Завжди вважала себе принциповою. А тато казав шо це впертість. І зараз так гордо прямо речетативом скажу: зате мені ніколи не було соромно перед собою.
Моя робота не часто фіґурувала у блозі спеціальною темою. Це тому, що нам не можна розмовляти про нашу компанію.
В загальному таке: офіс знаходиться у дуже хорошому місці. Зарплату платять достойну. Але стресу стільки, що не хочеться нічого неземного…але я пристосовувалася.
Вважала, що коли я вже потрапила сюди, то «для чогось».
Ну наприклад: стати сильнішою. набратися досвіду, якого набратися не могла б у іншому місці, навчитися дипломатичності, гратися в ігри для розуму… Зрештою, тут у мене з»явилася чи не вперше в Туреччині споріднена душа, яка читає майже те ж, що читаю я, яка має споріднений з моїм спосіб думок.
І все б нічого, аби мене не задрала надмірна дипломатичність мого зам-шефа (це не головний шеф, а його зам, але віднедавна став моїм, ми працюємо з ним у парі). Так от, я побачила, що йому до лампочки власна гідність. Йому головне вигідні умови, для цього він ладен лизати зад усім без винятку. Мене це коробило-коробило і плавненько я підійшла до думки що не можу терпіти цього більше у своєму житті (адже він намагався аморально змусити і мене лизати комусь зад)…
А тут новина: найголовніший-шеф-над-усіма-шефами-шеф придумав вигадку — підписати бумагу, підтвердити її у юриста, мовляв так і так, крок у ліво і з тебе або з твоєї родини здирають таку суму з стількома нулями, яку в житті ти не мацав.
А якщо ні, то з/п у руки і пішов з компанії.
Це стало останньою краплею. Бо мало того, що таких грошей я не заплачу (це навіть при тій умові що будь яку шкоду компанії я не збираюся наносити, але питання в іншому), бісить така невіра і недовіра своїм кадрам, яких ти сам і обирав.
Ну власне все. Чекаємо на засновника компанії, який побачить списки, де в «не підписало» є лиша два імені на всю компанію. Я і той, хто наймав мене на роботу, тобто мій шеф. Дивно, нас з ним це якось об»єднало.
Він і я — не дозволили ми ставити нам умови. Це так гарно звучить, але обоє залишаємося без роботи, зато при достоїнстві…
Він то знав, що піде, бо це той «звержений титан», який в компанії добував. А я просто я… не витримала несправедливості.
Ну й фіг.
Знову в пошуках.