо вже і нема куди далі. Часом хочеться відгородитися від соціальних чудасій і усього світу і насолодитися сім»єю..

І от Адуван сопе у калясці, на дворі +17, сонце світить, ми купили собі піцци і кОли (взагалі то така трапеза у нас рідкість, але часом шляк трафляє) і посідали у парку.. посідали по-турецьки, наші ноги узуті у кеди однакового кольору, і нікого навколо нас.. Себто люди є, вони граються з дітками, катаються на горці, їдять морозиво, бігають, говорять.. А ми не з ними, бо ми в собі.

А потім Ада встала і давай накурчувати навколо нас круги. Вона весела хихотуха. Ділова ковбаса в джинсах і тоже в кедах спільного з нашими кольору. Така демонстрація рідності.


Відколи я живу тут, то виховала в собі культ сніданку. Сніданок в Туреччині — особлива і свята подія. У нас часто запрошують повечеряти разом. а тут так само часто запрошуть разом поснідати (але на вечері теж запрошують). Обов»язково свіжо zаварений чай, яйце (варене, смажене — діло ваше), оливки чорні і зелені, масло, бринза, твердий сир, творог, фрути, мед, варення, зелень, помідори, огірок, свіжий хрусткий хліб або ж сіміт — такий круглий бублик.

От у Франції кравасани, а в Туреччині сіміти.

І я вдячна Хемовічу, шо він піднімає себе о 5,30 ранку разом з нами. Збирає Аду, я збираю себе, Ада їде  садок а він мені готує сніданок. Себто задоволення сніданку з вітамінами щодня я не позбавлена. І вже о 6,20 ми з ним снідаємо. Не поспішаючи (бо на роботу я виходжу аж о 7,30). І в цьому теж демонстрація рідності.


Ну у всі труби я вже протрубила, що 15 травня маю квитки на Горана Бреговіча. Соліст там помінявся і вже не Ален Адамовіч, але якийсь втікач-циган з Косово. Імені не знаю, а в голос закохалася. І в манеру ніяково посміхатися і в такт посіпувати плечком.

Шикарний буде концерт. Бо Брега для нас з Хемом — знаковий. І все по новій згадається. Як ми з Хемом тільки почали дружити 5-6 років тому, як звірялися про наші неправильні кохання одне одному, як напилися білим вином разом і співали «Макі-макі» на всю глотку. І в той «бреговіцький» п»яний вечір не було навіть першого поцілунку, бо ми, бачте, не були вільними. Обнялися з ним так чисто по братерськи і порозходилися по різним кімнатам.

Вже зараз я знаю, що він чекав мого першого кроку (баран! бо я чекала його). Але як вже все стало неважливо, бо все зайшло аж до демонстрації рідності — Ади, кедів однакового кольору, щоденних сніданків, носіння спільних футболок по хаті і т.д.




 

тиха гавань: 4 комментария

  1. Турецький сніданок ….. Як смачно описала … Заздрю …. дуже тепло і гарно написано
    Щастя вам !!!!!!!

  2. турецький сніданок явно одне з найприємніших серед усіх приємних речей у світі 🙂

    чого не скажу про стандартну турецьку кухню, хоча і там є чому порадіти)

Обсуждение закрыто.